За ким ”б’ють дзвони” Павлокоми?

13 травня Президенти України та Республіки Польща взяли участь в урочистій церемонії відкриття у Павлокомі меморіалу українським жертвам польсько-української братовбивчої війни, що мало символізувати черговий (після відкриття меморіалу польським жертвам Волинської трагедії та пантеону польських військовиків – Цвинтаря Орлят у Львові) крок на шляху польсько-українського примирення.

13 травня Президенти України та Республіки Польща взяли участь в урочистій церемонії відкриття у Павлокомі меморіалу українським жертвам польсько-української братовбивчої війни, що мало символізувати черговий (після відкриття меморіалу польським жертвам Волинської трагедії та пантеону польських військовиків – Цвинтаря Орлят у Львові) крок на шляху польсько-українського примирення.

На жаль, ця урочистість підтвердила упереджене ставлення польської сторони до подій 60-річної давнини й відсутність готовності відійти від прищеплених комуністичною пропагандою стереотипів, які взяли на озброєння певні кола сучасної Польщі, які в політологічній літературі прийнято називати крайньоправими або ж радикальними.

Урочистостям у Павлокомі за участю лідерів України та Польщі передувала серія відверто антиукраїнських публікацій у правій польській пресі. Наприклад, у публікаціях „Пантеон упівців та гнів ветеранів”, „Чи скаже президент України „перепрошую”?” газета „Наш дзєннік” („Наш щоденник”), „обурюється” з приводу заклику президента України до українських ветеранів стосовно їхнього примирення – „взаємного вибачення в ім’я України, в ім’я дітей і правнуків”.

Ту частину українського суспільства, яка прагне визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, автори називають „позбавленою розуміння базових моральних понять”, вимагаючи від президента України вибачитися „за польські жертви української різанини”.

Проте, не вся польська преса рясніла цитованою вище риторикою. Наприклад, у газеті „Жечпосполіта”, у статті „Польща визнає вину” журналіст Піотр Косьцінські так анонсує проблему: „Примирення з Україною: треба було аж шістдесят років, щоб польська влада офіційно вшанувала пам’ять українців замордованих після війни польськими партизанами”.

Але далі в тексті цитованої статті, як і в публікаціях та програмах у більшості польських засобів масової інформації, у тому числі й тих, які традиційно вважаються приязно наставленими до України, мету візиту двох президентів до Павлокоми описували так: «щоб схилити голови над могилами трагедії, що мала місце 61 рік тому, коли поляки /польський партизанський загін/ у відплату за викрадення і вимордування (у одних ЗМІ – українськими націоналістами, у інших – УПА) 11 польських мешканців села, вбили 366 місцевих українців”.

Незважаючи на документальне підтвердження і визнання польською стороною факту скоєння злочину у Павлокомі членами польської самооборони і підрозділу колишньої Армії Крайової, Рада охорони боротьби та мучеництва не погодилася на вміщення відповідного напису на надмогильному пам’ятнику замордованим українцям. Тому, на виготовленому в Україні пам’ятникові, напис звучить так як і було узгоджено з польською стороною: „Вічна пам’ять 366 жертвам, трагічно загиблим 1-3 березня 1945 року”.

Після покладання вінків до цього пам’ятника, президенти поклали букети біля пам’ятного хреста із написом: „Пам’яті поляків мешканців села Павлокома, котрі у 1939-1945 роках загинули на „нелюдській землі”. Так виглядав напис у той момент, коли до пам’ятного хреста підходили Президенти. Затушованого у даній статті фрагменту напису, що викарбуваний на хресті, не мали побачити й не побачили Президенти, бо на період церемонії покладання квітів власне на рівні цих рядків хрест був обв’язаний червоно-білою смужкою (під колір польського національного прапора), для певності приклеєною скотчем.

Під стрічкою було прикрито такі рядки: „від рук українських націоналістів та померли”. Отже, повний текст напису звучить так: „Пам’яті поляків мешканців села Павлокома, котрі у 1939-1945 роках загинули від рук українських націоналістів та померли на „нелюдській землі””. „Нелюдською землею” у Польщі називають Сибір і Далекий Схід, куди масово вивозили поляків (NB! і українців) уже в період першого приходу радянської влади на землі ІІ Речі Посполитої у 1939-1941 рр., на підставі пакту Молотова-Ріббентропа. Власне тоді й було вивезено кількох мешканців села Павлокома польської національності.

Лише одна польська газета звернула увагу не лише на разючу різницю в написах на пам’ятних хрестах у Павлокомі, а й на відмінності в організації урочистостей у Павлокомі і Порицьку-Павлівці (2003 р. – відзначення 60-річчя волинської трагедії 1943 р.).

Журналіст „Газети виборчої” Марцін Войцєховскі, у фейлетоні „Павлокома: ідімо цим шляхом” (15 травня 2006 р. – с.2) так оцінює перебіг урочистостей у Павлокомі: „Незважаючи на добрий виступ президента Качинського, урочистості у Павлокомі все-таки не пройшли ідеально. Забракло необхідного за таких обставин пафосу, часу на хвилину задуми. Програму скорочено до мінімуму та реалізовано в запаморочливому темпі...”, а далі висловлює здивування з приводу вище згадуваних відмінностей: „Дивує також різний зміст написів на пам’ятнику 366 українським жертвам кривавої розправи і 9 полякам, викраденим раніше українським підпіллям”. Задаючи недвозначне запитання чому на українському пам’ятникові не називають вбивць українців Павлокоми, М. Войцєховскі резюмує: „Різні написи провокують запитання українців: чи їх пам’ять у Польщі бува не дискримінують”?

Пригадуються сказані у Павлокомі слова польського президента: „Мусимо говорити про болюче, важке минуле відкрито, крок за кроком випрацьовуючи одну, справедливу оцінку всіх тогочасних воєнних трагедій: і польських, і українських. Всі трагічні події... повинні бути ретельно вияснені у діалогу політиків, істориків та звичайних людей, а також у заходах, здійснюваних державними інституціями. Адже міцне, тривале порозуміння можна збудувати лише спираючись на правду. Не можемо змінити минулого, але можемо зробити так, щоб воно не визначало майбутнього”.

Польський історик українського походження Євген Місило, автор книжки про Павлокому, з посиланням на матеріали Жешівського відділення Інституту національної пам’яті РП, доводить, що у знищенні цивільного українського населення Павлокоми „брав участь нерозформований загін АК чисельністю 60 чоловік”.

За словами дослідника, який вже багато років поспіль досліджує проблему, немає доказів того, що 7 поляків (1) з Павлокоми викрав загін УПА: „у той час (з січня по березень1945 року) в радіусі декількох десятків кілометрів не діяв жоден загін українських повстанців”. Євген Місило схиляється до думки, що поляків викрав загін Червоної Армії.

Те, що гіпотеза польського історика не позбавлена підстав, підтверджує знайдений мною у польському Архіві нових актів документ (брошура польського національно-визвольного підпілля), який дуже наглядно змальовує ситуацію, що панувала на території тодішнього Жешівського воєводства, зокрема в районі Динова, у 1945 році.

Публікуємо його текст (переклад з польської мови):
„Українська проблема

В теперішній момент будь-яке сіяння польсько-української ненависті є шкідливе насамперед для Польщі, особливо за існуючого стану політичних відносин.

Українська проблема, не говорячи вже про землі забрані Росією, існує у нас, в Жешівському та Люблінському воєводствах і мала б бути розв’язана шляхом т.зв. репатріації, узгодженої між урядами Польщі і СРСР. Тим часом, ці території вже два роки є ареною нечуваних і найкривавіших винищувальних інтриг Росії на наших землях.

На цій території діє УПА, тобто Українська Повстанська Армія. Її вістря спрямоване проти Росії, але жертвами стають часто-густо, внаслідок підступної радянської гри, невинні поляки (виділення автора). Групи УПА, об’єднуючись у кількатисячні загони, приймають відкритий бій з підрозділами Жимерського*. 27.08.45 р. загони т.зв. бандерівців /УПА/ зробили спробу увірватися з двох сторін до Балигороду.

Досить часто Військо Польське** мусить відступати перед загонами УПА, оскільки постачання боєприпасів для ВП залежить від російських властей. Протягом одного місяця на цих землях стається в середньому 60 підпалів і 50 вбивств, переважно поляків.

Ось несамовитий факт (стосовно того – автор), хто прикладає тут руку. Він описаний у Інструкції ЦК ПРП*** № 3/28/ІІІ/45/ZK. В цій інструкції описано випадки, що мали місце 10 (жовтня – І.К.).1945 р. у Динівському.

Загони НКВД, прагнучи спровокувати і розпалити боротьбу між українцями і поляками (польський і український партизанський рухи не воювали між собою відповідно до угоди), напали на Динів удаючи українців. Польське населення чинило збройний опір і запросило допомоги війська.

Військо, у силі посиленого батальйону, оточило групу НКВД, що вдавала українців, таким чином, що їй загрожувало повне знищення. Тоді командир загону, який втратив 30 вбитими і понад 60 пораненими, відважився на відчайдушний крок – на деконспірацію. Викликавши командира підрозділу Війська Польського, він відкрився йому ким є.

Кількома днями пізніше польські села, що брали участь в обороні Динова були пацифіковані УБ**** і НКВД, а їх населення вивезене.

А ось інші факти. Розквартирована в Жешові по вул. Детзінска інспіративна група НКВД робить часті вилазки в українські села і там підбурює українців до боротьби з поляками.

Спійманих бандерівців, яких згідно з домовленістю передають радянським властям, випускають, щоб ті мстили невинному польському населенню. Радянські провокації спрямовані на поляків і українців, заохочуючи їх до нескінченних відплатних акцій. Що ж на це панове з ПРП і УБ?

Ось як, знищуючи власний народ, виправдовують злочини:
ЦК Польської робітничої партії (Інструкція № 1/25/45-Z): „До всіх інцидентів на польсько-українському порубіжжі слід ставитись безпристрасно – можна навіть спритно провокувати інциденти, оскільки наша справа зовсім від цього не постраждає. Зброя українців спрямована виключно проти фашистів з АК(!!!)*****.

В порозумінні з НКВД не допускати, щоб військо чи міліція втручалися в цьому напрямку. Діяти при цьому дуже обережно» (виділення автора). (Джерело: Архів нових актів (Варшава), Фонд: ЦК ПРП, Спр. 295/VII, арк. 125-126).

В документі безпосередньо не згадується про події 1945 року у Павлокомі. Але його автори, представники польського національно-визвольного підпілля, чітко вказують на справжніх чинників (організаторів) розпалювання польсько-українського протистояння, у даному випадку на території тодішнього Жешівського воєводства.

Але чомусь ні під час урочистостей у Павлокомі, ні раніше, наприклад у Порицьку-Павлівці на Волині, ніхто ані з представників ЗМІ, які формують суспільну свідомість, ані державних мужів не згадав про т.зв. третій фактор, який відіграв немаловажну роль, якщо не був головним режисером, польсько-українського протистояння періоду ІІ-ї світової війни та перших повоєнних років.

Історія відкриття пам’ятного меморіалу знищеним українцям та „анти-пам’ятника” (інакше його важко назвати) у Павлокомі може свідчити про одне – певним силам у Польщі легше йти за „відпрацьованою” десятиліттями схемою висвітлення важких питань історії польсько-українських взаємин, аніж піти шляхом, який пропонують офіційні кола сучасної Польщі устами її Президента – „настав вже час, щоб не приховувати правди”...

Тим часом під час урочистостей не було надано слова жодному із вцілілих у ті трагічні дні українців⁂, а офіційний Київ, зі слів голови Львівської облдержадміністрації Петра Олійника (Суботня пошта. - № 20, 18 травня 2006. – с. 1-2), знав про антиукраїнський напис на польському пам’ятникові, до якого покладав квіти наш Президент!...

P.S. Шановний читачу! Пропонована Твоїй увазі стаття може видаватися дещо критичною. Але викликано це не бажанням заперечити необхідність українсько-польського примирення, а якраз навпаки – гарячим вболіванням за його ефективне й по-справжньому партнерське продовження і поглиблення. Проте, цей процес, з огляду на його особливу складність і болючість, потребує зваженого ставлення усіх зацікавлених сторін.

Тому в цій справі не може бути ніяких перекосів ані недомовок (що може сприйматися як спроба приниження партнера), а тим більше перекручування фактів чи легковажного підходу окремих чиновників, з одного чи з другого боку, до трагічних сторінок нашої спільної історії. Адже це не служитиме досягненню справжнього порозуміння і взаємного прощення між нашими народами, що є головною метою курсу, проголошеного і здійснюваного нашими Президентами.

Хоча у Павлокомі й не відбулося очікуваного обміну сакраментальним „Вибачаємо і просимо вибачення”, але прозвучали глибокі слова спільної молитви: „І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”, як свідчення того, що ми вже вміємо і можемо ставати над трагічними сторінками історії минулого заради майбутнього.

P.S. Стаття була опублікована в газеті „День” у 21 (№ 119) та 28 (№ 124) липня у рубриці „Україна Incognita”.

Примітки: 
1.  NB! Польські ЗМІ, у цитованих публікаціях згадують про „викрадення і знищення УПА” 11 поляків!!! Журнал „Впрост” надав історикові Євгенові Місилові можливість представити висновки своїх багаторічних досліджень трагедії Павлокоми, щоб донести їх до широкого загалу польського суспільства.

Адже книги Є. Місили про Павлокому (спогади мешканців Павлокоми „Даровано життя, щоб правду розказати” та збірник документів „Павлокома (3.ІІІ.1945 р.)” вийшли невеликим тиражем і практично моментально розійшлися.

* Роля-Жимерський Міхал, правильно Лижвінський Міхал (1890–1989), розжалуваний і усунутий з армії за фінансові зловживання, у 1927–1931 рр. в ув’язненні. Потім виїхав у Францію, де розпочав співпрацю з радянською розвідкою. З 1943 р. у ГЛ, був м. ін. радником Головного Штабу. У 1944 р. командувач АЛ, а потім один із організаторів народного ВП; з 1945 маршал Польщі, у 1944–1949 рр. міністр національної оборони; у 1952–1955 рр. у в’язниці; потім, до 1967 року, заступник голови Польського національного банку; у 1981–1986 рр. член ЦК ПОРП (Маршал Польщі – 1945).

** Військо Польське – ВП – військове формування, створене на території СРСР на підставі рішення ЦК ВКП (б). Його основою стала 1-а піхотна дивізія ім. Т. Костюшка, створена навесні-влітку 1943 року у районі Сєльця (50 км від Рязані) групою польських офіцерів на чолі із З. Берліном, який послідовно був командувачем спочатку польської дивізії, а потім, у міру зростання чисельності, Корпусу, Польської Армії в СРСР і нарешті, після об’єднання з підрозділами Армії Людової на території Польщі, офіційно отримує назву Військо Польське.

*** ЦК ПРП – Центральний Комітет Польської Робітничої Партії. Польська Робітнича Партія (ПРП) – створена у січні 1942 року у Варшаві. Її кістяк становила підготовлена партшколою Комінтерну у Пушкіно, яку було десантовано на територію окупованої німцями Польщі наприкінці 1941 року із затвердженою Й. Сталіним Декларацією та розробленою спеціалістами Комінтерну під керівництвом Г. Димитрова Програмою, яка проголошувала „міцний державний союз і дружбу з СРСР”. З 1948 року – ПОРП (Польська об’єднана робітнича партія).

**** УБ – Управління Безпеки (1944-1956) – назва складових одиниць утвореної під наглядом НКВД політичної поліції комуністичної Польщі на етапі її становлення. Формально мали займатися захистом безпеки держави, а фактично служили ліквідації всіляких форм опору насаджуваному комуністичному режимові: займалися агентурною діяльністю, переслідуванням та організацією терору проти національно-визвольного підпілля, яке чинило опір комуністичній владі. Головний організатор комуністичного терору в Польщі.

*****АК – Армія Крайова – військова організація польського-національно-визвольного підпілля, що діяло на окупованій ІІІ Рейхом території Польщі. Під цією назвою діяла з лютого 1942 року (до того, з листопада 1939 р., Союз збройної боротьби). Підпорядковувалась польському еміграційному урядові, що перебував у Лондоні. Мала на меті збройне забезпечення відновлення польської держави у кордонах, що існували до вересня 1939 року. У січні 1945 року наказом свого командувача була розпущена, але частина її членів у 1945-1947 рр. продовжувала національно-визвольну діяльність в підпільних організаціях „НЄ” та „Він”.

******У Порицьку від імені колишніх мешканців виступав поляк Станіслав Філіпович.

Газета "День" № 119 та  № 124 (21 та 28 липня 2006 року)


 


КОМЕНТАРІ

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram