Два роки тому на українську мирну ходу у Перемишлі напали польські молодики, на яких були футболки націоналістичної польської організації «Усепольської молоді». Поліція тоді вчасно втрутилася у конфлікт, а українці вшанували на воєнному цвинтарі у Пикуличах героїв визвольних змагань 1918-1921 років та українських повстанців, що були поховані тут у 1946-47 роках. Торік польська поліція вже заздалегідь підготувалася до мирного традиційного маршу українців, охороняючи ходу по усьому периметру. Так сталося і цього року, коли минулої неділі, 3-го червня, понад півтори тисячі українців взяли участь у Святі національної пам'яті, яке щороку відбувається у Перемишлі у першу неділю після Зелених свят. 

Втім, далеко не усі учасники маршу змогли вчасно потрапити на нього, хоча виїжджали з усіх районів Львівщини, а також Тернопільщини та Івано-Франківщини заздалегідь, враховуючи особливості польсько-українського кордону. Делегації з Турківського, Дрогобицького, Старосамбірського районів прибули на воєнний цвинтар вже після церемонії вшанування пам'яті героїв визвольних змагань – близько третьої години дня. Це при тому, що Служба Божа у церкві Івана Хрестителя розпочалася о десятій. Наша ж група з громадськими діячами та журналістами виїхала зі Львова о четвертій ранку і опинилася перед польським кордоном перед шостою годиною у черзі із семи автобусів. Причому у черзі були перемішані і рейсові, і туристичні автобуси. Польські прикордонники та митники пропустили без черги лише музикантів духового оркестру Академії сухопутних військ. Нам же довелося прочекати понад шість годин, щоб успішно перетнути кордон, подолавши відстань 100 км зі Львова до Перемишля.

Чи можна було організувати такий же коридор, скажімо, через євроряд, яким користуються тільки громадяни Євросоюзу? Очевидно, що так, якби польська сторона проявила для цього добру волю і бажання. І далеко не щодня і щотижня з українського боку надходять схожі прохання, які мають політичну вагу. Бо ж і Польща святкує у цьому році сторіччя своєї незалежності. Україна теж має свої героїчні дати для відзначення. А герої не обирали, де їм помирати, коли боронили незалежність своєї держави, відстоювали свій край, захищали свої домівки.

Упродовж усього походу вулицями Перемишля від храму Івана Хрестителя, де відбулася Літургія, ходу українців супроводжували поліцейські, обабіч дороги стояли поліцейські буси, де, очевидно, був резерв на випадок непередбачуваних ситуацій.

Склалося враження, що місцевих жителів попередили і попросили не виходити на вулиці. І лише деякі з них вийшли зі своїх будинків або ж спостерігали за процесією, слухаючи марш української звитяги через відчинені вікна, у яких де-не-де з'являвся польський прапор. Чи то на противагу, чи то у знак солідарності, але польський прапор у цей день виглядав поодиноким. Натомість Перемишль заполонили жовто-блакитні полотна. Ніщо не зашкодило українцям провести мирну ходу. Ні негостинність польських прикордонних служб, про що наголошували у своїх виступах голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка та голова Львівської облради Олександр Ганущин, ні поодинокі торішні антиукраїнські плакати та бурчання місцевих мешканців. Усі ці елементи гібридної війни проти України розпочалися тут, на території Польщі, також у 2014-му році, коли спочатку Росія окупувала Крим, а потім вторглася на Донбас і Луганщину. І атака на мирну ходу дворічної давності також була елементом гібридної війни проти України.

Красномовно зауважив голова Cвітового об'єднання українців Євген Чолій, що коли польське суспільство зрозуміє, хто тут похований, тоді провокації проти українства будуть неможливі. У цьому контексті варто згадати схожий військовий цвинтар у Александрув-Куявському, де після поразки Армії УНР, в грудні 1920 року, був відкритий табір інтернованих вояків УНР. Місцева влада доглядає за цим курганом, де поховано вояків стрілецьких дивізій, які були союзниками поляків у боротьбі з більшовиками. 

Свято української національної пам'яті відбулося. На сходах, що ведуть до кургану, де поховані герої визвольної боротьби, серед синьо-жовтих квітів були і червоно-білі пам'ятні стрічки від «обивателів Польщі». За це українці дякували тим полякам, які прийшли віддати шану українським героям.

Юрій Боруцький, спеціально для Вголосу».

Львів-Перемишль.

Фото Вікторія Боруцька.