Варшавський саміт або біг на місці «Східного партнерства»

Великі надії, які покладали на Варшавський саміт «Східного партнерства» Україна та головуюча в Раді ЄС Польща з точки зору просування українських євроінтеграційних перспектив успішно провалились. Основні гравці ЄС залишились глухими до закликів щодо надання Києву не те що «чітких політичних сигналів щодо європейської перспективи», а й навіть щодо декларації підписання до кінця грудня практично узгодженого тексту угоди про асоціацію.

Хоча всі заходи саміту відбувалися у атмосфері абсолютної закритості для ЗМІ, з тієї інформації, яка «просочується» з дипломатичних джерел, можна судити, що Україна платить солоно за непоступливість офіційного Києва у справі Юлії Тимошенко.

Готуючись до саміту, польська дипломатія провела справжній дипломатичний наступ з українського питання. Лідерів країн Спільноти та керівників європейських інституцій (Єврокомісії та Ради ЄС) переконували поставитись із більшим розумінням до ситуації офіційного Києва. Останній, у свою чергу, схиляли до поступок. А українську опозицію – не ставити під сумнів досягнутого з такими потугами компромісу між ЄС і українською владою. Перед самим почтаком роботи саміту Віктор Янукович провів остаточну звірку орієнтирів із вищим політичним керівництвом Польщі – президентом Броніславом Коморовським та прем’єр-міністром Дональдом Туском.

У проекті підсумкового документу саміту, який готували у Варшаві, передбачалось, зокрема, підтвердити наміри ЄС щодо підписання угоди про асоціацію з Україною до кінця цього року. В. Янукович наполегливо просував не лише питання гарантій Євроспільноти щодо договору про асоціацію з нашою країною у грудні, а й питання чіткого підтвердження перспективи членства якщо не всіх країн-партнерів, то хоча б нашої держави, хай і без конкретних хронологічних рамок. Ця тематика пройшла червоною ниткою в ході його двосторонніх зустрічей у Варшаві з Жозе Мануелем Баррозу, Германом Ван Ромпеєм та Ангелою Меркель. Остання прибула на саміт всупереч критичним голосам своїх опонентів, які вважали, що канцлер не повинна брати в ньому участі за прикладом лідерів Великобританії, Франції та Італії. Однак, офіційний Берлін, який у Польщі вважають одним із найміцніших «стовпів» ЄС із підтримки «Східного партнерства», вирішив ще раз продемонструвати важливість для нього «Східного партнерства». Важливо, щоб «Східне партнерство» надалі сприймали як важливий вимір зовнішніх відносин ЄС, особливо в часи, коли головна увага всіх прикута до південного сусідства та до подій у арабських країнах – цитує висловлювання одного із співробітників канцелярії німецького канцлера Польське пресове агентство (РАР).

Але не лише... Як повідомляють джерела в МЗС ФРН, А. Меркель їхала до Варшави із твердим наміром використати саміт, щоб висловити українському президентові «свої сумніви щодо стандартів демократії» і поставити запитання щодо дальшого розвитку ситуації. Коротка тривалість зустрічі може давати підстави для судження, що А. Меркель не почула від В. Януковича переконливих аргументів щодо ситуації з процесами над лідерами опозиції та проведення реформ в Україні. Такі ж запитання ставили перед главою нашої держави і високоповажні співрозмовники із керівництва ЄС, про що вони офіційно повідомили на прес-конфернції за результатами саміту.

Провал «українського питання» на саміті був очевидний уже 29 вересня під час урочистої «інавгурваційної вечері» форуму за участю всіх його високоповажних учасників – 27 країн-членів ЄС + 6 делегацій країн-партнерів + керівництво ЄС. За даними польських та німецьких дипломатичних джерел, українську владу гостро критикували за судову справу екс-прем’єра Юлії Тимошенко, яку більшість у ЄС продовжує вважати політичним процесом. Як підкреслюють вищезгадані дипломатичні джерела, на які покликаються польські та німецькі ЗМІ, остаточно «обеззброїла» присутніх на вечері та вирішила долю «українського питання» на саміті озвучена в ході дискусії главою української делегації «формула вирішення справи Тимошенко»: як тільки екс-прем’єр покриє свої борги перед Україною (400 чи 750 мільйонів Євро – стверджують німецькі ЗМІ з посиланням на джерела у своєму МЗС), «в українське законодавство будуть внесені зміни, які дозволять позитивно завершити справу».

На включення пункту щодо підписання угоди про асоціацію з нашою державою до кінця року до «Спільної декларації Варшавського саміту «Східного партнерства» –офіційного документу за підсумками саміту, його євросоюзівські учасники згоди не дали. Але не було й однозначного заперечення такої можливості у кулуарах форуму. Аналітики одностайні у своїх оціках: українська сторона все-таки погодилась на якесь компромісне вирішення справи Тимошенко. Бо навряд чи офіційний Київ готовий поставити на карту долю угоди про асоціацію. Аж надто високою була б ставка, зокрема, з точки зору майбутнього України, її відносин з ЄС, а отже й позиції у регіоні, хоча б у контексті досить неоднозначного й важкопрогнозованого розвитку відносин з Білокам’яною.

Результати Варшавського саміту важко назвати однозначними і крізь призму подальшої долі «Східного партнерства» в цілому. У підсумковому документі головуючій в Раді ЄС Польщі вдалося лише підтвердити європейські устремління шести країн-адресатів чи, як їх називають в офіційній євросоюзівській термінології, країн-партнерів ініціативи «Східне партнерство». Отже, як і передбачали напередодні саміту експерти, 27-ка не пішла далі визнання європейських устремлінь, обіцянок швидшого зняття візового режиму та декларації створення спільного економічного простору за участю країн-адресатів Партнерства. В центрі уваги замість України опинився інший партнер – Білорусь, делегація якої відмовилась від участі у основних засіданнях саміту 30 вересня, офіційно мотивуваши це дискримінацією білорусів з точки зору рівня представництва держави на форумі. Нагадаємо, що делегацію цієї країни замість планованого міністра закордонних справ (єдиного виїзного представника правлячого уряду) очолив в останній момент посол Білорусі у Польщі. Але це пояснення могло бути лише зручним приводом для демаршу. Більш ймовірною причиною такого кроку представників офіційного Мінська на саміті могла б бути реакція на випередження у контексті прийнятої на саміті «Декларації щодо ситуації у Білорусі», в якій підписанти (представники 27 країн-членів ЄС) засудили політику білоруських властей у сфері дотримання прав людини, закликавши Мінськ до негайного звільнення і реабілітації всіх політв’язнів та початку політичного діалогу з опозицією. Серед підписантів цього документу не виявилось не лише Білорусі (із зрозумілих причин), а й, що знаково, інших країн-партнерів. Відмову лідерів Азербайджану, Вірменії, Грузії, Молдови та України підписати «білоруську декларацію» експерти вважають не випадковою. Адже у кулуарах Варшавського саміту проходив також Громадянський Форум Східного Партнерства (складається із представників неурядових організацій 6 пострадянських країн. – Авт.), який ствердив, що «за два роки існування «Східного партнерства» демократичні стандарти у більшості його країн погіршились».

Без посилання на висновки Громадянського Форуму цю тезу визнали й керівники основних інституцій ЄС та лідери країн-членів спільноти, які, виступаючи на підсумковій прес-конференції за результатами Варшавського саміту, чітко дали зрозуміти, що «коли йдеться про перспективи членства», то «європейські стандарти, перш за все у сфері поваги та дотримання прав людини... є особливо важливими» і щодо цього «Європа не залишила нікому ніяких ілюзій».

Коментуючи долю «Східного партнерства», міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський назвав його «проектом без геополітичних амбіцій, але з можливістю геополітичних наслідків» і уточнив: країни-партнери поки не можуть розраховувати на членство в ЄС, але ті зміни, які в них відбудуться під впливом участі у проекті, можуть спричинитись до того, що колись вони увійдуть до ЄС.

Тим часом, до кінця цього року Верховний представник ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики разом із Європейською Комісією мають запропонувати Дорожню карту із зазначенням цілей, інструментів і заходів для країн-партнерів та способи моніторінгу їх впровадження на період до наступного саміту партнерства, який заплановано на другу половину 2013 року. Варшавський саміт назвав фінансову перспективу «Східного партнерства» – до 2013 року на реалізацію заходів в рамках цієї ініціативи планується 1,9 мільярда Євро (до саміту декларувалась сума 600 мільйонів Євро. – Авт.). Але відповідно до нових положень Європейської політики сусідства розмір фінансової підтримки з боку ЄС для конкретної країни партнерсвта залежатиме також і від темпів проведення реформ.

Як оцінювати результати Варшавського саміту? Однозначної відповіді немає. Більшість експертів вважають, що не дивлячись на зусилля польської дипломатії, яка вважала саміт найважливішою подією періоду польського головування в Раді Європейського Союзу і добивалась максимально високого рангу представництва країн Спільноти на цьому форумі з надією прийняти легітимні і обов’язкові до виконання кардинальні рішення, назвати його успішним не можна. Чому?

По-перше, Польща не досягла головної мети, яку ставила перед форумом - «надати новий імпульс «Східному Партнерству». З цією метою польські дипломати «готували» глав держав і урядів країн ЄС та керівників центральних інституцій Спільноти до «гнучкої поведінки», яка б дала можливість ухвалити «амбітний підсумковий документ». Але на заваді став не лише демарш Білорусі, а й, несподівана для польської дипломатії, відсутність прийнятної для заходу декларації офіційного Києва у справі Тимошенко.

По-друге, визнання Євросоюзом європейських устремлінь без жодної згадки про перспективу членства не дає підстав для посилення євроентузіазму в суспільствах країн-партнерів.

По-третє, прийняті на саміті документи не дають достатньої мотивації урядам країн-партнерів для поглиблення політики пожвавлення інтеграційних процесів під шильдом «Східного партнерства».

По-четверте, саміт не дав підстав для перетворення ініціативи у справжнє політичне партнерство і залишив відкритим питання чи не буде «Східне партнерство» розвиватися у напрямку чергової євросоюзівської програми із бюрократизованою схемою для організації взаємовідносин 27 країн ЄС та пострадянської шістки.

По-п’яте, благі і бажані для окремих країн-партнерів намііри деяких країн Євросоюзу (у першу чергу Польщі, яка продовжує претендувати на роль головного провідника східної політики ЄС) піти далі у визнанні європейських устремлінь східних сусідів ЄС вже в котре розбилося об стіну відсутності реальної стабільної, і, що найважливіше, спільної бази для такого зближення.

По-шосте, незмінною залишається максимальна пропозиція країн та інституцій ЄС для країн-партнерів, яку запропонувала Єврокомісія у травні після попереднього детального узгодження з країнами Спільноти, що свідчить про відсутність підвищення інтересу Євросоюзу до східного сусідства.

По-сьоме, чи представники країн Східної Європи і Південного Кавказу поїхали з Варшави все ще зацікавленими подальшим розвитком співпраці з ЄС в рамках ініціативи «Східне партнерство»? Чи не виникло в них бажання переключитись на розвиток відносин з ЄС поза її форматом? А, можливо, саміт дав поштовх до ще песимістичнішого сценарію, яким була б втрата інтересу до дальшого поглиблення відносин з ЄС? Чи випадково співпала у часі із саме такими результатами Варшавського саміту пропозиція Володимира Путіна щодо створення на просторах колишнього СРСР нового міждержавного союзу на зразок ЄС під назвою Євроазійський Союз?

Багато знаків запитання, відповідь на які може дати лише розвиток геополітичної ситуації, вихід ЄС із фінансово-економічних турбуленцій, а також політика держав партнерів, зокрема, у сфері незворотніх демократичних перетворень.

А відповідаючи окремим публіцистам, які, коментуючи Варшавський саміт, звертали увагу на те особливе тепло, з яким євросоюзівські лідери вітали очільника делегації Молдови і з цього робили висновок про зміну фаворита ЄС у «Східному партнерстві», наведу слова аналітика Берлінського Фонду Бертельсмана Корнелія Охманна: «Без України «Східне Партнерство» немає сенсу. Сама Молдова надто слабка, щоб могла бути позитивним прикладом вдалої демократизації». З цього висновок, що слово і дії, а отже й доля «Східного Партнерства», все-таки – за Києвом.

 


КОМЕНТАРІ

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram