Україну врятує економічний націоналізм

Окрім націоналізму політичного, існує й націоналізм економічний. До речі, його прихильниками зараз є США і Дональд Трамп, раніше з його допомогою змогли відбудуватись після воєн Німеччина, Японія, Південна Корея та інші.

«Вголос» поцікавився в економіста, директора Агентства розвитку Дніпра Володимира Панченка, що таке економічний націоналізм, як і хто застосовував його принципи у світі, та чому Україні не дають ним скористатися.

Що таке економічний націоналізм, звідки він узявся?

Економічний націоналізм – це і ідеологія, і економічна політика, що базуються на двох принципах: для того, щоб розвинути власну державу, націю чи територію, потрібно розвивати економіку. А щоб вона розвинулась, повинні бути сформовані чинники або національної держави, або національно-етнічних груп.

Термін «економічний націоналізм» зародився в Америці, де економіст Олександр Гамільтон після отримання незалежності США уперше застосував таке поняття як «американська система» (з протекціонізмом і стимулюванням). Через 50 років після нього німецький економіст Фрідріх Ліст застосував поняття «Національної системи політичної економії». Він також вважав, що саме «національна економіка творить націю», а економічна могутність стає передумовою політичної сили та впливу нації.  І коли вже сформувався націоналізм як політична ідеологія, тоді почали розрізняти націоналізм політичний та економічний - як економічну політику.

Це залишилося винятково в теоретичній площині чи було реалізовано на практиці?

Це було реалізовано в десятках країн, і продовжує втілюватись. Більше того, я використовую поняття старого і нового економічного націоналізму.

Старий належить до періоду індустріальної революції, коли ринки ще формували здебільшого метрополії - відносно колоній, а протекціонізм був основним інструментом індустріального розвитку. Загороджувальні мита сягали 100-200%, деякі товари взагалі заборонялось ввозити. Класичний приклад – це політика Великобританії.

Англійці першими встали на шлях індустріального розвитку і намагались вибудувати можливості для своєї прискореної індустріалізації. Вони просували свої товари за рахунок заборон і закриття своїх ринків, а коли досягли певного рівня, сказали: ми відкриваємо свій ринок для сукна, потім – для верстатів, для виробництва. Але якщо ніхто у світі не може це виробляти, то він не може постачати це в Британію. Відповідно, потік більш високотехнологічного і більш дохідного товару йде з Британії в інші країни.

Першою це зрозуміла Америка, коли звільнилась від колоніальної залежності. Потім - Німеччина, Франція, і практично всі вони зробили величезні успіхи ще в період індустріалізації. Тобто, до І світової війни ці країни вже прийшли розвинутими.

Інструмент економічного націоналізму використала і Російська імперія: їх міністр фінансів і прем’єр Сергій Вітте захоплювався Фрідріхом Лістом, називав його справжнім економістом-націоналістом. До речі, і Вітте, і Бісмарк використовували економічний націоналізм як ідеологію, яка дозволяла переконувати депутатів голосувати за відповідні закони, обмеження щодо ввезення товарів.

Наприклад, якийсь місцевий комерсант налагоджує виробництво люстерок - і спершу вони не такі гарні та трохи дорожчі за імпортні. Але якщо іноземним конкурентам обмежити доступ на цей ринок, місцевий промисловець почне виробляти їх більше, якість люстерок підніметься, а ціна впаде – бо такий закон ринку. Це майже дослівний текст для переконання депутатів Держдуми перед ухваленням законів щодо виробництва рейок, видобування руди тощо.

Одним словом, економічний націоналізм передбачає, що спочатку створюються умови (в старі часи за рахунок обмеження доступу аналогічних товарів на власний ринок). А потім, коли цей ринок розвинувся, переходять до економічної експансії, застосовуючи риторику класичної політекономії - проголошується відкриття досі недоступного ринку. Так працював економічний націоналізм фактично з кінця XVIII ст. і до І світової війни.

В Україні такі обмеження свого часу приймали для захисту авторинку, проте виробництво так і не змогли розвинути, а ринок навіть провалився.

Це не зовсім достовірна інформація - не вистачає одного елемента: це робилося для здійснення лобістських корупційних дій. Адже не було ознак, що той же Васадзе (власник АвтоЗАЗу) хотів зробити світову компанію. Там завжди був присутній елемент отримання бюджетних коштів за відсутності глобальної стратегії. Це – особливість корупційної економіки, яка потім дає підстави говорити, що от, ми закривали ринок для автопрому, збільшували мито, а в нас нічого не вийшло.

Тим часом у Туреччині після підвищення загороджувальних мит до 100% побудували свій автопром. У Південній Кореї зробили подібним чином - і побудували свій автопром. В Індії побудували, у Китаї.

У нас не було такої стратегії – що ми повинні виробляти мільйон автомобілів на ЗАЗі, що повинні створити кластер. Але ж ринок закривається не для того, щоб жити на ньому вічно, а виключно щоб вийти на певні обсяги виробництва. Наприклад, потрібно випустити мінімум 100 тис. штук однієї моделі, аби можна було її вдосконалювати. А Україна в найкращі часи споживала  460 тис. авто на рік - це може бути лише 4 моделі для українського ринку.

Словаччина, маючи 5 млн населення, не може у себе продати більше, ніж 200-300 тис. А вона випускає більше одного мільйона авто різних марок і моделей – бо  відразу не розраховувала лише на свій ринок. Тому словаків так люблять ставити у приклад – от, мовляв, вони свій ринок не закривали. А там спрацювали абсолютно інші чинники.

А ринок сьогодні можна закривати не лише тарифами, зараз цього інструментарію є дуже багато – впровадивши не квоти, наприклад, а власні стандарти, і можна відкидати усіх виробників, які пробують зайти на ринок.

Чи застосовувався економічний націоналізм в Україні?

Насправді у нас був дуже успішний приклад застосування економічного націоналізму як національної стратегії – в часи ОУН.

Коли в 1929 році на базі УВО виникла ОУН, там, окрім політичного і соціального блоків, був і економічний. Він був добре пропрацьований, була написана дуже хороша програма, яка відповідала всім критеріям економічного націоналізму. Йшлося про розвиток Української національної держави, яка мала б виникнути внаслідок об’єднання частини польських земель і частини радянських – де були українські етнічні території.

Після розколу ОУН фактично весь інтелектуальний блок пішов до ОУН (Мельника). Із початком війни вони усі почали гинути, один із розробників економічної програми Микола Сціборський загинув у 1941 році під час теракту в Житомирі. Хоча після проголошення у червні 1941 року Української держави було фактично два місяці військового стану, під час якого місцеві адміністрації контролювалися оунівцями, особливо в Західній Україні. І ми бачили багато документів, коли пробували впроваджувати елементи з отієї програми, бо насправді там усе було добре підготовлено, прописано – як треба починати розвиток держави.

Ну й ще один приклад – на українських територіях, що належали Польщі, активно застосовували принцип (фактично копіюючи американців чи німців) – «свій до свого по своє». Сьогодні це називають інакше, наприклад, у Трампа – «Купуй американське» чи «Наймай американця». В будь-якому випадку, ця модель з економічної перетворилась на соціальну і філософську. Коли вся нація її застосовує, розуміючи, що коли вони будуть купувати у місцевого виробника, це означатиме збільшення їхнього добробуту.

У подальшому, коли вже діти цих націоналістів, які змушені були емігрувати, повернулись в незалежну Україну в 90-х роках, вони могли пропагувати лише ідею, яка на той момент активно розвивалась – ідею вільного ринку.

Тобто, від ідеї економічного націоналізму свідомо відмовилися – на користь вільного ринку?

Розпад колоній створив величезний глобальний ринок для їхніх товарів. Тому з 70-х років, і особливо у 80-90-ті, набула популярності теорія вільної торгівлі, тобто необмежених ринків і т.д. Для розвинутих країн це дуже добре – цілий світ є твоєю територією без жодних обмежень, і слабші країни не витримують конкуренції з тобою.

Потім відбувся розпад СРСР – це ще один трьохсотмільйонний ринок із досить високоосвіченим населенням і потенційно високим рівнем споживання. Услід відкрився й ринок країн, підконтрольних Союзу (у т.ч. східний блок, африканські й латиноамериканські країни, куди постачалась радянська продукція). Тож на той момент здавалося, що альтернативи вільному ринку немає.

У Незалежній Україні економічний націоналізм не застосовували?

В українській новітній історії практики застосування економічного націоналізму за 25 років не було. А все тому, що наші економісти були пост-радянські, і все крутилося довкола приватизації, відпускання цін і відкриття внутрішнього ринку.

Це три головні елементи, які Бальцерович пробує ще до цього часу нам продавати. Хоча це – ідея лише для пострадянської країни. Тобто, ми давно вже є відкритою економікою, і в нас практично немає державного сектора. Є монополії, але приватні. А він досі продовжує мантру 25-річної давності, яка була правильна для розвалу радянської системи. Вона застосовувалась і в Польщі, і в інших країнах, з деякими відмінностями. Сьогодні це не працює. Сьогодні потрібна політика економічного націоналізму. Вона спрацює і дасть швидкий стрибок.

Після заяв і деяких кроків Трампа складається враження, що увесь світ поступово повертається до національно орієнтованих економік…

Епоха фрітрейдерства (проповідування вільних ринків) дійсно закінчилася. Деякі країни зуміли цим скористатися: наприклад, Китай відкривав і закривав свій ринок контрольовано – фактично, продавав його в обмін на технології. Тому так, Трамп є просто визначним сигналом, тому що всі боялися це робити.

Навіть у США – цьому символі фрітрейдерства – є багато стимулюючих механізмів. Вони пускали на свій автомобільний ринок і японців, і корейців, при цьому їхній автопром не падав. Тому що великий ринок, плюс – досить непогані були автомобілі. Потім почалися проблеми, і сьогодні ми бачимо, як кожних півроку відкликають мільйони автомобілів корейського чи японського виробництва, а тепер і європейські – через, наприклад, недотримання якогось стандарту. Після таких вилучень авто продаж падає десь на 30%, відповідно, збільшується можливість для продажу американських автомобілів.

Америка стала важливим символом: відчувши загрозу з боку Китаю, першими діями Трампа був вихід із процесу підписання Тихоокеанської угоди про вільну торгівлю. Американські економісти прорахували загрозу необмежених можливостей Китаю заходити на американський ринок. Вони хотіли розірвати й північноамериканську угоду про вільну торгівлю, але виявилось, що їх оточують країни, з якими можна гратися, суперничати – не те що з Китаєм.

Європа не стала єдиним організмом з політичної точки зору, тож країнам ЄС складніше ці принципи застосовувати. Та й попри те, що Європа начебто була об’єднаним ринком, вона складалася із біднішої і менш технологічної Південноі Європи та багатої і технологічної Північної. Ліквідувавши свої національні валюти, слабші країни Східної Європи позбавили себе можливості використовувати головний принцип економічного націоналізму – створення умов для власних товарів. Також у них були підписані угоди, за якими вони не могли розвивати свої товари, які могли продаватися навзаєм у Німеччині.

Водночас, обсяг німецького імпорту до цих країн настільки виріс, що його нічим було закривати, крім кредитів. Коли ринок почав знижуватись, вони перестали справлятись з обслуговуванням цих кредитів. До того ж, такі суми –  наприклад, близько 360 млрд доларів для невеличкої Греції – це просто нереальна цифра, її не можна було допускати.

Ми колись підрахували, що якби ці 360 млрд вклали не в розширення державного сектора чи необгрунтоване збільшення зарплат (таким чином розкручувалося споживання, при чому продукції більш розвинених країн), а використали правильно, можна було б створити 3-5 млн робочих місць – тобто, Греція навіть не змогла б переварити власними силами такої кількості. Однак у підсумку робочих місць не створили, зліквідували фактично всю промисловість, сільське господарство. Залишились туризм і банківський сектор, які в момент кризи самі по собі не можуть виживати, тому що пов’язані із зовнішніми чинниками – коли ти або приїжджих туристів обслуговуєш, або надаєш банківські послуги комусь за межами країни. Ця частина економіки впала, відповідно, впало все.

Грекам економічний націоналізм не допоможе?

Вийти з ситуації за допомогою економічного націоналізму їм не вдасться, тому що насправді єдина валюта є дуже суттєвим бар'єром. Економічно вони поки що є єдиною територією з ЄС. Тому Брекзіт, наприклад, показав, що навіть економічно сильна Британія не захотіла входити в єдиний валютний союз, у єдині правила і стандарти, щоб не втратити можливість розвивати власну економіку. І зараз ми побачимо і негативи, і позитиви окремого розвитку Великобританії.

Інші країни матимуть дуже обмежені можливості для самостійного розвитку своїх економік. Хіба що вони домовляться з Німеччиною, і це співпаде з її інтересами. Як це сталося з тією ж Словаччиною, де розміщена велика кількість німецьких виробництв. Тут є особливість – при створенні вільного ринку більш розвинута первинна країна надає слабшій технології,  а не передові. У кращому випадку – на щабель нижчі від тих, що використовує сама. А все для того, щоб завжди бути попереду. Але ці технології вторинні, і сьогодні словаки, отримавши високі зарплати, максимальну зайнятість (особливо у порівнянні з Україною чи Азією), вже хочуть більшого, хоча все пізнається в порівнянні. Їхні проблеми вже на порядок інші, ніж українські - у нас мільйони виїжджають, бо немає робочих місць, у них почалася боротьба всередині країни за зарплати німецького рівня.

Насправді у словаків немає можливостей створити якісь кластери, де вироблялися б їх власні продукти або унікальні технології. У них заслабка та занадто залежна і фінансово, і технологічно економіка. Але вони можуть рухатись – бути вторинними до німецької економіки і при цьому мати досить розвинуту власну.

Чи можливо зараз в Україні застосувати політику економічного націоналізму? І як це буде виглядати у нас?

Можливо, і вона, скоріш за все, таки буде застосована. Перш за все, буде змінена стратегія розвитку, стратегія стосунків із зовнішнім світом. Сьогодні в нас не існує стратегії, натомість наші чиновники заявляли, що вона і не потрібна, бо у нас є угода з Євросоюзом, або меморандум з МВФ.

Але така угода є не більш ніж інструментом розвитку економіки. Стратегія ж повинна включати розвиток визначених пріоритетних секторів та інструментарій для їх розвитку. Інакше не буває. А з приводу розмов – що, мовляв, сектори розвиваються самі, за рахунок глобальних ринків, то я вже навів приклад Словаччини.

Словакам легше провадити вторинність, тому що вони є членами Євросоюзу. В будь-якому випадку сильні країни несуть велику відповідальність за вторинні країни. За Україну ніхто ніякої відповідальності не несе. Тому наша вторинність зрештою обертається занепадом секторів і скороченням робочих місць.

Щоб не було вторинності, повинні бути визначені пріоритети, для них потрібно застосувати акумулюючий і розвиваючий інструмент. Але в Україні поки що існує надзвичайний спротив цьому. Тому що фактично істеблішмент, еліта, фахівці, які працюють в уряді чи консультантами, обслуговують корпорації, вони заточені на інтереси спекулятивного іноземного капіталу, або на інтереси політичних компромісів, політичних угод, які не передбачають розвиток України, нашої економіки як самодостатньої.

Сьогодні спекулянтів, наприклад, цікавить купівля землі, і тому йде такий шалений тиск на уряд, лобіювання в рамках МВФ: коли це ставиться як його головна вимога - це роль спекулянтів. Спекулянти хотіли отримати деякі об’єкти і після ліквідації хімпрому, але у них там менше інтересів. Також вони зацікавлені перекупляти енергетичні потужності і т.д. Тобто, щось купляти дешевше, щоб потім продати дорожче. Це – не стратегічний капітал чи інвестори.

І як, на їхню думку, мала б виглядати Україна?

Політичних координаторів міжнародних фінансових організацій цікавить не розвиток нашої країни як потужної економіки, а більш-менш спокійна, тиха, хай навіть бідна економіка. Насправді у більшості випадків розвиток власної економіки, добробуту населення був виключно справою національного уряду. Це не було ніколи інтересом зовнішніх партнерів.

Навіть у післявоєнній Німеччині план Моргентау («Програма щодо запобігання розв’язування Німеччиною ІІІ світової», що передбачав активну деіндустріалізацію країни) довелося за два роки замінити на план Маршалла. Тому що стало зрозуміло, що денацифікація не піде в таких умовах, коли країна занепадає, а населення знесилене, збурене і готове до повстання.

Після цього у німецького національного уряду з’явилась можливість здійснити німецький розвиток, індустріалізацію. У них було дуже багато елементів, уряд домовлявся про правильно виставлені пріоритети і правильну індустріалізацію.

Аналогічна ситуація була з окупаційним режимом у Японії після ІІ світової, і після корейської війни – у Південній Кореї. Коли національний уряд, навіть керований ззовні, має достатньо мізків і спільну ідеологію, він може домовлятися з окупаційною владою і здійснювати економічний розвиток.

В України зараз фактично дві загрози – це міжнародні кредитори, які намагаються нав’язати свою політику, і вітчизняні олігархи, яких також потрібно було б трохи приструнити, чи навіть здолати…

Так, їх треба позбавити можливості диктувати умови в політиці, а перш за все – в економіці. Ми майже не маємо державних монополій, крім Укрзалізниці та частково газового сектора. Але у нас є монополії на розподільчі мережі – електричні, теплові, там приватні монополії. Є й інші, менші.

Проте, основою є зміна ідеології та філософії української економічної і політичної еліти. Сьогодні ті, що приїхали із розвинутих країн, попри щирість намірів допомогти, просто не можуть запропонувати нічого іншого, ніж те, що розвинутий світ продукує для Латинської Америки чи Африки. Вони те саме продукують і для України – оте фрітрейдерство, яке вже показало свою неефективність. А є професіонали, які, на жаль, виконують замовлення міжнародних спекулянтів і фінансових організацій (як МВФ), а фактично – політичних координаторів, яким тут потрібен спокій, а не бурхливий розвиток.

У нас теж є загроза – коли не буде адекватного індустріального розвитку, то у нас буде анархія і турбулентність, якої так не хочуть наші зовнішні політичні партнери. Але всі наші уряди в умовах підписання меморандуму з МВФ не вербалізували свої позиції. Вони просто кажуть: дайте мільярд-два-п’ять, щоби закрити дірку в бюджеті. А МВФ каже: ми дамо вам 1-2-3, якщо дірка буде менша. Тому, будь ласка, урізайте витрати, заблокуйте розвиток охорони здоров’я, освіти і далі по тексту, і ми тоді дамо вам… удвічі меншу суму, ніж ви просили.

Тобто, у цих стосунках – чиста арифметика, без жодної стратегії з нашого боку. З їхнього боку стратегія зрозуміла – це кліше, яке застосовують до всіх: треба жити згідно з доходами; і ти не можеш витрачати більше, ніж заробляєш.

Тобто, економічний націоналізм для України зараз може бути фактично єдиним шляхом порятунку?

Я переконаний, що так. Добре, щоб це стало мейнстрімом. У світі ситуація погіршилась, і навіть такі фрітрейдерські країни, як США, вербалізують, що їм це потрібно. При цьому нам потрібна й економічна політика, яка б дала можливість створювати і банк розвитку, і експортно-кредитне агентство, агентство підтримки експорту. Створити їх наші профі в уряді можуть хіба тоді, коли в них є переконання, що це потрібно. А нині є переконання, що усе це не потрібно. Відповідно, нічого не може бути створено. І в таких умовах олігархія продовжує свою політичну роботу, зберігаючи за собою владу, культивуючи своє корупційне середовище і збагачення.

Юрій Сколоздра, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm