Віртуальна армія Президента: 3000 ботів за $3000000 на рік

Нещодавно Президент України провів «таємну» зустріч із 18-ма українськими блогерами. Відразу по закінченню бесіди її учасники злили у мережу багато «інсайду», а найнахабніший з-поміж фейсбукерів Мирослав Олешко й узагалі – виклав панібратську світлину із самим Порошенком, чим спровокував гучну сварку зі своїми ж колегами. Останні вирішили не надто церемонитись із Олешком, то й розповіли цілому світові про 154 акаунти, із яких порохоботить цей-от нахаба.

Ще один із учасників зустрічі Ігор Бігдан дописався до того, що обізвав Порошенка і всю його армію порохоботів «безсрібниками»:

«Я давно намагався зрозуміти, а чому, власне, Порошенко не хоче найняти на роботу тих, хто весь цей час тягне на собі захист інформпростору? Ось тепер, здається, зрозумів: тому що він такий же. Він безмірно поважає те, що ми робимо, що ми жертвуємо на боротьбу час, гроші і сили, але він робить те ж саме».
Отут і виникає запитання: наскільки ефективними є старання порохоботів, якщо вони настільки ж «ідейні», як і їхній президент? Наскільки велика ця армія і як узагалі вона працює? Про це та інше «Вголос» запитав у знаних політтехнологів – Тараса Загороднього, Олександра Кочеткова та Сергія Гайдая.

Як сформувалася «армія порохоботів»?

Олександр Кочетков:

Пов’язане зображення

Пригадайте 2014-ий. Ми повністю програвали інформаційну війну Російській Федерації. А в цей час деякі наші дописувачі в соцмережах виступали дуже креативно і вдало. Однак вони не були об'єднаними, їх було занадто мало... Тому треба було створювати структуру, яка б протистояла інформаційній агресії ворога. Саме тому багато українських політтехнологів і я зокрема пропонували Адміністрації Президента узятися за розробку такої структури.

Наші пропозиції були почуті. Так виникли 3 угруповання боротьби з інформаційною агресією, які тепер ми називаємо «порохоботами».

 

«Усі ці три групи створювали начебто для відпору інформаційній агресії з боку РФ, але за дуже невеликий проміжок часу їх перетворили на структури, які інформаційно підтримують владу і особисто Порошенка»

 

 

Що це за «три угруповання»?

Олександр Кочетков:

Перше угруповання виникло при АП за підтримки тодішнього голови Бориса Ложкіна. Це була група відомих політичних експертів, які часто виступали в ЗМІ. Їх запрошували на наради, вони їздили з Президентом по країні та за кордон. Вони продукували «правильні» тексти самотужки.

Друге угруповання виникло при «МінСтецю» (Міністерство інформаційної політики України під керівництвом Юрія Стеця). Це були відомі блогери із багатьма підписниками, які розповсюджували тексти, що продукували оті розумні експерти при АП.

Третя група виникла за рахунок так званого волонтерського десанту при Міноборони. Оці волонтери почали налагоджувати з Міністерством зв'язки, домовлялися про постачання зброї та форми і взяли на себе інформаційний супровід військових справ. Частину зібраних волонтерами коштів тоді витрачали на організацію роботи цих волонтерських блогерів, які були схильними до висвітлення збройних тем. І саме ці блогери, до речі, були найбільш представлені на останній нараді у Порошенка (9 березня).

Усі ці три групи створювали начебто для відпору інформаційній агресії з боку РФ, але за дуже невеликий проміжок часу їх перетворили на структури, які інформаційно підтримують владу і особисто Порошенка. Попри те вони вишукують успіхи і перемоги там, де їх і близько нема. Натомість члени цього середовища, які були бодай трохи раціонально налаштованими, відсіялися.

Наскільки ефективне «порохоботство»?

Тарас Загородній:

Результат пошуку зображень за запитом

Я б поділив порохоботів на два типи. Перший, такі як Олешко, наприклад, тупо порохоботять в стилі комсомольської пропаганди. Ефективність тут нульова, бо люди бачать, що відбувається у країні насправді, і просто не вірять у ту пропаганду. А є такі, що порохоботять наполовину. Вони визнають частину помилок влади і подають 50% правдивої інформації, чим і завойовують довіру читачів та глядачів. Оці цікаві, їх принаймні слухають.

Є інкорпоровані у владу порохоботи, які мають велику кількість підписників у соцмережі. Найяскравіший приклад – Бірюков. Він був активним волонтером, тепер є радником Міністра оборони та Президента. Він має доступ до ексклюзивної інформації і може досить цікаво подати її, «правильно» вплинувши на аудиторію.

Деякі порохоботи приховують свою діяльність. Наприклад, такий собі Фурса порохоботить обережно. Більше за Гонтарєву заступається, яка має дуже сумнівні досягнення у банківській системі.

 

«Як і будь-який піар, порохоботство працює тільки тоді, коли є що показувати»

 

Є порохоботи, які взагалі працюють під псевдонімами. От вони просто перероблять видані методички на свій смак, аби не було видно, що то все штампується. Звичайно, що тут ефективність дуже невелика.

У принципі, діяльність порохоботів у мережі не треба переоцінювати. Як і будь-який піар, порохоботство  працює тільки тоді, коли є що показувати і про що говорити. Якщо ж меседжі, які проходять через цю «армію», не відповідають дійсності, коли бажане подають за реальне – ефективність зовсім невелика.

У 2014-2015 році, скажімо, це працювало дуже добре. Адже тоді була велика довіра і до влади, і до самих оцих спікерів. Сьогодні рейтинг влади скотився до щонайбільше 10%, відповідно, і ефективність порохоботства відразу впала. Користувачі соцмереж мають критичне мислення, користуються різними джерелами інформації, тому крики про український «добробут» просто тонуть у морі критики. Їхня ефективність ще може зрости, але тільки у випадку, коли реальність збігатиметься з тим, про що вони говорять.

 

«Зарплата топового порохобота може сягати кількох тисяч доларів на місяць»

 

 

Скільки «бійців» у цій «армії»  і яку винагороду вони отримують?

Тарас Загородній:

Порахувати кількість важко, адже більшість «бійців» працюють через кілька акаунтів. Точно можу сказати, що їх не менше аніж 2-3 тисячі. Керує ними спеціальний «креативний центр». Зазвичай це 2-3 людини, які продукують ідеї, вирішують, як реагувати на кризові ситуації, як це поширювати, як інтерпретувати, куди розповсюдити, кого полайкати, кого репостнути, на що звернути увагу. Зарплата такого топового порохобота може сягати кількох тисяч доларів на місяць.

Олександр Кочетков:

Активних порохоботів — приблизно три сотні. Тих, які час від часу долучаються — до 3000. А продукують тексти десь 30 осіб. Волонтерські блогери координуються, в першу чергу, радником Порошенка Юрієм Бірюковим. Ті, що тяжіють до АП, куровані Олегом Медведєвим. А у Мінінформі цим займається сам Стець.

 

«Майже ніхто з порохоботів, окрім першої групи «розумних» експертів, не має офіційних контрактів. Тут усе іде з картки на картку чи в конвертах»

 

Майже ніхто з порохоботів, окрім першої групи «розумних» експертів, не має офіційних контрактів. Тут усе іде з картки на картку чи в конвертах — от вам і яскравий приклад тіньової економіки, з якою влада так обіцяє боротися. Коштує ця діяльність приблизно 1-2 мільйони доларів на рік. Хоча списують з кишені, імовірно, в рази більше.

Для чого була організована нарада в Порошенка 9 березня?

Олександр Кочетков:

Кожна влада з давніх-давен прагне до того, щоб оточувати себе філософами, музикантами, поетами, які співають щось приємне. Радянська влада так робила, і ця так робить. Це компліментарне середовище. На зустрічі із Президентом ми побачили, що йому не так важливо почути розумні речі, скільки важливо почути, який він «великий успішний рятівник України», і побачити захоплені очі.

Сергій Гайдай:

Результат пошуку зображень за запитом

Як на мене, це неефективне використання ресурсів, які дали б змогу отримати реальний результат. Якщо б Президент справді хотів ефективного діалогу з суспільством, то починав би не з отаких діалогів, а з дій і викликів, які хоче суспільство. Саме Президент у цій системі був би найбільшим ньюзмейкером, аніж всі порохоботи, яких він наймає.

Натомість оця «закрита» зустріч президента викликала купу питань.

Якщо Президент пропонує зустрітися блогерам, то який сенс у закритості? Блогери — це відкрите громадянське суспільство, це зустріч думок.

Друге. Що це за «закрита» зустріч, якщо ми бачимо всі 18 скалькованих звітів із облизуванням Президента з ніг до голови. У чому секрети? Які в нього можуть бути секрети для блогерів? А якщо не секрети, то чому зустріч не відкрита? Чому сам Презимдент не може суспільству напряму сказати про це?

І третє: якщо ти кличеш до себе 18 лояльних людей (інших там не терплять), то навіщо кликати публічно? Мені здається, що корисніше було покликати критиків. От відповівши їм на незручні запитання, Президент отримав би шанс повернути лояльність великої частини українців.

Все це дуже погано, неефективно і нецікаво виглядає. Там нема взагалі сенсу. Є Президент, який перебуває в корупційному процесі і є частиною великої української корупційної машини. А все інше — спроба виправити цю ситуацію комунікаційними процесами. Вони вважають, начебто можна виправити реальну ситуацію віртуальними розмовами. Це велика помилка Президента. Починати треба з того, щоб змінювати щось для суспільства. А як ти можеш щось змінювати, якщо ти – головний корупціонер країни?

 

Яна Федюра, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram