Угорщина «бикує»? Та до побачення!

Щойно Україна дмухнула у бік державності – Угорщина заістерила. За прийняття закону «Про освіту» нам обіцяли хрест на Європейському Союзі і заявили про «ножа у спину»…Така собі «обмовочка за Фрейдом»: сама ж Угорщина впродовж останніх років відкрито і нахабно вдирається на Закарпаття. Як же реагує на втручання українська влада? Вибачається і стелиться, стелиться і вибачається, а відповідати адекватно, видно, зовсім не планує.

Підписання Президентом України нового закону «Про освіту» сусіди прозвали соромом і ганьбою, заявивши, що утисками прав національних меншин Україна пішла у напрямку геть від Європи. Дивна склалася ситуація, мовознавці ж бо щодень наголошують: новий закон якраз відстоює права нацменшин, при чому коштом інтересів титульної нації. Але навіть попри те, що Україна чи не єдина в світі із державного бюджету фінансує розвиток чужих культур, сусідам не подобається. Кажуть: треба більше.

«Ми можемо гарантувати, що це боляче вдарить по майбутньому України, – заявив глава МЗС Угорщини у відповідь на затвердження реформи Порошенком. – Україна може забути про інтеграцію до Європи, а Угорщина буде блокувати будь-які ініціативи, вигідні Україні, у міжнародних організаціях, особливо в ЄС».

Отак малесенька Угорщина голосно і безпідставно сказала своє «фе». А управлінці вшестеро більшої України натомість? Почали задкувати.

Очільниця Міносвіти Лілія Гриневич заявила, що мовну статтю закону «Про освіту» уточнять – аби лише сусіди не ображались. Для цього міністерство уже готує спецзакон. Пан гарант Порошенко закликав МЗС та МОН проконсультуватися із Радою Європи і врахувати їхні висновки. Врешті закон таки відправили на експертизу до Венеціанської комісії, а перша українська освітянка уже в жовтні відправиться на побачення з угорським колегою.

Поки ж нам залишається тільки чекати висновку: дуже чи не дуже спаскудять сусіди той недоукраїнський закон і наскільки далеко влада відступиться від власноруч протягнутої «мегареформи». Що цікаво, на Заході уже анонсували: рішення «Венеціанки» таки муситимемо взяти до уваги. А чи залишився бодай найменший сумнів, що може статися якось по-іншому?

То чи маємо підстави підкорятися бажанню Угорщини? Чи й справді стосунки із цим сусідом здатні завдати Україні суттєвої шкоди? Якою мала б бути наша позиція у цьому питанні? – з'ясовуємо у розмові з політтехнологом Тарасом Загородним,  письменницею Ларисою Ніцой, політологом Михайлом Басарабом та політекспертом Олександром Солоньком.

Чи справедливий страх перед Угорщиною? Вони  якось нам зашкодять, чи просто більше не допомагатимуть?

Тарас Загородний:

Світлина від Taras Zahorodniy.

Та вони нам ніколи й не допомагали. Тут узагалі варто згадати історію цієї країни, її нинішній стан і того, чого вона домагається на міжнародній арені. Це країна, що втратила 2/3 своєї території після Першої світової війни. Більша частина відійшла до Румунії, ще трохи – до Сербії та Словаччини, трохи і до України. Угорщина за своєю політикою дуже схожа до Росії, бо хоче глобальної дестабілізації Європи. Чому? Бо в такому випадку зможе повернути собі давно втрачені території. Угорщина завжди підтримувала Росію, бо з давніх часів стала центром входження російських фінансових структур. З огляду на це вони й не можуть ставитись до нас прихильно.

Тепер вони кажуть, що перешкоджатимуть нам увійти до Європи. Та фішка в тому, що Україну до Європи зараз ніхто і не кличе! Оця асоціація – ніби кістка від ЄС, аби ми не турбували їх більше. Суто теоретично, Угорщина може повпливати на голосування за продовження санкцій, тому що Євроспільнота приймає таке лише консенсусом. Але ж ми бачимо, що коли якась маленька країна починає іти проти великих держав – її все одно вмовляють. До прикладу, Словаччина, яка теж має досить проросійські погляди, 2014-го намагалася запобігти реверсу до України і не дати можливості імпортувати газ із Європи. Щойно зателефонував Байден – ситуація вмить змінилася, і вони зайняли проукраїнську позицію. Тобто в глобальних питаннях Угорщина аж ніяк не може нам завадити, що стосується питання санкцій – так само. В іншому…на що вони будуть впливати, якщо переговорів про вступ до ЄС взагалі не існує? Щодо істерик, то так, їх хитатиме. Таку політику вони провадять щонайменше упродовж останніх двох десятиліть.

Україна ж не проводить примусової асиміляції! Тим законом «Про освіту» їх просто ПОПРОСИЛИ вивчити українську мову. Дуже ввічливо, до речі. А в них істерика. Чому? Ми за рахунок своїх податків на власній території готуємо мігрантів. Вони випускаються із українських угорських шкіл і не володіють державною мовою. От в мене питання: куди поїдуть ці люди і чим вони займатимуться? В Україні перспектива – це максимум корів пасти. Вони зовсім не інтегровані в наше суспільство – то й їдуть до Угорщини. Звичайно, що Угорщину, та і Румунію, дуже влаштовувала ситуація в Україні упродовж останніх 26 років: ми ніяк не реагували на те, що вони роздають свої паспорти. А тепер, коли Україна тільки подивилась в напрямку українізації, у них миттєво почалася істерика. Як на мене – то тільки початок. З румунами, угорцями та всією Східною Європою ми є конкурентами в багатьох питаннях: це інвестиції, ринки збуту. Не дай Бог, з їхнього погляду, у нас щось покращиться, стане сприятливішим інвестиційний клімат, зростуть можливості ведення бізнесу…Заводи, які зараз розташовані на території Словаччини, Угорщини, Румунії та Польщі, швиденько перенесуть до України. Це завдасть їм шалених матеріальних збитків і вони це добре розуміють.

Лариса Ніцой:

Світлина від Лариси Ніцой.

Погрози Угорщини аж ніяк не виправдані, бо наш закон «Про освіту» не порушує жодного європейського законодавчого акту, який регулює мовні питання в освіті. Більше того, він порушує норми щодо державної мови, яка звужується за рахунок розширення прав мов меншин. Оце якраз суперечить європейським нормам.

Угорщина вже пересварилася з усіма своїми сусідами саме через мови меншин в інших країнах. Угорська влада, як і українська, бореться за свій електорат. Вони намагаються довести, що патріотичні, турбуються за своїх громадян, зокрема і за межами своєї держави. А тут їм з'явилася дуже гарна нагода показати свої доробки. Україна стала для них зручним інструментом маніпуляції.

До всього, Угорщина заявила, що ми встромили їй ножа в спину. Та це обмовка по Фрейду. Бо якраз вони і встромили нам того ножа в спину. Вони фінансують угорські школи на території України, паралельно ті школи фінансує український держбюджет. Вони платять другу зарплату в тій школі вчителям, роблять там ремонти, фінансують обладнання, дають дотації батькам, які приводять своїх дітей, навіть українців, у ті школи. Там все і скрізь угорською, а українська – рідкість. Та територія готова моментально приєднатися до Угорщини. Більше того, недавно угорський прем'єр оголосив, що закликає усі свої меншини ставити питання в інших країнах про створення автономій. Це не що інакше, як підготовка до від'єднання тих територій від України. Єдине, що їм заважає – потреба «культурно» оформити свої дії, щоб потім не бути звинуваченими як РФ в анексії. От вони довго думали, як би це все провернути. А тут Україна зі своїм нібито проукраїнським законом. Звісно, для них це ніж в спину.

Михайло Басараб:

Світлина від Михайла Басараба.

Причина ультимативної риторики з боку Угорщини – банальне загравання тамешнього прем'єра Орбана зі своїм електоратом. Ці погрози радше блеф, бо Угорщина суттєво залежить від консолідованої позиції всього ЄС. У будь-якому випадку Будапешт буде змушений узгоджувати свої дії із потужнішими гравцями Євросоюзу. А там значно більше важливих для Угорщини питань, аніж угорська мова на Закарпатті. Орбан ще заграє з Кремлем, але цьому також є межа. Навіть в Угорщині є впливові політичні гравці, які мають іншу позицію. Зрештою, нинішня угорська влада давно дивиться на Кремль, але це поки ніяк не вплинуло на рішення ЄС щодо продовження санкцій, наприклад.

Натомість, добрі стосунки з Україною потрібні, перш за все, самим угорцям. Угорщина залежить від тісної взаємодії України з ЄС і НАТО. Вона суттєво поступається Україні за багатьма параметрами, і водночас абсолютно залежна від Євросоюзу і Альянсу. В інтересах Угорщини, щоб між Україною і Заходом розвивалися якнайтісніша взаємодія. Тому у цьому випадку мова погроз і ультиматумів виглядає щонайменше смішно. Спроба використати наші тимчасові труднощі і тиснути на нас суттєво зашкодять передусім самим угорцям.

Якою мала б бути відповідь України на угорський «терор»?

Лариса Ніцой:

Україна в жодному разі не має іти на жодні поступки. Так, ми повинні відповісти їм чемно і ввічливо, пояснити, що у нас немає жодних порушень, не забираємо у меншин ніякої мови, і вони далі зможуть вивчати її у наших школах. При тому, варто було запитати в Угорщини, скільки шкіл з українською мовою викладання функціонують там за угорський кошт? Тоді варто написати лист до Ради Європи із проханням розглянути утиски українців в Угорщині, які не мають українських шкіл.

Звісно, що Рада Європи висловить стурбованість. Вона реагувала так на всі мовні питання, які піднімалися у Європі. Ті ж Латвія, Литва, Естонія. Я запитала литовських чиновників у Литві, як вони відповіли тоді Європі? А вони відповіли: що ніхто окрім них самих не відстоїть їхньої мови у світі. Отак малесенька Литва дала гідну відповідь великій Європі. Україна не малесенька, але на достойну відповідь поки не спромоглася.

Українська мова ходить не сама: вона приносить зі собою українські пісні, казки, освіту, літературу, історію – і так разом формує українську свідомість, український світ стає для неї близьким. Якщо ж  людина переживає то все іншою мовою, то їй близький інший народ. Саме тому такій людині Україна як держава – дуже далека. Це й зумовлює всілякі антидержавні сепаратистські настрої. Так у нас уже було, і так у нас сьогодні є. Не можна допустити повторення того, що сталося на Сході в Криму – саме через звуження української мови і культури.

Олександр Солонько:

Світлина від Олександра Солонька.

Починати треба з того, що освітній закон найбільшої шкоди завдає самій Україні. Гриневич днями заявила, що 400 тисяч школярів навчатимуться в Україні мовами меншин – так ото ми й виховаємо 400 тисяч потенційних сепаратистів, при чому за кошт державного бюджету. В будь-якому випадку, це речі, з якими ми повинні розбиратися всередині своєї країни, а не зважати на думку чужинців. Сусіди намагаються грубо втрутитися у наші особисті справи. Це не витримує жодної критики, такі втручання потрібно відсікати одразу. Яким би той закон не був, хорошим чи поганим, він наш – і то наша справа. Держава повинна демонструвати імунітет і відстоювати свої інтереси. Учора нам Росія нав'язувала федеративність, сьогодні угорці з румунами хочуть переписати українські закони, завтра приїде якийсь африканець і теж у нас зміни провадитиме? Ну так, давайте погодимось і знову продемонструємо, що неспроможні захиститись.

Уявіть лишень, щоб ми розповідали угорцям і полякам, що у них має бути написано у законі. Уявіть реакцію. Так само мали б робити ми. Цей закон справді треба змінювати, але в бік інтересів винятково України. Сусіди намагаються самоствердитися за рахунок України. А нам для чого це? Стосунки повинні бути взаємовигідними. Якщо в Угорщині є жменька недільних шкіл, де кілька годин на тиждень вивчають українську мову, то так само має бути і в нас у стосунку до угорської. Так і не інакше.

Тарас Загородний:

Україна упродовж тривалого часу поводила себе, як інфантильний переляканий підліток з великим комплексом неповноцінності, який намагався сподобатись всім. Така видима слабкість провокувала наших сусідів на агресію. Росія рвонула першою. І ми розплачуємося за наш інфантилізм кров'ю патріотів і тимчасовою окупацією нашої території.

Доросла країна, яка захищає свої інтереси і думає про своїх громадян, нікого не питає, як їй жити, а робить, як їй потрібно. Доросла країна – не купюра у 100 доларів, щоб всім подобатись. Натомість більшість українців досі живуть у світі з рожевими окулярами, думаючи, що хтось зовні допомагатиме будувати процвітаючу країну.

Оте угорське «бикування» і вимоги виховання за український рахунок мігрантів для них…Ну, вибачте, час лібералізму в Україні скінчився. Це територія України. Ми їм нічого не забороняємо. А вони хочуть за наш рахунок підтримувати міграцію з нашої ж країни. Масова угорська колотнеча навколо освіти є і з румунами, і зі словаками, і з сербами. І в жодній з цих країн, які я перелічив, немає таких умов, як вони хочуть. Тим більше – нема того для українців. У них адекватна державницька позиція: хочеш жити в нашій країні і мати наше громадянство – мусиш знати нашу мову, історію і культуру. Все. Скрізь є таке, і ніяк по-іншому. Треба українцям нарешті поводити себе, як нормальна нація: не подобається – до побачення, знаєш, з якого боку двері.

В тему

У березні цього року віце-прем'єр Угорщини Жолт Шем'єн закликав угорські меншини за кордоном рухатись до утворення автономій. На його переконання, інтереси угорців, що мешкають в інших державах, будуть захищені лише у випадку, якщо етнічні угорські партії будуть представлені в місцевих парламентах.

«Виживання угорців, що мешкають за кордоном, залежить від того, чи зможуть вони досягти успіху, рухаючись в напрямку досягнення автономії», – заявив політик.

Кілька днів по тому прем'єр-міністр Віктор Орбан запропонував Україні обговорити підписання угоди про подвійне громадянство для тих угорців, що мешкають в Україні.

Яна Федюра, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm