«Ти хто?» – «Та як пан скаже!»

Потішили свіжі опитування співгромадян - абсолютна більшість громадян України (92%) вважають себе етнічними українцями, 6% – етнічними росіянами, 1,5% віднесли себе до інших етносів, - свідчить Центр Разумкова. Отже, частка етнічних українців на Батьківщині зростає. Звісно, має значення відторгнення Криму і частини Донбасу, де є чимало росіян, але загальна тенденція тішить — українці самоідетифікуються.

Та не все так гладко з цим, як видається на перший погляд. З тих 92 відсотків етнічних українців тільки 77 відчувають свою належність лише до однієї національності. 12% усіх опитаних – одразу до двох або кількох національностей! А 6% – не відчувають належності до жодної національності, 8% – не визначилися. Тобто значна кількість населення України, в тому числі – етнічних українців, досі не може визначитись, або не знає, до якої нації вони належать.

Як там в Шевченка: «Славних прадідів великих правнуки погані!»

Може, й не такі вже й погані, раз ще не відреклись від свого українства. Але от з мовою справи гірші. За тими ж даними опитування лише 50,5% населення України використовують українську мову в якості основної мови повсякденного спілкування. Українці досі не хочуть говорити рідною мовою. Можна нарікати на русифіковані медіа, що є власністю російськомовних олігархів, але факт залишається фактом — за 25 літ незалежності українська держава не сподобилась створити належні умови для розвою мови свого народу. Та й народ, будьмо відверті, не дуже з цією справою поспішає — навіть на всуціль україномовних теренах «рускава міра» хоч греблю гати. Починаючи з блатного шансону в маршрутках і кнайпах і закінчуючи бородатими українофобами в попівських рясах.

Можна було б відмахнутись від цього, якби не війна. Путін почав війну з Україною під позірним гаслом порятунку «рускаязичних саатєчєствєннікав». Для нього досі українці - «адін народ с рускімі». Значить, нас треба визволити з українства, щоб ми вже цілком стали одним народом з північними кочівниками. І підстави для цього дають самі українці, бо не хочуть говорити рідною мовою, й досі, під час війни з підлим ворогом, говорять його мовою і толерують його «культуру». «Адін народ?»

Мова є чи не найважливішим чинником самоідентифікації народу, його окремішності від інших. Саме на мовному фундаменті базується культура. А в нас досі 24% в повсякденному житті послуговуються російською мовою, стільки ж говорять однією й другою. Більшість з цих людей вважають себе етнічними українцями, або ще не визначились зі своєю національною приналежністю. Тобто десь третина населення буде тим, чим пан скаже. Прийде Путін — будуть росіянами, переможе Україна — будуть українцями.

Мав рацію Шевченко: «І всі мови слав’янського люду — всі знаєте. А своєї дастьбі... Колись будем по-своєму глаголить». Душевна лінь, небажання бути собою, змінюватись разом зі світом призводить до стагнації і ностальгії за минулим. За наших умов — це туга за совком, за дешевою горілкою і ковбасою, за тим життям, коли мрія про світле комуністичне майбутнє була реальнішою за буття.

На жаль, цією хворобою нездужає понад третину громадян України (33%). Вони досі жалкують про розпад Радянського Союзу в 1991 році — про це свідчать дані опитування соціологічної групи «Рейтинг». Цікаво, що найбільше про смерть СРСР побиваються у Східних і Південних регіонах, жінки і люди старшого віку, а також виборці партій «За життя» і «Опозиційний блок». Чи варто згадувати, що вони здебільшого російськомовні і з невизначеною національностю?

У цьому випадку мовний чинник стає ще й політичним, бо ці виборці обиратимуть тих, хто фактично привів російських окупантів на нашу землю. Таким чином, поки українська держава не створить умови, щоб усі мешканці України були зацікавленні у вивченні і використанні української мови, до того часу значна кількість людей тягнутиме нас в минуле. Та й Путін завжди може сказати: «На Украінє нада защіщять рускаязичних саатєчєствєннікав, там палавіна насєлєнія па рускі гаваріт».

Нині мовний чинник із царини культури перейшов у сферу національної безпеки, від нього залежить виживання нації, держави. Як не вміємо самі собі раду дати, то вчімось у сусідів. В Латвії цьогоріч оштрафували на 50 євро мера Риги Ніла Ушакова за спілкування з школярами російською мовою. Уявляєте таке в Україні? А мало б так бути. Інакше та клята війна ніколи не закінчиться...

Богдан Марциняк Волошин, «Вголос»

Малюнок Олега Коваленка

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram