Вадим Васютинський: Нам потрібно долати комплекс меншовартості, що ми «провінційні, тупі хохли», які вміють тільки співати і красти

У свідомості деяких українців і досі присутнє відчуття меншовартості. Саме через це ми готові обирати на високі державні посади корупціонерів, які згодом обманюють та обкрадають нас, своїх же виборців. Попри війну на Донбасі та анексію Криму, ми продовжуємо лояльно ставитись до Росії, розмежовуючи поняття «російський народ» і Путін. При цьому не розуміючи, що Путін сам не воює, на нас напала орда Російської Федерації, яка складається з того ж російського населення.

«Українці позбудуться рабської психології тоді, коли навчать тих, кого вони обирають боятися себе і не тому, що ми можемо влаштувати новий Майдан. Державні мужі мають боятися нас, як виборців. А зараз усе відбувається саме так тому, бо президент, депутат, сільський голова знають, що можуть нас абсолютно не боятися. Ми і досі раби: подивіться, у нас немає механізму відкликання депутатів, у нас немає можливості імпічменту президенту. Вони від нас захищені», - пояснював у інтерв’ю «Вголосу» психіатр, дисидент Семен Глузман.

Продовжуючи тему рабської психології меншовартості українського суспільства, «Вголос»  поспілкувався із соціальним психологом, доктором психологічних наук, професором, завідувачем лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Вадимом Васютинським.

Чому, як свідчать соціологічні опитування, українці, попри все, люблять росіян, а росіяни ненавидять українців?

Й справді, усі дослідження, починаючи з 90-х років, показують, що українці до росіян ставились завжди краще, ніж росіяни до українців. Тут є кілька пояснень. І найголовніше з них те, що стосується загальної оцінки нашої історії. У 90-х роках Україна вийшла нібито зі складу Радянського Союзу, але насправді - зі складу Російської імперії. І навіть цю ситуацію, як українці, так і росіяни сприймають протилежно. Для росіян – це удар по їхній імперській амбіції. Росіяни набагато більше, ніж українці, ідентифікують себе з Росією, з її величчю, вони цим живуть. І різноманітні негаразди у житті країни вони сприймають дуже боляче. Натомість українці байдужіше ставляться до долі неньки-України. Росіяни себе ідентифікують з імперською величчю, нам же нібито потрібна відносно невелика Україна, квітуча, співуча, з клаптиком земельки. У нашій свідомості щодо ролі державності склалось багато негативних стереотипів.

Чому ж ми байдужі до України?

Попри те, що в останні роки свідомість українців все ж змінилася, рівень патріотизму у нас зріс, але все ж відбувається не так, як би це мало бути.  Нам потрібно долати свій комплекс меншовартості, що ми «провінційні, тупі хохли», які вміють тільки співати, красти і ні на що більше не годяться. Українцям, як народу, потрібно утверджуватися в тому контексті, що ми не гірші за інші нації, що ми можемо цінувати свою державу та державність.

Звідки у нас цей комплекс?

Коли розпався Радянський Союз, росіяни одразу звинуватили українців у зраді. Але у свідомості росіян є теж цікавий нюанс: розумієте, якби ми до них повернулися завтра, ми б стали для них улюбленою нацією. Бо вони ненавидять не так українців, як люблять лише свою велич. У Росії немає друзів: у них є або холуї, або вороги. І от, коли ми були їхніми холуями, молодшими братами, смішними українцями, а Україна була «тьоплой і зажиточной», куди можна поїхати відпочивати – тоді ми були добрими. А коли ми заявили про свої особливості, про претензії на самостійність – ми стали ворогами. І це ставлення до українців, як до дурних, молодших братів, закріплене кількома століттями нашої спільної історії. У нашій масовій свідомості це дуже сильно проявляється під час обох наших Майданів, коли більшість росіян не змогли зрозуміти, що сталося. А тому, щоб принизити український народ – єдине пояснення «це їм гроші дали американці», або це були маніпуляції Америкою, бо не можуть українці бути такими розумними. У свідомості росіян ми й досі залишились «тупими хохлами».

Але Східна Україна «повелася» на цю  проросійську позицію щодо першого Майдану?

Українці плюралістичніші за росіян, це з одного боку добре. Але з іншого погано, бо  у нас немає одностайності. Ви подивіться, як голосують росіяни: «за Путіна», у нас це все набагато цивілізованіше. З одного боку – це плюс, бо ми міняємось. З іншого боку є негатив, бо в Україні ніколи не було однорідного суспільства: у нас завжди були вкрай проросійські настрої та проукраїнські. Україна у ментальному розумінні ніколи не була цілісною, це стосується і виборів, і точок зору: коли в Галичині голосують за щось, то на Донбасі – проти цього, центральна Україна була більш виваженою, без своєї точки зору. У 2004 році ми вибирали з двох позицій - між проукраїнською та проросійською. А до речі, саме  проросійський вектор у нашій країні є центральним, навіть поляки, угорці, словаки, румуни усі разом взяті не мають і близько такого впливу на Україну, як Росія. Через цей проросійський вектор і відбувається розкол у нашому суспільстві. Цей розкол був і після Помаранчевої революції, згодом він посилився,  особливо після другого Майдану.

Тобто саме проросійські настрої на Донбасі і у Криму  призвели до окупації цих територій?

Насправді  події Революції Гідності показали, що реально проросійські позиції злегка переважали у Криму і були істотними, але не переважними на Донбасі. Просто склалось так, що ця російська позиція була активнішою. У 2013 році з’явились такі дані, що проросійська частина Донбасу становить всього третину населення, проукраїнська – понад половину громадян. Але проукраїнське населення жило у провінціях і невеличких містечках – це була пасивна частина населення. Натомість проросійськи налаштовані проживали у великих містах і це була активна частина населення. Тут очевидна річ: якби у 2014 році не втрутилась Росія, війни б не було, активну частину населення можна було схилити до миру без кровопролиття.

Зараз деякі політичні партії, зокрема «Опоблок», апелюють до того, що росіяни нам братній народ, мовляв, ми ні в чому не винні, це усе роздмухують «партії війни»? Що з цим робити?

Й справді, у нас є поширена така думка, не дуже справедлива, але її поділяє велика частина населення. Я думаю, це нам нав’язали з Росії, а саме - воювати з братнім народом нам не потрібно, бо прості люди тут ні до чого, народ не винен, а винна влада, яка розв’язала війну з братнім народом через свої олігархічні інтереси. Це хибна думка, бо є питання колективної відповідальності. В історичному плані відповідальність за те, що відбувається у нас сьогодні, несе кожен член суспільства. З боку здається так, що кожен з нас має невеликий обсяг відповідальності, реальні вчинки ж можуть робити лише можновладці. Але, якщо додати відповідальність влади і відповідальність усього суспільства, в тому числі і за цю владу, то відповідальність суспільства буде значно більшою.

Покладати провину на владу, на «партії війни» - зараз це тренд. З одного боку,  у цьому наша перевага і над Росією, бо ми позбуваємось обожнювання царя, у нас культивуються різні думки. Щоправда, цим же користуються і у Росії.  

Я нещодавно проводив опитування у Маріуполі та Львові. Так-от: уже ці відмінності між цими двома містами є не такими вже й великими.  Тоді ми шукали те, що можна об’єднати ці два міста. І об’єднало їх два фактори – це поганий рівень життя та роздратування щодо київської державної влади. Я не хочу виправдовувати владу, бо вона робить масу помилок і вчиняє злочини, але для Росії дуже вигідно, коли маса негативу перекидається з Путіна вже на Порошенка, Верховну Раду чи інші органи.

Тобто, у нас і досі, навіть на Заході України, існують проросійські настрої?

У нас проросійські настрої в Україні, не рахуючи Донбас і Крим, становлять 15%, а це означає, що 85 % - це проукраїнська позиція, яка є високою і у Маріуполі. Щоправда, на сході проукраїнська позиція є більш ліберальною, львів’яни ж є більш радикальними, вони готові до активних дій. І це позитивний фактор. 

Ми скаржимось на владу, але ж ми її обираємо. Чому ми «довіряємо» корупціонерам?

Це відбувається через гібридизацію світу. Втрачено критерії істини, не можна чітко сказати, хто каже правду, а хто бреше. У нашому суспільстві фактично немає авторитетів, яким довіряє більшість людей. Є величезний рівень недовіри до правоохоронних структур, до судової системи, до державних інституцій. Коли ці критерії правди та брехні втрачено, люди потрапляють у ситуацію, коли потрібно думати, а вони чи то через лінь, чи то через брак знань,  не хочуть цього робити. Тоді людина обирає ту думку, яка є йому зручнішою.

Інший аспект проблеми: наші слідчі органи не мають достатнього авторитету, а ми знаємо, що коли дуже треба когось треба посадити, винен він чи ні, вони посадять. Якщо хабарник є більш-менш позитивною особою, а до нього на цій же посаді був ще більший хабарник, то у таких ситуаціях, ми обираємо хай і хабарника, але «доброго». Можливо, цей хабарник все «правильно»  регулював, вмів ділитися з іншими. От візьмемо вирубку лісу в Карпатах: це ж звичайні місцеві мешканці роблять, а не ті, хто вже на цій вирубці наживається. А коли запитаєш місцевого мешканця, навіщо той рубає Карпати, це, мовляв, твоя безпека, він скаже: «А чим я маю годувати своїх дітей?»

 В Україні корупціонери будують економічну модель, згуртовуючи навколо себе тих, хто за рахунок цього збагачується. І тут, коли хабарника ловлять на хабарі, то сподіватися від інших якогось вияву моральності – безглуздо, бо вони усі є співучасниками цього злочину. Так і по всій країні. Це теж особливість нашого народу.

Але, будучи співучасником злочину, ми хочемо чесного лідера, який нам дасть багато грошей і всі умови для життя… Це ж якась шизофренія?

Бажання мати провідника, диктатора чи месію, щоб перекласти на нього відповідальність -  це притаманна риса східного типу суспільства, західні суспільства уже це пережили. У народних масах, де завжди чекають на доброго царя, це ознака того, що суспільство зупинилось у розвитку. Західні суспільства пройшли більш тривалий розвиток, там менше пієтету до якоїсь конкретної особи. Бажання отримати диктатора є у тоталітарних суспільствах. І от коли Союз розпався, як соціальна система, у нас залишилась посттоталітарна система, радянська ментальність. Воно нікуди не ділось.

Тобто, ми важкохворе суспільство?

Я б так не казав, у соціальній психології є терміни: здорове суспільство і хворе. Здорове суспільство балансує, коли люди задоволені тими умовами, в яких вони живуть. Хворе суспільство – це коли потреби населення не задовольняються, воно постійно чимось невдоволене і звинувачує у цьому всіх навколо. От наше суспільство балансує між хворим і здоровим.

Щоб позбутись усього цього, потрібно, щоб пройшов час. Ми уже бачимо різницю між молоддю та старшими людьми. Ми поступово звільняємось від цих наслідків пострадянської ментальності. Натомість, якщо звернути увагу на Росію, то там це прагнення мати вождя загострене, він їм дуже потрібен. У нас уже молодь добре розуміє, що така модель розвитку є програшною, треба орієнтуватися на себе і самим щось робити для своєї країни.

 

Марія Бойко «Вголос»

Далі буде...

-

 

 

 

 


КОМЕНТАРІ 2 +

КОМЕНТУВАТИ

  • Більшовартість9 лютого 2017 16:33 Відповісти IP:  162.247.72.--- В статті є раціональне зерно.
    Обирати менше зло одне, а підлаштовуватис під нього наче має бути завжди - інше. Кращого майбутнього так не здобути.
  • Дзюник9 лютого 2017 14:40 Відповісти IP:  89.105.247.--- Вже в самому кінці до кореспондентки дійшло,що інтерв"ю на цю тему треба було брати не в психолога,а психіатра...Адже переважна більшість українців в глибині душі вважає себе дуже хитрими,далекоглядними,розумнми.такими собі стріляними горобцями...Зовні це майже не проявляється,хіба в трохи дивних посмішках і недовірливому блиску очей...На ділі ж це є всього навсього самовпевненістю ідіота і дозволяє крутити українцями всім кому не лінь...Нація не колективістська,егоцентрична,кожен сам за себе...В генофонді націі ці риси відповідають за державність - і в результаті таку ми її і маємо...Але є інші риси - працелюбство,сімейність,хороша впертість,,відсутність агресіі,вміння пристосуватись до будь чого,збереження традицій...З такими рисами державу збудувати важко,але вони завжди допомогали націі зберегтися і допоможуть...в разі чого...

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram