Інструментами, які творили цей вечір, були: музика, відеоарт, поезія, театр тіней, які зачіпали та апелювали до різних сфер сприйняття.

Клубок всіх цих сюжетних ліній став настільки гармонійним, що скрип віолончелі, колихання пшеничного колосу за ширмою, ходіння на руках актора, голос із аудіо плівки Грицька Чубая у театральній тиші, творили єдине таємниче дійство, причасниками якого був зал.

Побудований за принципом п’яти частин концерт мав струнку структуру. Після оголошення ведучим (Юрієм Андруховичем) назви літературного циклу із поетичної збірки «Пятикнижжя», на сцені з’являвся  актор театру Леся Курбаса Олег Онищак, який рецитував поезію Чубая. По-різному. Настроєво: з ангельськими крилами за спиною, інфантильно: скандуючи, що «світ вертеп», чи задушевно, відтак, подаючи різні грані філософії, творчості та особистості поета.

Опісля читання поезії, ведучий запрошував до розмови близьких товаришів Чубая: Олега Лишегу, Богдана Стельмаха, Юрія Винничука, а також дружину поета пані Галину. У бесіді вони ділились із залом спогадами, історіями, жартами, спільними пережиттями, від яких в уяві, тих,  хто знайомий з Чубаєм лише через друковані рядки його віршів, поставав Грицько наповнений новими рисами і характером, про які не завжди скажуть його поезії, але які так красномовно свідчать про його ставлення до світу, гумор, витівки.

«Він захоплював мене пророчістю своїх віршів», – сказав Богдан Стельмах.

«Коли Гриць читав вірші, це було щось неймовірне. Я ніколи не чув, аби хтось так читав. Він робив такі паузи, під час яких з’являлося відчуття наче щось відбувається. Ця тиша була дуже наповнена», – поділився Юрій Винничук.

Особливі емоції в залу, який на мить став свідком чогось дуже особистого, душевного викликала бесіда Андруховича із дружиною Чубая, пані Галиною.

«Я не знаю чому, із хору «Черемош», Гриць обрав саме мене. Ця окраса скарбниці європейського модернізму, як Чубая назвав Кость Москалець. Не легко було вжитися із цим генієм на невеликій площі. За визначенням Кундери, у нас було максимум розмаїття на мінімумі простору. Було все, але було весело, цікаво. Цей чубатий Чубай, був надзвичайним. Він, до речі, не зовсім Чубай, він  Гетьман. Тому що батько Гриця в часи переслідувань взяв прізвище дружини Гетьман. І таки він був дійсно гетьман. Гетьман в поезії, гетьман в своєму середовищі, до його думки прислухалися. Грицько завжди в суперечках був правий.

З ним було цікаво. Ми дуже багато перекладали з іспанської, латиноамериканських поетів. Я читала мовою оригіналу, аби Гриць відчув мелодику, ритм вірша. Ми сміялись, плакали. Було різне і було не дуже довго. Магія чисел. Гриць завжди казав, що він помре в 33. Я  сприймала тоді це як позерство, тому, що він дійсно був трішки позер. Але сталося таки так, які і він передбачив. 13 наших років, які ми прожили разом і в 33, на жаль, Чубая не стало. Але можливо не справа в тому скільки днів у житті, а скільки життя у цих днях. І хочеться цитуючи Чубая сказати: «Не можу тебе забути. Хочу тебе любити».

«Цей повний зал, книжка, розуміння її – це те, про що мріяв Чубай».

Музичну складову дійства представляли «Фідель тріо-квартет», «Піккардійська Терція», Віктор Морозов, гурт «Файно» та колективи, в яких вокалістами є діти поета – це гурт «Джалапіта», в якому співає Соломія Чубай та «Плач Єремії». Музиканти представляли по дві композиції.

Звучали пісні на слова поета, або ж ті, які пов’язані із Чубаєм. Особливою настроєвістю відзначилась «Наша осінь з малими деревами» у виконанні Віктора Морозова.

«Грицеві сподобалось музичне звучання цього вірша, коли він вперше почув пісню. Він сказав мені: інші теж повинні це почути!», – розповів музикант.

Красивим відкриттям вечора стала версія піккардійців вірша «Тінь коня».

Супроводжував дійство на сцені відеоарт Олексія Хорошка, а також виступ театру тіней «Див».

Концерт завершився виступом сина поета Тараса Чубая.

П.С. Із контексту вечора, декламованих і співаних віршів кожен присутній «висмикував» щось своє. Знаходив ту фразу, яка залягала в серце. Таки є щось пророче у письмі Чубая. І так важливо, що його слова із виходом «Пятикнижжя» отримали нове дихання і доступ до тих, хто хоче переживати це життя, світ натхненніше і особливіше, аби відчути його повноту, які відчув її Чубай. І хай сяйво цієї літературної комети ще довго сіяє і дзвенить.

Роксолана Савчин