Віч-на-віч з жінкою ІІІ тисячоліття: свідчення очевидця

Нарешті це сталося. Як вірно було зазначено в серіалі «Докор Хто»: «Є речі, заради яких варто жити з розбитим серцем». Так склались зірки і планиди, що моя скромна життєва стезя нині перетнулася із долею жінки третього тисячоліття, представником Президента в Парламенті, благовірною генпрокурора Іриною Луценко. І я повірив в долю.

Очевидно, якби не відкриття у Львові Центру з надання послуг у сфері ДРАЦС європейського зразка open-space, ми б так ніколи й не побачились. А вона б не мала свідоцтва про одруження, яке політику видали особисто в присутності міністра юстиції Петренка, голови ЛОДА Синютки, мера Садового, численної челяді, журналістів та двох дроздів на ринві.

Емоцій додала та обставина, що Центр відкривався у приміщенні колишнього клубу «Енерго», де колись були знамениті танці на весь Львів, і відбувались не менш знамениті бійки, про які потім говорило все місто. Тепер тут скромний заклад для пошлюблення, себто розписки охочих побратись офіційно. Щось в тому є.

Не впевнений, що відкриття такого Центру вартувало аж такої помпи і вшанування, але, як виявилось, «датський» принцип працює досі. Бо нині акурат 30 літ, як пані Ірина одружилась із майбутнім генпрокурором і політв'язнем. Очевидно, ця кругла дата об'єднала усіх присутніх. Вона зізналась, що Львів їй дорогий, бо тут вона вчилась і зустріла свого майбутнього чоловіка.

Направду, я дуже втішився цьому, бо ці обставини мене поєднали із жінкою третього тисячоліття. Я теж у Львові вчився – і теж тут зустрів свою другу половинку. Хоча вона стверджує, що першу. Ця обставина подарувала мені надію, що і я колись, можливо, стану чоловіком третього тисячоліття – і мене теж покличуть відкрити якийсь open-space. Або хоч вареничну.

Працівники центру під час церемонії намагались бути серйозними, але якось непереконливо. То мені нагадало дружок на весіллі, які виявили, що дружби п'яні. Очевидно, щось таке відчував і термінал, який чомусь заклинило. Техніка, очевидь, теж перехвилювалась  і заглючила – ще таких високих гостей вона не обслуговувала. Її можна зрозуміти. Сам в шоці.

Припікало. Небо захмарилось і опустилось нижче, щоб побачити, хто там селфується біля Стрийського парку. У мене почалось роздвоєння особистості, бо на телеекрані щось беззвучно говорив глава Мін'юсту, затятий борець із злісними неплатниками аліментів, а просто переді мною стояв цілком реальний той самий міністр і селфився зі всіма охочими в доброму гуморі і здоров'ї. Напевно, його потішили демонстровані господарями австрійські метричні книги зі Львова, які майже 200 літ тому виконували ту ж роль, що й нововідкритий Центр пана міністра, але без комп'ютера – звичайним пером і каламарем.

Урешті церемонія закінчилась. Життя непомітно перейшло з режиму «свято» у режим «будні». Високі гості посідали в автіки і розчинились у передгроззі, залишивши по собі запах парфумів і троянд, подарованих жінці третього тисячоліття. Навіть знуджені дрозди щось крикнули у небо і чкурнули у Стрийський парк годуватись.  

Наші дороги знов розминулись – моя і жінки третього тисячоліття. Не впевнений, що назавжди. Цілком можливо, ми зустрінемось на церемонії вручення їй свідоцтва про одруження на золоте весілля. Якщо про це хтось згадає…

Богдан Марциняк Волошин
Фото автора

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram