А ще Руслан Марцінків робить усе можливе й неможливе для того, аби «витіснити» з Франківська два приватні підприємства, які належать Коломойському, Суркісу та Григоришину. І, якщо вдасться здійснити, це суттєво полегшить життя мешканців міста. Крім того, у Франківську затіяли транспорту реформу, місцеві перевізники возять пенсіонерів та школярів безкоштовно. Ну, і впровадили картку франківця… 

Про це та інше у розмові з міським головою Івано-Франківська, націоналістом Русланом Марцінківим. 

Пане Руслане, за дворічний термін перебування на посаді міського голови ви здійснили низку певною мірою унікальних кроків. Зокрема, нещодавно громада міста стала власницею Івано-Франківського локомотиворемонтного заводу. Поясніть: для чого місту нерентабельний завод? 

Нерентабельним локомотиворемонтний завод став через те, що його планово доводили до банкрутства, аби приватизувати за безцінь. Іншого навіть припустити не можна, бо навіть у 90-ті він був прибутковим. Відповідно ми розуміли, що новий власник придбає завод з аукціону, ліквідує його, поріже усе що можна на металобрухт, а землі забудує висотками. Підприємство ж розміщене практично у центральній частині міста. Це 10 га землі!

Тож ми прийняли рішення, а депутати міськради підтримали, що нам треба брати участь у торгах. І у нас вийшло: залишилось отримати ще висновок Антимонопольного комітету. Так що Франківськ отримав ще «одну робочу машину», яка точно їхатиме і приноситиме місту прибутки.

Я не те що проти будівництва. Це, безумовно, є важливою, але, одномоментною річчю: збудували-продали-вийшли. А виробництво зароблятиме і створюватиме додану вартість на майбутнє. Хочу, щоб у Франківську діяло багато підприємств, які «тягтимуть» економіку. Як от, наприклад, «Тайко-Електронікс» чи «Електролюкс». Усі ж надходження від них ми вкладатимемо в інфраструктуру.

Скільки коштів витратили на купівлю, скільки ще потрібно вкласти у модернізацію заводу і коли очікуєте на результат, тобто прибутки?

Ми вклали у купівлю 35 млн грн. Аби він запрацював, потрібно ще 12-14 млн: щоб погасити заборгованості по зарплаті й «влити» кошти, які б дозволили виконати контракти. Станом на сьогодні цей завод має контрактів на 40 мільйонів гривень, але через заборгованості він не може їх реалізувати. За нашими розрахунками, цей проект окупить себе за 3-4 роки. І ще: ми плануємо збільшити кількість робітників. Зараз там працює 320 осіб, а буде – щонайменше 1000.   

Переконаний, що усе вийде: адже завод є унікальним сам по собі. Це єдине в Україні підприємство, яке зараз ремонтує локомотивну техніку. Подібне є ще у Донецьку, тобто на окупованих територіях.

Ви також маєте намір повернути у комунальну власність Івано-Франківська міжнародний аеропорт, який зараз є приватним. Чому?

Аеропорт є підприємством Івано-Франківської обласної ради. І його облрада передала у концесію ще 10 років тому. Інвестор малював яскраві прогнози: літатимуть літаки, зайдуть різні лоукости і так далі. Станом на сьогодні аеропорт – у жахливому стані. За 10 років у капітальний ремонт інвестор не вклав жодної копійки. Літає тільки МАУ. Ми раділи, що зайшли Турецькі авіалінії, але для них створили такі умови, що вони пішли з Івано-Франківська.

Для міста, яке розвивається та росте, летовище є дуже важливим. Тому для усіх буде краще, якщо цей аеропорт знаходитиметься у спільній власності міської та обласної рад. Ми б спільно прийняли необхідні рішення. Особисто я думаю, що треба розвивати аеропорт й узяти довготерміновий кредит, наприклад, у ЄБРР. 

Кому зараз належить летовище? Кажуть, що одній із фірм Коломойського…

Саме так: летовищем зараз управляє ТОВ «Скорзонера», яке водночас є одним зі співзасновників курорту «Буковель».

У Франківську, і ви цього не приховуєте, критична ситуація з теплопостачанням. Через що, власне, виникла криза?

Років 9 тому одна зі структур Прикарпаттяобленерго відсудила у міста котельню. І створилась так звана приватна компанія «СТЕК». Її заснували десь в офшорах: тому чия вона – говорити складно. Але водночас ми знаємо, хто володіє компанією Прикарпаттяобленерго: Суркіс, Коломойський та Григоришин. Знову ж таки: «СТЕКом» керують люди з Прикарпаттяобленерго.

Власне, «СТЕК» не може забезпечити нормальний режим роботи. У нього вічно проблеми із входженням в опалювальний сезон. Але ми це вирішимо. Думаю, що наступного року у «СТЕК» просто не буде споживачів.

Як плануєте цього досягти?

Поступово. А якщо серйозно, то ми поставили собі завдання – уже наступного року витіснити їх з ринку. Тобто плануємо «перевести» споживачів до міського комунального підприємства.

Стартували ми цьогоріч. Уже почали відключати споживачів від мереж «СТЕКу»: на цей момент від'єднали 44 будинки, зараз у процесі ще 26 споруд, у тому числі школи й садочки. Але щоб завершити цей процес повністю, потрібно побудувати 12 маленьких котелень. Це достатньо великий виклик і щодо об'ємів роботи, і щодо коштів, та іншого шляху немає. Зробимо.

Виглядає на те, що вас не лякають ні великі витрати, ані великі об'єми робіт. Адже є ще один масштабний та амбітний проект: будівництво нового мосту. Наскільки необхідним для міста є таке вартісне будівництво?

Та це один із пріоритетних напрямків роботи у місті. Це питання навіть не розвитку, а виживання міста. Нам не один міст треба збудувати, а декілька! Але навіть один міст допоможе вирішити транспорті проблеми у Франківську.

До слова, про необхідність такого будівництва говорили останні 26 років, а ми взяли й ухвалили рішення. Зробили проект. Пройшли усі державні експертизи. Зараз компанія, яка виграла тендер, почала підготовчі роботи щодо будівництва. Зараз на території, де будується міст, зроблено під'їзні шляхи, розміщено техніку.

І за мою каденцію ми збудуємо міст і введемо в експлуатацію. Це моя передвиборча обіцянка – і це моя справа честі.

Наскільки загалом складними є проблеми з пасажирським перевезенням?

Не буду казати, що такої проблеми у нас немає. Вона існує, як у всіх містах України. Але ми це виправимо. Уже робимо певні кроки. А почали з впровадження транспортної реформи.

У більшості європейських міст транспорт належить виключно місту. Громаді. У нас навпаки – дуже великий відсоток транспорту знаходиться у приватних руках. Так що основний напрямок, у якому працюватимемо, збільшення частки комунального транспорту та виведення з ринку приватних перевізників, які не забезпечують якість послуг.

Упродовж трьох років плануємо досягнути пропорції 60 на 40. Більшість має належати місту. Станом на сьогодні ми збільшили цю частку з 17 до 21. Ми купили 18 тролейбусів. Відкриваємо перший автобусний комунальний маршрут. Працюємо.

Особливість вашого міста – достатньо великі пільги для пасажирів. Хто може ними користуватись?

Є таке: у нас люди пенсійного віку їздять безкоштовно у громадському транспорті з 10 до 16 год. Також безоплатно користуються громадським транспортом діти шкільного віку. Але школярі їздять безкоштовно з 7 ранку до 19 вечора. Так що у нас достатньо соціальний транспорт. Ініціативи щодо безкоштовного проїзду ухвалені виконавчим комітетом. І, що важливо, ми перевізникам нічого за це не доплачуємо з міського бюджету.

А як вдалось порозумітись з перевізниками?

Вони у нас пробували «піднімати голову». Не без того. Але ми знайшли механізми, як на це впливати. Ми кажемо: хлопці, є проблеми з якістю? Є! Так що давайте працюйте так, як ми вам кажемо. А ще ми їм пояснили, що вони мають чудовий тариф у 4 гривні.  

З ними потрібно уміти правильно говорити. От я узяв собі за правило влаштовувати перевізникам «чорну п'ятницю». Це я так особисто контролю інтервал руху. От виходжу на якусь зупинку. Стою й чекаю якийсь конкретний номер. Десять хвилин… Двадцять… Сорок… Нема маршрутки. Факт зафіксували. Попередили пнревізника. За якийсь час перевіряю знову. Ситуація та ж сама. Зафіксували. Провели розмову з перевізником. Третій раз – думаю, уже дійшло… Та ні. Та ж ситуація. Все! Розмови закінчились – зняли перевізника з маршруту. Зробили тимчасового перевізника. Оголосили новий конкурс. Все згідно із законом. І у такий спосіб ми замінили перевізників на двох маршрутах.

Так що ми планово, повільно, але впевнено йдемо до вирішення транспортної проблеми.

Тобто все для комфорту людей…

Можна і так сказати. Ми впровадили, наприклад, «картки франківця». Ними користуються інваліди першої групи, багатодітні та малозабезпечені родини, ветерани ОУН-УПА. Це картка на знижки на продукти харчування першої необхідності, на ліки в деяких аптеках міста, на відвідування сеансів в театрі кіно «Люм'єр», на відвідування футбольних матчів на стадіоні «Рух».

У нас ще є локальна програма для учасників АТО. Ми даємо земельні ділянки, забудовники будують житло, а частину того житла передають учасникам бойових дій. У межах  цієї програми нам вдалось надати учасникам АТО уже 62 квартири. І ми далі це продовжуємо. Ми також повністю оплачуємо з міського бюджету комунальні послуги для учасників бойових дій. Окрім того, у нас дітки з ДЦП отримують щомісячну допомогу з міського бюджету у розмірі 300 грн.  

Пільги мають отримувати ті люди, які захищали Україну в минулому, ті, хто робить це зараз. А також люди, які потрапили у складні життєві умови. І, насамперед, діти.

До речі, у вас було ще кілька неординарних ініціатив і вчинків: свого часу ви хотіли обмежити доступ іноземців на міські ринки. Ну, по-перше, яких іноземців? І з яких міркувань ви це сказали?

А чому ні? Це було сказано мною на продуктовому ринку. Я зайшов на ринок і побачив там у перших рядах в основному азіатів. Я, наприклад, вважаю, що ті люди, які приїздять продати молоко чи городину зі сіл, мають мати можливість усе це продати в нормальних умовах. Тому ми облаштували для них торгові місця на ринках: щоб вони не стояли на проїжджій частині чи тротуарах.  

Це правило «прижилось» у місті?

Скажімо так, приживається. Українці мають мати пріоритет – це незмінно! 

Ну, і уже загальновідома фраза: «гей – не патріот». Досі так вважаєте, чи все ж таки позиція змінилась?

Так, я так вважаю. Я не відмовляюсь від своїх слів! І ніколи цього не зроблю. У мене є свої цінності: Бог і Україна. Тому не може бути гей – патріотом. Ми повинні сповідувати християнські цінності. І їх треба дотримуватись. І те, що я був у ВР, є однією з причин мною сказаного: я там надивився цього свинства.

А яким, на вашу думку, має бути справжній патріот України?

Дві фрази: це – український націоналіст. У якого є ідея і ціль…

Ви такий?

Я – такий. І якби у владі було більше націоналістів, у нашій державі все було б по-іншому.

Адріана Гринишин, «Вголос»