Як Парубій артилеристам бойовий дух піднімав

Буває так – сидиш собі, нікого не чіпаєш, тихенько у куточку розмальовуєш валентинки для всього довколишнього жіночого складу людства, аж тут - бац! Тривожний дзвінок з центру: в понеділок тчк на благословенну львівську землю тчк ступить нога тчк голови Верховної Ради тчк всечесного Андрія тчк Парубія, крапка тчк. І вже по валентинках – летиш стрімголов в Дрогобич, щоб постати перед ясні очі спікера парламенту, бо такі трафунки трапляються рідше за День Валентина.

Уже в автобусі журналістську братію повідомили про жорсткий розклад зустрічі: виступ голови ВР перед особовим складом Київського реактивного артилерійського полку, що квартирує в Дрогобичі, нагородження кращих воїнів, екскурсія частиною, брифінг, повернення до Львова. Хтось хрипким з неділі голосом запитав:

- А банкет буде?
- Ні, банкет не передбачено.

Тож журналісти з важким серцем посопували аж до самого Дрогобича. А я тим часом міркував – що ж таке сталося в тій частині, що аж сам спікер парламенту навідався в тоті палестини? Видко про це ж неспішно думав й наш водій, бо ми трохи спізнились – дещо приглушений низьким небом голос спікера лунав над притихлим плацом наче рик немейського лева над пустелею. Доповідач вергав слова, як землетрус гранітні скелі, кидаючи їх в отетерілі лави журналістів і воїнів. Я давно не чув, щоб промова складалась практично з одного слова. І це слово – Україна. Часом ще додавались українська армія і ворог, але вони не могли заглушити домінанти.

На щастя, то тривало не надто довго. Нагородивши кращих воїнів грамотами, головний законотворець держави в супроводі челяді рушив оглядати грізну ракетну зброю, націлену, судячи з усього, просто на Москву. Офіцери давали пояснення, розповідаючи про точність і убойну силу ракетних установок, а я тихцем зачудовано роззирався. Касарні були побудовані явно в досовітський період. Так і є – над штабом красувався картуш із цифрою 1927. 

Пізніше довідався від офіцера, що тут колись квартирувала польська кавалерійська частина. Судячи з усього, ракетники прижилися в польських касарнях, у чому їм очевидно кріпко допоміг позолочений пам’ятник Богдану Хмельницькому. Майже такому, як на п’яти гривнях, правда без шапки, але з шаблею і пістолем. Замилувавшись могутньою статурою гетьмана, про якого Кобзар писав: «Амінь тобі, великий муже! Великий, славний! та не дуже… Якби ти на світ не родивсь Або в колисці ще упивсь...», я й не помітив як повз нього прочимчикувало все наше високочоле начальство. Я за ними – але зась! Виявляється втаємничених повели до надсекретної зброї. Нє, то нє, а спитати можна. 

Брифінг мав відбутись в холі штабу полку, схожого на совітський «красний уголок» з тою тільки різницею, що замість «кумачевих стягів» усюди красувались жовто-блакитні. 

Але ні! Була ще одна очевидна різниця: в штабі за таємними дверима без будь яких позначок причаївся ідеально начищений туалет з гарячою водою, незайманими вафельними рушниками і… душовою кабінкою! Словом, польським кавалеристам таке і не снилось. А їх коням тим більше.

До речі про коней, за дверима почулось гупання носатих мештів спікера – час було закінчувати оглядини касарень і братись до роботи,  розпочинався брифінг, на якому я нарешті довідався, чому всечесний Андрій Парубій занурився у вир життя провінційного гарнізону. Як зізнався сам пан спікер – щоб підтримати українську армію і засвідчити їй повагу і шану. Я чомусь подумав, що таку підтримку більше потребують війська на фронті, а не в глибокому тилу. Але то таке.

Відповідаючи на запитання журналістів голова Верховної Ради повідомив, що він проти виборів на Донбасі під дулами п’яних російських солдатів, що військовий стан, якщо вводити – то на всій території України, а це складний процес, про коаліцію – мовляв, не в його компетенції рахувати депутатів з коаліції, тим більше, що у владне об’єднання входять багато позафракційних. Словом – коаліція є, а перевибори хочуть лиш ворожі сили, якими керують з-за кордону. 

Якийсь львовоцентричний журналіст запитав, чи не матиме голова парламенту зустрічі із мером Львова щодо порятунку міста від сміття. На що пан Андрій категорично заперечив і пояснив, що він зустрічатиметься в районах з людьми щодо проблем самоврядування і створення територіальних громад.

Потім почесного гостя запросили до величезної книги почесних гостей, де почесний пан спікер залишив свій почесний допис. Можливо: «Люблю. Цілую. Додік», або просто: «Слава Україні». Або щось інше – я не дивився, бо людина вихована  і чужих дописів не читаю. Лише ті, що є у відкритому доступі.

…Їхав до Львова у зажурі. Бо якось це немудро. Недавно прем’єр приїздив до нас розрулювати ситуацію зі сміттям. Голова Верховної Ради навідався до тилової військової частини піднімати бойовий дух. Я не здивуюсь, якщо через кілька днів до нас приїде президент, щоб вручити паспорти молодим бичкам гольштинської породи, які значно поліпшать наш сіменний генофонд. Так виглядає, що в Україні війни нема і нашим державотворчим очільникам нема чим зайнятись. 

А народу є чим. І це зовсім не валентинки.

 

Богдан Марциняк Волошин, Вголос
 
   

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram