«Всім мовчати! Путін нападає!»

Із початком весняно-літнього періоду вже упродовж чотирьох років від представників нашої влади традиційно лунають заяви щодо вірогідності «великої війни». Цього року традиціям також вирішили не зраджувати. Зокрема, Міністр оборони Степан Полторак знову налякав «посполитих» імовірністю «повномасштабної агресії Кремля». Як аргумент він привів доволі вражаючі для «маленького українця» цифри: на українському кордоні зосереджені 19 батальйонних тактичних груп першого та другого ешелонів чисельністю 77 тисяч чоловік. До складу угрупування входить кілька тисяч танків, 2,3 тисячі бойових машин, більше 1,1 тисячі артилерійських систем і майже 400 систем залпового вогню.

Звісно, такі цифри мали б насторожувати будь-кого. Більше того, вони спонукають думати про найгірше. Якби не одне «але»: подібні меседжі ми чуємо від влади вже не вперше і від цього гострота «вражень» починає потроху розмиватися. Якої ж мети хочуть досягти наші керманичі, роками лякаючи українців повномасштабним вторгненням московитів? Можливо, вони прагнуть мобілізації національного духу й ресурсів? Чи завдання у влади все ж насправді інше?

Про це «Вголос» запитав у військового аналітика Олега Жданова, директора центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрія Сиротюка та експерта з питань безпеки Сергія Шабовти.

Давайте спершу з’ясуємо: наскільки велика ймовірність повномасштабної війни з Росією?

Олег Жданов:

Так, зосередження військ присутнє. Однак ті вісімдесят тисяч, які озвучив Полторак, з’являються на наших кордонах щорічно. Це угрупування було сформовано приблизно у другій половині 2015 року і воно з того моменту нікуди не зникає. І ці вісімдесят тисяч включають в себе Придністров’я, Крим, Білорусь та наш східний кордон. Крім того, 35 тисяч (а це приблизно половина цього угрупування) знаходиться на території Донецької області. А ще росіянам треба підтримувати 30-40-тисячне угрупування на кордоні Північної Кореї, у них величезні проблеми з Сирією – там колосальні втрати техніки. Тому Росія не готова до повномасштабного вторгнення в Україну. Для них це затяжна війна, яка врешті може зламати економіку країни і Кремль програє цю війну, навіть як слід не розпочавши її.

«Міністр оборони, замість того, щоби балакати, що «Росія нападе» в умовах, коли вона вже напала, мав би щось зробити, щоб зменшувати загрозу»

Юрій Сиротюк:

Україна насправді вже чотири роки перебуває в стадії гарячої війни з Росією з використанням усіх доступних засобів ведення війни, окрім літаків: застосовується артилерія, ракетна артилерія, всі види військ, спецназ тощо.

А ми й далі чуємо від міністра: «Путін нападе!». А що зроблено для того, щоби відвернути широкомасштабну війну? Треба зачистити російську агентуру всередині країни - тобто олігархат, напряму пов’язаний із Росією, російську церкву московського патріархату, російську мову, російські посольства, консульства, російський бізнес в Україні – в цьому плані досі нічого не зроблено. Друге: треба максимально підвищити боєздатність української нації, тобто перетворити українську націю в мирний, але до зубів озброєний народ, дати право вільного використання зброї, сформувати справжню територіальну оборону, стовідсотковий військовий вишкіл чоловіків і жінок. Тут також жодного прогресу.

Тому Міністр оборони, замість того, щоби балакати, що «Росія нападе» в умовах, коли вона вже напала, мав би щось зробити, щоб зменшувати загрозу. А ми навіть патронної лінії не виготовили! У нас продовжується товарообіг і грошовий обіг між країною-окупантом; не припинена трудова міграція, відверто проросійськи сили стоять в парламенті, в міських радах і готові в будь-яку секунду почати нову хвилю так званої „рускої весни”.

Однак щоразу, коли в українського суспільства виникають питання до української влади, та починає волати: «Путін нападе!». А Путін вже напав і він не зупиняється. РФ зрозуміла, що в прямому військовому протистоянні росіяни нестимуть величезні втрати. Тому Путіну легше наступати п’ятою колонною в тилу через російську мову, свою агентуру, російську церкву, російський бізнес, олігархат тощо. Це для них виграшна технологія, яку вони використовують ще за часів гетьмана Івана Мазепи, коли Москвою створювалися соціальні антидержавні рухи, які підривали державність всередині країни. Тому, як на мене, страшилки «Путін нападе – слухайте Петра Олексійовича» вже не діють, просто суспільство стає ще знервованішим і розлюченішим.

Сергій Шабовта:

Криза, в якій перебуває влада, стає дедалі глибшою, оскільки всі обіцяні економічні, політичні та соціальні покращення виявилися навіть не блефом, а цинічною брехнею. Також розпочалася активна фаза президентської передвиборчої кампанії і розклад сил свідчить зовсім не на користь діючого президента. Усе це підштовхує людей при владі видувати бульбашки істерії.

Такими прийомами влада насправді намагається створити противагу цілком іншим процесам. Аби прикрити свою неспроможність, їй потрібні якісь гучні події, як от ситуація з Рубаном, або Савченко. Однак результат від них наразі мізерний. Отже, потрібні ще якісь, сильніші збудники, на кшталт «Путін нападе!». Але для думаючих людей це вже не новий прийом.

То скільки насправді російських військ на нашому кордоні і на окупованих територіях?

 

«Всі ці цифри складіть докупи і відніміть від кількості, заявленої Полтораком – залишиться приблизно 7-10 тисяч»

Олег Жданов:

Розклад російських військ такий: три тисячі в Придністров’ї, неповна бригада тактичної групи військ, 22-24 тисячі у кримському угрупуванні. Крім того, перший та другий армійські корпуси, які знаходяться на території Луганської та Донецької областей – приблизно 30-35 тисяч за оцінкою розвідки. Ці два армійських корпуси швидше за все увійдуть у склад 8-ї ПА, формування якої було анонсовано Росією ще в 2015 році. У склад цієї армії буде включена 150-та дивізія, яка була сформована в 2016 році в Ростові. Це саме та дивізія, яка зараз вирушає від Ростова до наших кордонів. Фактично, якщо подивитися на мапу, то це два корпуси і позаду 150-та дивізія вздовж нашого кордону. Це як страховий поліс Росії, щоб Збройні Сили України не розпочали контрнаступальні дії. Тому вона й переміщується до наших кордонів.

Білорусія. Там було 6-8 тисяч вояків, але після «видатних» навчань „Захід 2017”, вони збільшили це угрупування до 12 тисяч. І зараз воно знаходиться в Білорусії. А тепер всі ці цифри складіть докупи і відніміть від кількості, заявленої Полтораком – залишиться приблизно 7-10 тисяч. Це якраз всі ті, що стояли вздовж всього східного українського кордону від Чернігова до Луганська протягом останніх трьох років. На більше в Росії можливостей немає. Для повномасштабного вторгнення Росії треба було б  200-250 тисяч резерву виставити і щоб увесь цей особовий склад, техніка, озброєння, паливно-мастильні матеріали, польові госпіталі тощо були підготовлені хоча б на три місяці війни.

Щодо тактичних провокацій та того, що діється на лінії кордону, то ці сплески і надалі відбуватимуться. Але вони теж не постійні: буває, що росіяни сильно нас обстрілюють, а потім у них закінчуються боєприпаси і вони майже йдуть на перемир’я. Потім накопичують матеріальну базу  і знову влаштовують нам криваві бані.

А стратегія нашого Президента проста: чим більше залякане суспільство, тим легше ним керувати. Тому традиційно вже виймається цей скелет з шафи, з нього змітають пил та кажуть: „Дивіться, танки на кордоні!”. А ці сімсот танків стоять вже четвертий рік між Донецьком і Алабайськом. Однак як тільки треба відволікти увагу народу від якихось політичних подій всередині держави, у нас одразу починається: „Путін нападає!…”

«Заява Міністра оборони України свідчить лише про єдине – потрібно погасити суспільну енергію, яка починає набирати форм широкомасштабних протестів»

Юрій Сиротюк:

З доступних джерел інформації ми знаємо, що досить сильне ударне угрупування російської армії сконцентровано на Кримському півострові, в тому числі з можливим завезенням туди ядерної зброї. Практично весь десантний флот завезений в Чорне море. Тобто, оперуючи Кримським півостровом, Путін може вчиняти агресію по всьому південному узбережжю від Маріуполя до Одеси. Росія має свою армію в Придністров’ї і може бити звідти. Білорусія залишається союзною державою Росії і у випадку атаки авіацією – російська авіація може повертатися через Білорусь.

Росія декілька разів на рік проводить свої військові маневри на кордоні з Україною. Після захоплення Дебальцевого і створення двох армійських угрупувань в Донецькій і Луганській областях, вона може перекидати свої війська по всьому фронту (у Дебальцевому великий залізничний вузол).

Отже: чи є засоби у Росії? Є. Чи буде Путін нападати? Зважаючи на сучасну міжнародну обстановку, ні. А заява Міністра оборони України свідчить лише про єдине – потрібно погасити суспільну енергію, яка починає набирати форм широкомасштабних протестів із залученням ветеранів російсько-українськорї війни.

Сергій Шабовта:

Треба розуміти, що закінчилася зимова фаза і відбувається певна зміна місць базування: змінюють, покращують або укріплюють лінії оборони, що з легкістю можна видати і за підготовку до наступу. Але насправді це штатні дії, пов’язані зі зміною сезону. Я впевнений, що стратегічно у Росії зараз немає намірів створити дуже гострий військовий конфлікт, бо в Сирії значно складніша ситуація, куди прикута значно більша увага світової спільноти.

І все ж: якщо загострення відбудеться, то якою буде реакція Заходу?

Олег Жданов:

США дуже зацікавлені в підвищенні обороноздатності України в цілому і боєздатності наших Збройних Сил зокрема. На жаль, наше керівництво веде таку політику, що у нас немає самостійних вимог на міжнародній політичній арені. Тому у випадку конфронтації НАТО і Росії всі воєнні дії проходитимуть на території України і наша армія буде змушена вступити в бій зі збройними силами Росії. США в цьому випадку, так би мовити, будуть підносити боєприпаси, тобто будуть всіляко офіційно і неофіційно нас підтримувати для того, щоб ми тут перемелювали російську військову загрозу і під виглядом захисту своєї території служили так званою буферною зоною між НАТО та Росією.

Юрій Сиротюк:

Дії США, Франції, Великобританії будуть аналогічні їхнім діям, коли Гітлер напав на Польщу: буде глибоке обурення і багато політичних заяв. Для США Україна – це елемент геополітичної гри: сьогодні можуть підтримати, завтра можуть продати, якщо буде вигідно. Пригадаємо, що саме США з Росією пограбували Україну, знищивши нашу ядерну зброю. Тому не треба покладатися ні на кого ззовні. Можна покладатися тільки на силу свого народу.

А що, до речі, з питанням миротворчого контингенту на Донбасі?

Юрій Сиротюк:

Для того, щоб отримати миротворчий контингент, потрібне рішення Ради безпеки ООН. А там Росія має право вето: якщо і буде введений миротворчий контингент, то тільки той, який вигідний Росії. Введення вигідного Росії миротворчого контингенту не зупинить війни, а тільки посилить відторгнення окупованих частин Донбасу від України. То буде захист проросійських бойовиків. Тому в найближчій перспективі, ніяких миротворців на території України ми не побачимо. А якщо побачимо, то це будуть миротворці, де під білим прапорцем буде прихований російський триколор.

Сергій Шабовта:

Миротворчий контингент ООН – це більше фантазія і бажання пана Порошенка та його команди, ніж реальна потреба самої ООН. Легко зробити заяву. Але за нею стоїть найголовніше – по-перше, створити протокол, згідно з яким треба визначити всі повноваження та функціональність цього контингенту. По-друге, за цим стоять неймовірні фінансові витрати: а хто їх на себе візьме? Точно, не Україна, бо ми вважаємо, що зараз за нас виступить велика кількість донорів. Але у будь якій країні, якщо станеться загибель цього контингенту, крики піднімуться такі, що мало хто з них відважиться на продовження цієї місії. І це Порошенко та Клімкін мали б розуміти.

Наталія Сергієнко, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram