В межах 25-го книжкового Форуму націоналісти презентували у Львові книгу «Місія України та національні інтереси в глобалізаваному світі: візія націоналістів».

Один з авторів цієї книги – директор Недержавного аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень, автор численних публікацій у сфері геополітики та безпекових питань Юрій Сиротюк заявив, що сьогодні Україні не вистачає власної геополітичної стратегії. Це, за словами Сиротюка, робить з українців націю рабів і дозволяє іншим країнам розпоряджатися нашим майбутнім. На думку експерта, Україні варто виходити зі стану «немічної» країни і подавати себе світу як шанс.

Яким чином зробити це – в ексклюзивному інтерв’ю «Вголосу».

Під час щорічного звернення до ВРУ Президент Порошенко оптимістично заявив, що Україна вибралася із лабіринтів багатовекторності і твердо прямує до ЄС та НАТО. Наскільки близькою є ця перспектива?

Багато речей, про які сьогодні солодко говорить президент Порошенко, просто нереальні. Так, Євросоюз і НАТО – це наша стратегічна мета. Але нас туди точно не візьмуть у найближчі 5-10 років.

 Хибно думати, що в міжнародній політиці хтось займається гуманізмом і допомагає комусь за «дякую». Міжнародна політика – це джунглі. Це жорстка міжвидова боротьба держав, де попри риторику і усмішки дипломатів кожна держава жорстко захищає свої національні інтереси і ставить свій національний егоїзм на перше місце. Тому перше правило світової геополітики – бути сильним і ослаблювати свого конкурента. Зі слабкою політикою не рахується ніхто. Чим слабша країна – тим менше шансів у неї є.

 

«Штати ніколи не вирішують чужих проблем. Штати захищають власні інтереси, створюючи проблеми своїм ворогам»

 

Прочитайте останнє послання президента Обами. Він каже, що дехто наївно сприймає підтримку США деяких країн як безкорисливу допомогу. Насправді ж, каже екс-президент, Штати ніколи не вирішують чужих проблем. Штати захищають власні інтереси, створюючи проблеми своїм ворогам.

Зараз ми живемо в час постправди, у якому руйнується модерн. Представники постмодерну заперечують існування національної держави, традиційної сім’ї, окремішності мови і віри. Вони нав’язують ідею панування якоїсь наддержавної структури (типу ЄС), яка розмиватиме кордони і творитиме з окремих націй місиво.

Тому замість займатися пустопорожньою балаканиною – Президентові варто готувати стратегію розвитку України і вирішувати назрілі проблеми. Насамперед – із сусідами, які атакують нас з усіх боків.

Щодо сусідів. Малесенька Угорщина твердо наступає на найбільшу країну Європи і в цьому протистоянні програємо… ми. Чому?

Причин кілька. Перша – влада в Україні надзвичайно слабка. Друга – влада в Україні не має геополітичної стратегії розвитку держави і відповідає на виклики в кращому випадку операційно, мов черв’ячок: де вкололи – там і відповіли. Одномоментно. Міжнародна політика так не працює.

Натомість угорська політична еліта чітко розуміє свою геополітичну стратегію, зокрема у відносинах з Україною.

Угорщина, як і ми, була окупована совєцьким союзом. Угорщина, як і ми, не наїлася своєю ідентичністю та державністю. Відповідно, тепер вони будують національну державу і використовують ЄС винятково як донора. Вони не вірять і не хочуть злиття європейських націй. Вони беруть звідти гроші і провадять свою національну політику. Вони не погоджуються на тотальну «рівність» і не хочуть приймати мігрантів. Вони протестують і шукають собі союзників.

Певним чином, такого союзника вони бачать в Росії. Наївно думати, звісно, що вони аж такі «агенти путіна». Питання в іншому. У світовій історії сусіди не дружать між собою – вони дружать через країну. От вам і приклад: Угорщина-Україна-Росія. Угорщина та РФ завжди знаходитимуть і вестимуть спільну політику щодо нас.

 

«У разі загострення війни із РФ, Угорщина піде військовим шляхом»

 

Угорщина працює над тим, щоб повернути землі, які колись були під її імперією. Вона вважає, що Закарпаття – угорське, відповідно, забирає його собі усіма шляхами. Не виключаю, що у разі загострення війни із РФ, Угорщина піде військовим шляхом.

Угорщина розуміє, що Україна не має свого бачення міжнародної політики, що Україна не будує національну державу, що Україна торгує історією, що Порошенку до лампочки українці, йому головне – щоб його заводи прибуток приносили.

Тому Угорщина дуже мудро заповнює ці площини. Вони видають паспорти українцям, допомагають співвітчизникам, відкривають пам’ятники – сплять і бачать, коли це знову буде Угорщина.

Як цьому протидіяти?

Україна мусить жорстко обрубувати будь-які спроби угорців займатися агентурною діяльністю на території Закарпаття.

Вислати консула через скандал з паспортами – замало. Вислати треба посла, а заодно й заморозити дипломатичні стосунки, доки Угорщина не припинить агресивну політику.

Україна має жорстко карати тих, хто має подвійне громадянство. Україна має провести українізацію на Закарпатті і асимілювати меншину, як це роблять усі країни Європи.

От як поляки, угорці, словаки поводяться з українцями? Не дозволяють компактно жити разом, не відкривають українських шкіл. Ми маємо діяти симетрично: хочете вивчати угорську мову в Берегівському районі – дозвольте українцям на території Угорщини вивчати українську в державній школі. Дозволять? Звісно, що ні. А в політиці має бути паритет. Ми ж взагалі не говоримо про українців в Угорщині. Вони там споконвіку жили, це межа наших етнічних територій. А українська влада чомусь постійно іде на поступки.

Ми маємо по відновлювати військові частини на кордонах, посилювати контррозвідувальну діяльність та правоохоронну систему, відкривати частини Нацгвардії, яка зможе працювати в місті й опиратиметься заворушенням. Ми маємо одержавлювати угорців. Там насправді є українські патріоти! Зі мною навіть на Донбасі воювали угорці. Ми маємо шукати отаких їхніх агентів і показувати, що угорець, який лояльний до України, матиме перспективу в українській державі. А от тих, які перейшли межу закону, – треба жорстко карати.

Амбіції в Угорщини дуже великі. В критичних для України умовах вони введуть війська не компактно в три райони, де є угорська меншина, а підуть далі, щоб забрати все Закарпаття. Тому ми вже сьогодні маємо діяти за старим латинським принципом: хочеш миру – готуйся до війни.

 

«Ми розташовані на межі Європи та Азії. На межі мусульманського та християнського світів. На межі світу європейської свободи та світу азійського безправ’я. Нас постійно це розриватиме»

 

Всі роки ми казали, що Закарпаття «інше». Але не можна будувати недодержаву! Ліна Костенко якось писала: «Держава держить, бо вона – держава». Тобто вся українська держава має бути Україною. Не угорські прапори, не міністерство справ Угорщини цим має займатись. Це все має бути українізовано.

Ще один момент: угорці грають в пас з Польщею. Остання відіграє тут набагато важливішу роль, а Угорщина тільки стає їй союзником. Польща зараз відроджує ягеллонську концепцію міжнародної політики: вони хочуть відновити імперію, контролювати простір від Балтійського до Чорного моря, зокрема й Україну.

Тому стосунки з сусідами Україні треба будувати жорсткіше. Ми найбільша в Європі держава і тут питання до нас самих: яку зовнішньополітичну модель ми будуємо? Ми здобули незалежність для того, щоб її віддати, розчинитися в ЄС? Чи ми хочемо вступити в Євросоюз, щоб розвинути свою незалежність та ідентичність?

Ми мусимо зрозуміти: або будемо найсильнішими, або не будемо взагалі. Ми розташовані на межі Європи та Азії. На межі мусульманського та християнського світів. На межі світу європейської свободи та світу азійського безправ’я. Нас постійно це розриватиме. Тому треба ставати сильними, розвивати свою мережу союзників – найперше у прикордонні з РФ.

Якою, на Вашу думку, має бути стратегія України у боротьбі з РФ?

Найперше слід розуміти: питання не в Путіні. Росія завжди буде ворогом. Завжди. Біла, червона, коричнева чи зелена. Навального чи Алли Пугачової. Імперія завжди буде ворогом колись поневоленої держави.

Тому тут або Росія впаде, або Україна стане її колонією. Причому в другому випадку нам можуть залишити показові ознаки державності. Путін же не каже здатися. Путін каже: «рускій мір», федералізація і нейтральний статус. Так він контролюватиме весь простір.

Ця війна природна. Ключовий радник Трампа передбачив цю війну ще в 1994 році. Він писав, що Україна та Росія, колишні колонія та імперія, на такому великому просторі рано чи пізно будуть воювати. Американский політолог Джордж Фрідман передбачив час початку війни – березень 2014 року. Американці передбачили навіть форму війни – захист рускоговорящих. Штати знали про це і не зробили нічого, щоб цьому завадити.

Сьогодні Україні треба напрацьовувати стратегію і вигравати війну. Влада починає на словах бавитися в націоналізм, каже «Слава Україні!» і нічого не робить. В той же час в іншому кінці країни мер Львова заявляє, що український П’ємонт «гаваріт па русскі». Не так війна виграється. Путін піде «захищати» останнього руского, де б він не був. Це його без пекова концепція, це закон. Перемогти у війні з РФ ми можемо тільки шляхом її розвалу.

Яку роль тут відіграють Мінські угоди?

Мінські угоди – це дипломатичний Іловайський котел. Під Іловайськом солдати загинули не тому, що Росія війська ввела, і не тому, що вони неграмотно себе поводили. Командування домовилося з російською стороною про перемир’я і вихід через зелений коридор. У цьому коридорі українських солдатів розстрілили з двох боків як мішеней.

 

«Що пропонують оці «домовленості»? Повна амністія для бойовиків, які відрізали голови українським захисникам і відправляли їх поштою до батьків»

 

Те саме – Мінськ. З нами говорять про мир, але нас ведуть на розстріл. Ви знаєте, що взагалі пропонують оці «домовленості»? Повна амністія для бойовиків, які вбивали і вбивають українців, які відрізали голови українським захисникам і відправляли їх поштою до батьків. Проведення виборів під дулами московських автоматів, а в результаті – 99% «обранців» призначені Путіним. Цим людям гарантують, що Україна не зможе позбавити їх повноважень навіть за антидержавну діяльність. Їм дають право обирати собі прокурорів і суддів. Їм дозволяють формувати «загони народної міліції» винятково з місцевих. Більше того, ця «міліція» має підпорядковуватись місцевій владі, обраній на отих «виборах». Тобто злочинці, які зараз знищують українців, просто познімають шеврони «лнр/днр» і стануть «українською міліцією»! Їм дадуть навіть право МЗС – укладати угоди про співробітництво з РФ. І найцікавіше, що весь той безлад повинна першочергово і стовідсотково фінансувати Україна з державного бюджету.

Отак Мінськ зв’язав нас по руках і ногах. Його виконання – це тільки погіршення становища України. Тільки повний дурень може казати, що це «безальтернативно». Влада зараз має тільки один аргумент: якщо відмовимось від Мінська – Путін нападе. Знаєте, для країни, яка п’ятий рік з ним воює – це слабкий аргумент. У нормальної країни завжди є кілька варіантів.

То яка альтернатива?

 

«У кожній українській хаті мав з’явитися кулемет Калашникова, кожна українська жінка, дитина і курка мали навчитися стріляти по ворогу»

 

Перше – зміцнюватись внутрішньо. Друге – шукати союзників. Третє – змінювати світогляд.

Почнемо зі зміцнення. Мінськ дав нам час. І для чого ми його використали? У кожній українській хаті мав з’явитися кулемет Калашникова, кожна українська жінка, дитина і курка мали навчитися стріляти по ворогу. Кожна домівка мала перетворитися у фортецю. Професійне 200-тисячне військо не зупинить Путіна, в якого мільйонна армія. Тільки вся українська нація, яка оборонятиметься, зможе цьому протистояти.

Ми мали впровадити загальний призов всіх українців, як це зробила Норвегія, наприклад. Щойно Путін напав на Україну – вони оголосили загальний призов для хлопчиків і для дівчаток. Навіть будучи членом НАТО (!), маючи кордон з РФ, вони розуміють, що коли Путін нападе – постійних військ буде мало, тому треба навчати народ. А ми за 4 роки війни не створили жодних передумов, щоб захиститись від Путіна. Нема батальйонів територіальної оборони, люди не знають, що робити у випадку авіаудару. Ми тільки чекаємо, коли він почне бомбити.

Далі. Ми маємо «Півдемаш», який робить космічні ракети. Якщо до такої ракети причіпити бомбочку, то вона може і до Москви долетіти, і Землю обійти. То чому ми досі не відновили військове виробництво?

Наступне. Україна мала б думати, що є її найбільшою безпековою можливістю. Очевидно – це ядерний статус. Ми підписали Будапештський меморандум. В обмін на відмову від ядерної зброї нам гарантували захист. Нам обіцяли, що навіть тиск (!) на Україну означатиме покарання. Нас захистили? Ні. Отже Будапештська угода не діє, а Україна має повне право повернути собі ядерний статус.

Звісно, цього нам не дозволять зробити, бо з ядерного клубу тільки один шлях – на вихід. Але ми ж навіть не спробували про це сказати! В угоді записано, що в разі тиску Україна має звернутися по офіційні консультації до країн-гарантів. А ми зверталися? Жодного разу. То ж ми навіть не знаємо, чи це діє. Я розцінюю це як злочинну бездіяльність теперішньої влади.

Зараз ми працюємо в нормандському форматі. Це Франція та Німеччина, які мали б «умиротворювати Росію». Але проблема в тім, що Франція і Німеччина – це природні союзники Росії. Так було завжди. Тому нам треба звертатися до держав, які конфліктують з РФ. А ми пробували це робити? Звісно, що ні.

Сьогодні в Британії максимально загострені стосунки з Росією (після отруєння подвійного агента Сергія Скрипаля). Для нас це очевидний союзник. Зараз міністр оборони Британії заявив, що його країна збільшить військову підтримку свого союзника (!) (України), скерувавши туди Королівський морський флот вже цього року та збільшить присутність патрулів Королівського морського флоту в Чорному морі в 2019 році. Разом з тим, США почали надавати Україні летальну зброю. От де наші союзники!

Але слід розуміти, що і для них ми не є для надважливими. Рано чи пізно нас можуть розміняти на якийсь більший інтерес. Якщо Росія зараз говорить, що готова забратися з Сирії…то вона щось попросить. І я передбачаю, що попросить якраз Україну. Дуже важко сказати, якою буде позиція Європи. Знову «глибока стурбованість»?

Нам треба шукати союзників скрізь. Китай, наприклад. Сьогодні він бореться зі США, але питання його перемоги – це тільки питання часу. Коли ця країна вийде на 1 місце, її ключовим ворогом стане сусід – Росія. Оце вже зіграє нам на користь.

 

«Наша політика – це розвал РФ через дружбу з національними меншинами»

 

Так само нашими союзниками можуть бути окуповані Росією нації. У ерзянів і мокшанів відібрали країну і мову, з язичників зробили «рускіх праваславних». Бурятів-буддистів, які мали країну завбільшки з Україну, які мали найбільші запаси прісної води, переконали, що вони «рускіє» і мають їхати під Донбас воювати за «православіє». Чи якути, які мають найбільші в світі запаси алмазів, а горіли в танках під Дебальцево. Оце наша політика – розвал РФ через дружбу з національними меншинами.

Ми зацікавлені і в незалежній Білорусі. Ця країна має з нами 1000 км кордону. Сьогодні вона союзник РФ, а це означає, що кордон з ворогом в нас не на північному сході – а по всій білорусі вниз до Придністров’я, де стоїть величезна російська армія. Тому ми мусимо зробити Білорусь національною державою. Не дарма вони їхали сюди воювати за Україну, недарма Жизневський тут гинув. Вони самі відчувають нас найприроднішими союзниками. А в нас сьогодні взагалі нема політики з Білоруссю!

В нас має бути серйозна турецька політика. Коли турки збили російський літак в Сирії Порошенко мав моментально брати мішок грошей і їхати до Ердогана зі словами «Бачиш, який Путін поганий? На тобі гроші – дай нам Томос». Патріарх Варфоломій був офіцером турецької армії, тому держава має вплив на християнський квартал. Так працює міжнародна політика і томос ми могли отримати вже давно.

 

«Єдине, що ми зараз можемо продавати, – це війна»

 

І нарешті: нам треба змінювати своє світосприйняття.

Сьогодні ми нація-раб на своїй землі. Ми, напевно, останні білі раби на Землі. І ми точно білі раби в Європі. Це не зміниться, доки Україна не стане класичною європейською країною. Франція, наприклад, – це країна французів, з повагою до всіх інших, звісно. Так само в Польщі, Угорщині, Італії. Це національні країни! Тільки в нас чомусь нормально, коли «какая разніца на каком язикє?»

Сьогодні Україна – це світовий геморой. Ми всіх просимо: «Поможіть, ми такі бідні-нещасні». А ніхто не хоче мати справи з проблемами. Треба показувати Україну як шанс. Єдине, що ми зараз можемо продавати, – це війна. Ми маємо заявляти світові: ми тримаємо РФ, отже вона не нападе на вас.

Якби була гаряча війна на Донбасі, якби ми не погодились на друге мінське перемир’я – Путін не пішов би у Сирію. Це ми дали йому можливість ввести війська туди і підняти градус своєї політичної сили. Бо Путін в Україні – це імперія, яка воює зі своїми колишніми колоніями. А Путін в Сирії – це вже світовий гравець. Міжнародна політика Путіна – це війна. І ми маємо продавати цю війну.

Зараз всі європейські країни думають, як би то взяти на роботу не сирійця, а українця і сказати, що то квота по мігрантах. Мир в Європі тому, що ми воюємо. І нам варто це продавати. Україна не немічна. Україна – це Ельдорадо!