Скандал із Савченко: погляд збоку

Скандал навколо Надії Савченко, незалежно від ступеня її провини, найбільше вдарить, насамперед, по міжнародному іміджу Української держави та нації, які в очах міжнародної спільноти виявилися дуже неперебірливими у «національних месіях».

Савченко як суспільний діагноз

«Якщо такі люди, як Савченко, здатні ставати в Україні національними героями, а потім в'язнями українських тюрем, то що відбувається з нацією?»

Сам феномен Савченко став своєрідним діагнозом як для українських політиків, які, женучись за рейтингами, протягнули недисципліновану військовослужбовицю до першого місця в партійному списку «Батьківщини» та зробили її депутатом парламенту, так і для українського суспільства загалом, яке чомусь схильне необдумано створювати кумирів, а потім так само швидко їх скидати з п'єдесталів. Якщо такі люди, як Савченко, здатні ставати в Україні національними героями, а потім в'язнями українських тюрем, то що відбувається з нацією? Як бачать цю абсурдну українську епопею від перемоги до зради європейці та світова спільнота?

Близько двох років Україна бурхливо клопотала перед міжнародною спільнотою, як в Брюсселі і у Вашингтоні, так і на рівні ООН, щодо звільнення Надії Савченко з російського полону: піднімали на ноги дипломатів різних рівнів, просили включити до Парламентської асамблеї Ради Європи, організовували колосальний за масштабами ажіотаж та піар з майже всесвітньо відомим слоганом Free Savchenko. Європейський чи американський обиватель розумів, що Савченко – така собі «солдат Джейн», героїня російсько-української війни, яка незаконно засуджена й сидить у путінській тюрмі, мучениця, яка оголосила чи не найдовше в історії голодування. А в самій Україні Савченко вважають справжньою національною іконою, українською Жанною д'Арк, символом незламності, за яку в церквах читають молитви. З новин можна було дізнатися, що президент присвоїв Савченко звання Героя України, не те щоб за якийсь подвиг, а фактично за те, що потрапила у полон і стала народною улюбленицею.

«Наші закордонні партнери лише за останній рік спостерігали падіння двох колись знакових українських «месій»

І ось Савченко нарешті звільняють, а сам момент її звільнення та зустрічі був чи не найбільш хвилюючою політичною подією року. Після цього європейський обиватель майже нічого не чув про Савченко як українського політика окрім її кількох непопулярних заяв, що не вписувалися в загальноприйняту патріотичну українську канву. І тут для європейців справжнім шоком стає новина, що українську «національну героїню» Савченко арештовують вже українські правоохоронні органи та збираються судити її за зраду та тероризм. Що «українська Жанна д'Арк» вважається тепер в Україні зрадницею та агенткою РФ. Виходить, що українці або якийсь абсолютно несвідомий та наївний народ, який навіть російську шпигунку возведе в ранг національної героїні, або ж українські герої, не церемонячись, переходять на бік ворога. І взагалі, як можна одну і ту ж людину хвалити та прославляти, а вже через рік змішувати з брудом?

Наші закордонні партнери лише за останній рік спостерігали падіння двох колись знакових українських «месій». Популярного колись серед частини українців грузинського реформатора, на якого покладалося стальки надій, українські силовики схопивши за волосся, виштовхали геть з країни, а преса затаврувала Міхеїла Саакашвілі як популіста та агента Кремля.

,

А тепер вже всесвітньо відому «українську Жанну д'Арк», яку ледве визволили з російської в'язниці, судять вже українські правоохоронці як терористку та агента Москви.  Цілком очевидно, що з такою тенденцією єдиним популярним лідером може залишитися лише нинішній президент. Принаймні складається стійке враження, що саме такий алгоритм і обрали на Банковій.

Як правильно позбуватися героїв?

Скандал навколо інкримінованої зради та тероризму Савченко міг би й не стати ще однією плямою в списку українських народних месій та не завдати такої шкоди іміджу України та окремих політиків, якби у керівництва держави було почуття політичної відповідальності. Ще три роки тому кожен з відомих політиків, зокрема Порошенко, Тимошенко, Парубій, Геращенко, Ляшко, співали справжні дифірамби Надії Савченко та називали її «Незламною», «Надією України», і т.д. Вони стали авторами її політичної кар'єри, тож зовсім неетично було б публічно демонструвати зміну своєї думки, й так само публічно вже ганьбити ту, кого вчора прославляли. Цим елементарним правилам етикету традиційно слідують всі люди слова, для яких воно дорожче, аніж зміна політичної кон'юнктури. Якщо колишній герой виявився покидьком, то завжди існує цілий арсенал коректних засобів, як усунути людину на маргінес, не здіймаючи гучного скандалу та суспільного розчарування у черговому народному кумирі.

«Навіть нацисти, на відміну від генпрокурора Луценка, розуміли значення політичної відповідальності та народної популярності,  тож намагалися їх не порушувати»

Навіть найодіозніші політики у свій час знаходили менш резонансні способи усунення дискредитованих героїв. У часи Другої світової війни один з найславетніших гітлерівських генералів Ервін Роммель – герой африканської кампанії, почесно названий противниками «лисом пустелі», виявився учасником змови та замаху на фюрера. Але назвати популярного серед народу генерала-героя зрадником не наважився навіть Гітлер. Тому есесівці організували самогубство Роммеля, а офіційною причиною його смерті було оголошено крововилив у мозок. Генерал-фельдмаршал Ервін Роммель був похований з усіма військовими почестями, а Гітлер особисто оголосив цей день днем національного трауру. Навіть нацисти, на відміну від генпрокурора Луценка, розуміли значення політичної відповідальності та народної популярності,  тож намагалися їх не порушувати.

Цей історичний епізод зовсім не закликає українські спецслужби організовувати самогубства – адже людини можна позбутися, відправивши, наприклад, молодшим дипломатичним помічником, скажімо, у Монголію – і про героя всі забудуть, не заплямувавши його колись славетного імені. Загрозу буде усунуто, а імідж країни та її героїв – збережено. Однак чинна влада вирішила влаштувати скандал, після якого з українців реготатимуть у Росії та крутитимуть біля скроні у Європі.

Чи можна жити без «месій»?

Перша християнська заповідь, мабуть, була написана спеціально для застереження українців, але, на жаль, ніколи ними не виконувалася. Українці не зазнавали б таких тяжких політичних розчарувань, якби не мали схильності створювати собі кумирів, особливо серед політиків, або, як в останні роки, – серед військових. Сотні тисяч українців до недавнього часу мало не обожнювали низку комбатів, волонтерів та учасників АТО, перед якими відчували сакральний пієтет. На минулих парламентських виборах партії влаштували справжнє полювання за атовцями, намагаючись залучили до своїх виборчих списків «народних героїв»: сотників Майдану, добровольців, комбатів АТО. Багато громадян вірили у масштабні зміни, які принесе прихід у парламент «людей з народу», котрі пройшли пекло війни, в боях отримали імунітет від підкилимних інтриг та бюрократичного окозамилювання, які самі не будуть красти й іншим не даватимуть цього робити. Саме на культі військових героїв та віра у месій-комбатів у камуфляжах сформувалася й популярність Надії Савченко, яка має сумний та ганебний фінал.

Корінь цієї ментальної проблеми криється у надмірній довірливості та ідеалізації популярних особистостей, серед яких ідеальних та святих майже не буває. Очевидно, саме у появі національних «месій» і криється причина гірких політичних розчарувань і, зрештою, кризового політично-економічного становища країни. І саме з падінням чергового месії з п'єдесталу пов'язані найбільші політичні розчарування.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm