Спецпроект «Три місяці в Азії»: Як я у Малайзії у китайському хостелі працювала

27.09.2016 17:18
Зображення 1 / 14 Використовуйте клавіші для перегляду
Малайзія стала першою країною в Азії, де нарешті можна було розслабитись. Тут я не зустріла набридливих та хамовитих місцевих, як це було багато де у Таїланді, тут не намагаються надурити тебе на кожному кроці, як у В’єтнамі, і тут не потрібно кожен раз перевіряти кишені в побоюваннях чи нічого не поцупили, як у Камбоджі.

Можливо через ось цю розслабленість, привітність і інші сієсти Малайзія у мене міцно засоціювалась з Іспанією. Сюди ще варто додати загальний рівень інфраструктури: хороші дороги, милі черепичні будинки, які потопають у зелені, акуратно підстрижені газони…  деколи просто не покидало відчуття, що ти в Андалузії і десь от-от запахне апельсинами

У Малайзії «базовим табором» став острів Пенанг, де через сервіс workaway знайшлась робота у гестхаусі у китайському кварталі. Суть проекту workaway – допомога місцевим в обмін на житло та їжу (що пропонується взамін залежить від конкретного проекту). Workaway вже не раз виручав протягом цієї подорожі, так я встигла пожити у в’єтнамській сім’ї, а також нагодувати борщем американсько-англійську компанію у в’єтнамських горах.

Новий гестхаус у старому будинку

Гостьовий будинок, у якому я пропрацювала майже три тижні, нещодавно відкрився у 200-річному будинку у китайському кварталі Джорджтауна – столиці Пенангу. А раніше двохповерховий цегляний будинок, всередині повністю зроблений з дерева, був супермаркетом. Уявити тут магазин доволі складно, особливо з огляду на те, що останній поверх виглядає як музей: старі меблі, вкриті шарами пороху, китайські ліхтарики, вивіски з ієрогліфами – дуже атмосферне місце.

У різний час у гесті працювало від двох до п’яти «воркевейців», але роботи насправді було небагато. У робочі обов’язки волонтерів входило як банальне прибирання і реєстрація гостей, так і доволі незвичні – типу попідливати дерева і погодувати кота.

Робочі зміни складали чотири години, але на усі завдання у режимі «релакс» йшло максимум години дві, решту ж часу можна було просто сидіти на рецепції і займатись своїми справами, писати статті для «Вголосу», наприклад.

Пенанг, попри те, що це острів, не є напрямком для пляжного туризму, а більше пасує для культурного та гастрономічного. Тут, окрім малайзійців, дуже багато китайців та індійців (насправді, китайців тут навіть більше, ніж малайзійців), старі будиночки сусідствують з хмарочосами, розвинена інфраструктура спокійно вживається з національними парками і у підсумку виходить дуже привітна та комфортна мішанина.

Що малайзійці знають про Україну

Оскільки острів зовсім не пляжний, до слов’янських туристів на Пенангу не дуже звикли. Нашу українську майже постійно сприймали за французьку, навіть не знаю чому, можливо, дається взнаки те, що я трохи картавлю.

Але як тільки місцеві чули слово Україна, асоціація була тільки одна – збитий малайзійський «Боїнг». Виявилось, що російська пропаганда непогано попрацювала і тут: чіткої картини про те, що сталось не було ні у кого, але всі сумнівались, що літак збили саме сепаратисти за підтримки російських військових. Спочатку мене дратувало кожен вечір переповідати одну і ту ж історію, але згодом задумалась: а які асоціації з Малайзією у пересічного українця? Не виключено, що той самий збитий MH17. Тому видихаю, і продовжую розповідати, як сепаратисти хвалились «збитою пташкою».

Загалом, малайзійці хоч і трохи більше говорили про політику, ніж сусідні в’єтнамці чи тайці, але висловлювались доволі обережно. Якщо пересічний українець з радістю розповість про всю зраду, то тут про уряд висловлювались доволі обережно. Це у нас з «фашистською хунтою» критикуй як кого хочеш, а в «розвинених демократіях» люди намагаються тримати язика за зубами. Або може то просто мені не щастило на любителів обговорити політичні перипетії.

Хмарочоси, джунглі та черепашата

Невеликий Пенанг вдало поєднав у собі культурне різноманіття, красиві пляжі, стару колоніальну забудову та модернову архітектуру, а також тропічні ліси. Джунглі на півночі острова зараз є Національним парком, і, відповідно, популярною туристичною атракцією.

Вхід на територію Нацпарку – безкоштовний, але усіх відвідувачів реєструють і видають пам’ятки з картою та правилами поводження. Добратись сюди також дуже легко, до парку курсують рейсові автобуси. Після Камбоджі, де громадський транспорт відсутній як клас, рейсовий автобус видається вершиною цивілізації. Загалом безкоштовний вхід на природні пам’ятки є традиційним для Малайзії, країна намагається бути привітною до туристів. У підсумку це дає результат – активно подорожують не лише відвідувачі з закордону, а й самі малайзійці.

На такій приємній та яскравій ноті і закінчилась моя тримісячна вилазка в Азію. Підсумки бюджету, лайфхаки, як подорожувати довго і недорого і про те, чи воно вам взагалі треба – у наступному репортажі.

Уляна Куйдич, спеціально для «Вголосу»

ЗА ТЕМОЮ

КОМЕНТАРІ 2 +

КОМЕНТУВАТИ

  • Добра зависть27 березня 2017 21:57 Відповісти IP:  91.232.225.--- Одна маленька порада. В заголовок не варто виносит иан перше місце "працювала у хостелі".
    Написав би щось типу: "Азія з середини: життя і побут у Китаї на власному досвіді".
    Адже "праця у китайському хостелі" не основне вашої подорожі.
    В будь-якому разі дякую за розповідь і сміливість подорожувати.
  • Добра зависть27 березня 2017 21:53 Відповісти IP:  91.232.225.--- Читав з захопленням цікаву історію подорожі в далеку Азію.
    Дякую.

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram