Хто кому опозиція

Паніка в лавах провладної коаліції почалася ще весною під час прем’єріади, коли фракції Опоблоку, «Батьківщини» та Самопомочі не підтримали кандидатуру Володимира Гройсмана. «Це і є справжня об’єднана опозиція України – «Опозиційний блок «Батьківщина» (Родіна) Тимошенко-Путіна за підтримки Садового-Ляшка», – написав тоді пропрезидентський політолог Павло Нусс.

Далі – більше.

Через брак голосів (не брали участі в голосувані Опоблок, «Батьківщина», а Самопоміч дала лише 2 голоси) до порядку денного парламенту не потрапив законопроект щодо конфіскації награбованих Януковичем коштів. А на обговоренні цього проекту на комітеті представниця «Батьківщини» Надія Савченко взагалі заснула.

Під час довиборів у Верховну Раду низка політичних експертів звернула увагу на синхронність дій представників Опоблоку і «Батьківщини», зокрема, на Луганщині.

Кілька випадків ситуативного об’єднання цих політсил у місцевих радах відбулось на Одещині. А в Харкові наприкінці липня кілька членів «Батьківщини» публічно спалили свої партквитки на знак протесту проти «злиття партії з Опозиційним блоком».

Показовою стала уже вереснева історія з головою Херсонської облради: там сесія вирішила змістити представника БПП й натомість зусиллями депутатів «Батьківщини» та Опоблоку обрала Владислава Мангера (члена ВО «Батьківщина»).

Та найбільше жаху на провладну коаліцію БПП та Народного фронту наводить синхронна критика Юлії Тимошенко та чільних представників Опоблоку у питаннях тарифів.

У коаліції чудово розуміють: зараз перевибори для них рівноцінні поразці. Кількість негативу щодо провладних сил зашкалює – тут і ціни, і наразі безрезультатна боротьба з корупцією, і постійні чвари у владній вертикалі на різних рівнях. А це ще населення не отримало платіжок із новими цінами на тепло.

«Батьківщина» і Опозиційний блок – їх позиції і риторика по ряду найважливіших питань (тарифний апокаліпсис, «бюджет геноциду», «при Януковичі було краще» і т.д.) збігаються, і будуть тільки посилюватися. З метою збільшення своєї присутності у владі / реваншу на хвилі критики і існуючих соціально-економічних труднощів у країні», – коментує на своїй сторінці у Facebook політолог Олеся Яхно-Белковська.

На її думку, не можна виключати, що «Батьківщина» буде координувати спільні з Оппоблоком зусилля в парламенті. Тим більше, що досвід роботи з публічними політичними опонентами у Тимошенко є. «Всі ми пам'ятаємо, як влітку 2009 року обговорювався договір про широку коаліцію з Партією регіонів, згідно з яким, як писали тоді ЗМІ, Янукович обирався б президентом на два терміни, а Тимошенко ставала б прем'єром на два терміни. Широка коаліція не трапилася тоді тільки тому, що передумав сам Янукович», – нагадує Олеся Яхно-Белковська.

Останній аргумент

Попри всю підступність Юлії Володимирівни і колишніх «регіоналів», багато важить стан справ у самій президентській партії. А тут якраз спостерігається хронічне піке.

У ряді регіонів чільні представники БПП мають не найкращий імідж. Про це свідчить, зокрема, й історія з заміною голови облради Путілова (він представляв президентський блок, але при цьому загрався і в політику, і в не надто законні оборудки). А поки в Адміністрації президента комбінували з кандидатурами наступників, «Батьківщина» провела свою людину.

Не поодинокими є й випадки ситуативних коаліцій між БПП та представниками Опоблоку як на місцевому рівні, так (іноді) й у Верховній Раді, – звісно, на цьому провладні експерти і ЗМІ воліють не акцентувати.

«Можна «привітати» БПП: він став так само токсичний як і Народний фронт. Тільки наївні висунулися від цієї політсили і – програли: Насалик програв в Івано-Франківську, а Путілов в Херсоні. Це говорить про антирейтинги БПП», – відзначав в одному з інтерв’ю керуючий партнер Національної антикризової групи Тарас Загородній.

За його словами, після відставки Яценюка блок Порошенка отримав на свій рахунок весь негатив – все, що пов'язано з тарифами, з економікою країни. Під час літніх довиборів у парламент за деякими округами антирейтинг президентської партії становив 30% і 50%. Тож чимало кандидатів, які хоча і йшли фактично від влади, при цьому були самовисуванцями (тільки таким чином вони могли розраховувати на перемогу).

Усе це наштовхує на висновок, що зараз дехто з керівників БПП хоче скористатись популярним російським методом – звинуватити у власних гріхах своїх візаві. Тож проект «ширки» (широкої коаліції) між БПП та Опоблоком «легким порухом руки» перетворився на союз Опоблока і «Батьківщини».

Звісно, Тимошенко сама дає підстави звинуватити її у зв’язках з Опоблоком – у них справді надто вже схожа риторика. У відповідь чинна влада, маючи дещо обмежену фантазію, в черговий  раз застосовує останній аргумент – страшилку про «руку Москви».

Крім того, супротивникам влаштовують і різні дрібні неприємності: наприклад, Нацагентство з питань запобігання корупції уперше розподілило 70 млн. грн бюджетного фінансування між чотирма парламентськими партіями. Натомість «Батьківщині» й Опоблоку Нацагентство не змогло надати кошти: «Партія «Батьківщина» не надала своєї позиції щодо держфінансування (НАЗК не має ні офіційної відмови, ні згоди на отримання партією коштів). Партія «Опозиційний блок», попри публічну заяву про відмову від фінансування, так і не надала Агентству заяву у паперовому вигляді», – зазначила голова НАЗК Наталія Корчак.

Роль «жертви режиму» звична для Тимошенко – йти на вибори завжди цікавіше з опозиції, адже опозиціонерів у нас люблять. І якщо «Батьківщина» справді розділить сфери впливу з колишніми регіоналами, а нині опоблоківцями (за ними – Схід, Юлі – Захід), боротися проти неї буде складно.

У тому, що «Батьківщина» може зійтися будь з ким, але не з БПП, можна бути впевненими: у Петра Олексійовича занадто добра пам'ять, аби забути розповідь Юлії Володимирівни на всю країну про те, як він «в сльозах і соплях» увірвався до президента Ющенка, коли йшлося про відставку Тимошенко-прем’єра зразка 2005 року. Зрештою, лідерка «Батьківщини» така ж злопам’ятна до своїх ворогів. Тож протистояння між ними триватиме ще довго.

Віталій Кулик,  політичний експерт, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства: 

Ситуація в Херсоні – це не об’єднання БЮТ із Оппоблоком для захоплення області. БПП в особі Путілова, та й сама партія Порошенка настільки була дискредитована, що голову облради неминуче мали зняти. А єдиним політиком, який був здатний об’єднати облраду й отримати підтримку громадськості, був Мангер, представник «Батьківщини». Навіть якби не було підтримки Оппоблока, через якийсь час його б підтримала частина БПП.

Стратегічні цілі обох політичних сил помітно відрізняються. Повторення історії з ПРиБЮТ та Конституцією і розподілом на двопартійну систему не повториться, оскільки і Тимошенко, і Опоблок розуміють ціну обіцянок один одного. Тому ці партнери недоговороздатні щодо «гри в довгу». Скоріш за все, мова може йти про якісь узгоджені дії в момент спільного голосування. Наприклад, зняти з посади того чи іншого політичного діяча або чиновника, прийняти необхідний закон, який дає більше можливостей для Оппоблоку і БЮТ.

Такі речі можливі, але це тактична синхронізація. Як тільки ситуація дозволить кидок – Оппоблок БЮТу, чи навпаки, вони це зроблять. Незважаючи на усі запевнення в співпраці і взаємодії. Це, фактично, як черепаха і змія: вони дружать в ситуації зовнішнього ворожого оточення, і коли є картельна партія (БПП і Народний фронт), то вони, як і партії периферії, не здатні конкурувати з картельною партією. Тому вони об’єднують зусилля, аби розкачати картельну партію, створити для себе умови, а потім кинути один одного при першій можливості.

Юрій Пелих, «Вголос»