Синдром Гітлера та львівської вчительки, або диктатура толерантності

«Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку», – Ф. Вольтер, один із філософів лібералізму.

Звучить парадоксально, проте в сучасних ліберальних демократіях кількість репресованих та переслідуваних за політичні погляди громадян вже дорівнює кількості репресованих дисидентів у тоталітарних диктатурах. 

Тоталітарний лібералізм 

Лібералізм як ідеологія свободи виник у боротьбі із засиллям свавілля правителів та тоталітарних церковних догматів і декларував свободу у всіх її проявах, зокрема – свободу слова, думки та совісті. Довгий час ліберальні демократії називали себе країнами «вільного світу», в яких можна було висловлювати свою думку без загрози покарання, звільнення з роботи чи арешту, і саме цим демократії себе протиставляли диктаторським режимам, в яких панувала жорстка цензура.

Однак, подальша еволюція лібералізму призвела до інкорпорації ним тих самих тоталітарних й свободоненависницьких елементів цензури, проти яких й боролися батьки-засновники лібералізму, такі як Джон Локк, Вольтер, Джон Стюарт Мілль, Фрідріх фон Гайек та інші. Цензура, заборони, покарання за публічне висловлювання думок, відмінних від пануючих у суспільстві, репресії проти тих, хто не згоден із «єдиноправильною істиною», стали характерною рисою сучасних західних демократій.

«Тиск невеликої групи «толерантних лібералів» перетворюється на тиранію громадської думки»

Незважаючи на те, що толерантність – це здатність визнавати чиєсь право на відмінність від ваших власних ідей та думок, терпляче ставлення до інших поглядів, так звані толерантні ліберали є найбільш нетолерантними й агресивними до думок та поглядів інших людей. Ліберали в США та Європі цькують в пресі незгодних з їхніми «ліберальними» поглядами, подають до судів, вимагають арештів та сплати гігантських штрафів за висловленні думки та сказані слова, домагаються звільнень з роботи інакомислячих та позбавлення їх права займатися професійною діяльністю. Тиск невеликої групи «толерантних лібералів», які завдяки медіа нав'язують свою думку суспільній більшості, перетворюється на тиранію громадської думки, яка створює в суспільстві нездорову атмосферу страху за сказане, боязнь отримати судовий позов чи бути звинуваченим у «нетолерантності».

У США вже стало буденним явищем переслідування та цькування людей за такі «расові злочини», коли хтось назве чорне чорним або звинуватить циганського злодія у крадіжці. Тисячі американців вигнані з роботи, оштрафовані чи притягнуті до суду за висловлювання своїх думок, за пости у соцмережах, які кимось трактуються як начебто расистські. Доходило до абсурду, коли людей судили як расистів за такі висловлювання як «у мене був чорний день» чи «мої колготи тілесного кольору». Власнику французької парфумерної корпорації Guerlain загрожує півроку тюрми і штраф 22,55 тисяч євро за те, що для  парфумів «Самсара» використав слово «negre», яке у Франції вважають расистською образою.

У ліберальних демократіях, як і в тоталітарних диктатурах з'явилися свої «священі корови» та привілейовані суспільні та етнічні групи, про яких негласно заборонено висловлюватися критично – людину одразу звинуватять в расизмі, антисемітизмі, ксенофобії, фашизмі та інших смертних гріхах демократії.

«Дисиденти» лібералізму?

В інформаційному просторі демократичних країн виникли заборонені теми, яких, немов у тоталітарному СРСР чи Північній Кореї, краще не торкатися у дописах, якщо не хочеш втратити роботу, місце в навчальному закладі чи стати об'єктом цькування «громадської думки». Звинувачення у сексизмі та гендерній дискримінації, расизмі і ксенофобії стали на Заході настільки частими справами судових розглядів, що їхня кількість вже перевищує кількість судів над дисидентами в тоталітарному СРСР в 1960-ті-1970-ті роки  чи в сучасній комуністичній КНР. До того ж, принципи звинувачень ті ж самі, що й в тоталітарних режимах: висловлені людиною погляди є неправильними, шкідливими, загрожують державі й несуть суспільну небезпеку. І тоді комуністи зображали себе захисниками всього доброго, світлого та справедливого, а дисидентів називали екстремістами та суспільними покидьками, які сіють зло та ненависть між народами СРСР і паплюжать світлу ідею. Як радянських дисидентів судили й цькували за антипартійний вірш чи лист, мотивуючи це тим, що їхня писанина ображає честь та гідність цілих суспільних груп і може призвести до суспільної нестабільності, руйнування комуністичної моралі чи громадянських конфліктів, так і сьогодні звинувачених у «нетолерантності» судять за подібними звинуваченнями.

«Яка ж це свобода слова, якщо нічого не можна сказати, а кількість заборон перевищує число дозволеного?»

Як українських дисидентів за вірш про Україну (кілька стовпчиків, написаних на шматку паперу), судили як терористів та сепаратистів, так і сьогодні люди зазнають переслідувань, штрафів та судових вироків за висловлену думку про іншу націю, національну меншину, мігрантів чи іншу релігію. Переслідують навіть за відмінну від загальноприйнятої інтерпретацію історії (зокрема, погляди на нацистську Німеччину, применшення кількості жертв чи заперечення Голокосту). А в демократичній Польщі віднедавна збираються карати за «бандеризм» – українські націоналістичні цінності, червоно-чорний прапор та портрети героїв національно-визвольного руху. Яка ж це свобода слова, якщо нічого не можна сказати, а кількість заборон перевищує число дозволеного?

При тому, що люди, звинуваченні за цими страшними для сучасної ліберальної демократії статтями, зазвичай не є агресивними скінхедами чи вуличними хуліганами з ненависницькими поглядами, а часто – це пересічні громадяни, які висловлюють на сторінці у соцмережі свою думку щодо якогось суспільного явища.

Гітлер та львівська вчителька

Виганяють з роботи за інакомислення вже й в українському Львові, де шкільну вчительку звільнили з посади та зацькували в пресі за розміщений допис з портретом Гітлера у соцмережі. При всій неоднозначності такого вчинку, громадянка не вчинила вбивства чи крадіжки, а лише розмістила пост сумнівного змісту в інтернеті, за що отримала таку хвилю звинувачень та цькувань – з перевірками шкільного начальства, спеціальних комісій Міносвіти та міських органів влади, ніби привезла в місто вантажівку німецьких «шмайсерів» та машингверів для вчинення теракту.

«Якщо б ця сама вчителька розмістила у Фейсбуку портрети Чингісхана, Атілли чи Наполеона, які винні у смертях колосальної кількості людей, – її би навряд у чомусь звинуватили»

При цьому, якщо б ця сама вчителька розмістила у Фейсбуку портрети Чингісхана, Атілли чи Наполеона, які винні у смертях колосальної кількості людей, – її би навряд у чомусь звинуватили. Гітлера звинувачують у загибелі 60 мільйонів людей – усіх жертв всієї Другої світової війни, з усіх 545 мільйонів населення тогочасної Європи. У той час, як гунський вождь Атілла винищив третину населення тогочасної Європи. А Чингісхан спричинив варварське завоювання Київської Русі монголо-татарами та її занепад, внаслідок чого українські землі опинилися під владою Литви, Польщі, а потім і Москви, з усіма подальшими трагічними наслідками. Але за зображення Атілли чи Чингізхана та визнання їх «великими людьми» досі нікого чомусь не вигнали з роботи.

Китайські юані з портретами Мао Цзедуна – комуністичного вождя, який винищив найбільшу кількість людей в історії людства – 65 млн, вільно ходять по всій Європі, а за портрети злочинця меншого калібру – звільняють з роботи. Кривавих комуністичних тиранів, організаторів голодоморів та геноцидів – Леніна і Сталіна можна прославляти, а менших злочинців з числа фашистських вождів – вже заборонено. Чому ж такі різні трактування історії й історичних діячів у прихильників толерантності, які борються з нетолерантними постами у соцмережах?

Безперечно, люди не повинні публічно прославляти кривавих диктаторів, але треба такими диктаторами називати всіх вбивць з числа державних правителів, а не застосовувати подвійні стандарти. І наскільки ліберально та толерантно переслідувати та звільняти з роботи за пост у соцмережі чи власне бачення історичного персонажа, навіть негативного? Подібна практика існує лише в тоталітарних диктатурах, в яких історичні події всі зобов'язані трактувати в продиктованих владою чорно-білих канонах: цей герой, а цей – негідник.

Чим тоді ми відрізняємося від КНДР, Китаю, Ірану, тоталітарних комуністичних диктатур СРСР та Східної Німеччини? Очевидно, різниця лише в «героях» та «негідниках», а все решта – методи, цензура, переслідування інакомислячих, залишаються такими ж самими. Свідомість ліберального активіста не менш тоталітарна за свідомість енкаведиста зі сталінських катівень чи китайського хунвейбіна часів Культурної революції – всі вони з ненавистю намагалися заткнути рота тим, хто мислить по-іншому.

Яка істинна правильна?

До того ж, як засвідчує історія, немає вічних суспільних цінностей. Те, що вважалося правильним на Заході 50-70 років тому, в наш час вважається кримінальним злочином: расова сегрегація, дискримінація жінок, одруження з 13-літніми дівчатками, антипатія до іноземців чи гомофобія. Впродовж історії було безліч непорушних суспільних принципів, за які вибивали інакомислячих, а потім це саме суспільство переходило на кардинально протилежні позиції та сприймало нові цінності. Якби європейським лібералам початку ХХ століття показали сучасних прихильників лібералізму, толерантності та пропагандистів ЛГБТ – вони б засудили такі цінності. Так само й сучасні громадяни не сприймуть цінностей, які будуть пануючими в суспільстві через 50 років. А вони, як доводить історія, обов'язково будуть шокуючими для старшого покоління. 

«Як можна судити людину за мінливі цінності, які лише протягом життя одного покоління кілька разів змінювалися?»

Як тоді можна судити людину за мінливі цінності, які лише протягом життя одного покоління кілька разів змінювалися? Ті, хто був в Берліні кумиром для суспільства в 1941, у 1951 і в 2018  роках, – це абсолютно протилежні персонажі, однак те ж суспільство готове було цькувати кожного, хто висловлював іншу думку в ставленні до них. Як тоді ми можемо бути впевненими в істинності наших цінностей та ідеалів сьогодні? І яке маємо право переслідувати когось за інші погляди? «Ніякого, бо істини не існує, а ідеали умовні і постійно змінюються», – кажуть переконані ліберали.

Для автентичного ліберального світогляду немає єдиноправильної думки для всіх, а думки і вподобання кожного визнаються однаково істинними. Наприклад, гетеросексуальні стосунки для них не є природнім станом речей, бо комусь подобаються гомосексуальні. Відповідно, кажуть ліберали, ми не знаємо хто правий, тому треба поважати думку усіх – і всім надавати такі ж рівні права. Можуть натурали гуляти за ручку й цілуватися в парку – те саме потрібно дозволити й геям, – стверджують найтолерантніші ліберали. Однак таку толерантність вони чомусь застосовують переважно лише до геїв, а не до людей всіх інших поглядів на суспільство.

У своєму цькуванні та ненависті до всіх нетолерантних та інакомислячих, сучасні західні й вітчизняні ліберали звузили простір свободи в суспільстві настільки, що вже чи не кожне друге висловлювання на актуальну тему підпадає під якусь нетолерантну кримінальну статтю. Якщо так триватиме й надалі, а кількість жертв придушення інакомислення збільшуватиметься, – наступні покоління внесуть лібералізм до числа тоталітарних ідеологій поруч з комунізмом та нацизмом, які теж свого часу боролися за свободу проти гнобителів, а потім помінялися з ними місцями.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram