Захищав Україну? В камеру!

З початком так званої Антитерористичної операції в Україні все частіше доводиться чути про судові справи над військовослужбовцями. При цьому, добровольців найчастіше судять за легкі та середні злочини, які часто вони змушені були вчиняти у зоні АТО. І навіть попри те, що у кінці 2016 року Верховна рада України таки проголосувала закон про амністію учасникам АТО, президент України Петро Порошенко згодом його просто ветував. Через це воїни АТО вкотре залишились без правової підтримки. Цікаво й те, що українських військовослужбовців судять цивільні судді, які часто бувають некомпетентними у військовій справі та упередженими у ставленні до добровольців.

Окрім України, заочно береться судити українських військовослужбовців і країна-агресор Росія, де проти наших військових уже відкрито безліч кримінальних справ. До того ж, на початку липня в Італії місцеві правоохоронці арештували бійця ЗСУ Віталія Марківа, якого підозрюють у нібито вбивстві італійського фотокореспондента. Хоча наша Генпрокуратура заявила, що такого факту в зоні АТО не було.

Чи зможе виграти війну країна, яка так завзято судить тих, хто її захищає? Чому наші військовослужбовці стикаються з переслідуванням навіть з боку української правоохоронної та судової систем? Про це кореспондент «Вголосу» розмовляв з директором центру Українські студії стратегічних досліджень, добровольцем батальйону «Легіон Свободи» Юрієм Сиротюком, екс-заступником військового прокурора Центрального регіону України, полковником юстиції запасу, почесним працівником прокуратури України Анатолієм Маркевичем, громадським діячем, добровольцем батальйону «Свята Марія» Дмитром Корчинським та військовим експертом Олексієм Арестовичем

Воїни часто скаржаться на упередженість з боку правоохоронної та судової системи. Чому? Їхній правовий статус зараз є унормованим?

Юрій Сиротюк:

Якщо застосовується насильство чи здійснюються репресії проти тих, хто захищав свою Батьківщину в національно-визвольній війні –  це неприпустимо. Неможливо уявити, щоб у США проти ветеранів в'єтнамської війни чи навіть у Радянському союзі проти воїнів-афганців невмотивовано жорстоко застосовувалося правове насильство. Натомість, ми маємо ситуацію, коли на учасників російсько-української війни, так званих «атошників»,здійснюється тиск. Це триває як під час служби, так і після звільнення, коли місцеві чиновники можуть відмовлятися виконувати їхні соціальні гарантії. Також правоохоронні органи та судова система своєю діяльністю регулярно порушує права тих, хто воював за свою державу. Ми спостерігаємо, коли учасників АТО переслідують за фіктивними кримінальними справами.  Є негативна судова практика, внаслідок чого у тюрмах опинилось багато наших захисників.

А зараз ми вже зустрічаємося із прецедентами, коли наших воїнів до кримінальної відповідальності почали притягувати міжнародні правоохоронні інстанції. І проблема тут полягає у тому, що в Україні і досі на законодавчому рівні не визначений статус добровольців, воїнів АТО. Тобто з моменту московсько-української війни, коли був певний правовий і державний хаос, саме майданівці поїхали добровільно захищати Батьківщину, назвавшись добровольцями. Пройшло три роки, а статус тих, хто воював з початку АТО добровольцями, й досі не є унормованим. А, на жаль, згідно з міжнародним законодавством, добровольці – це фактично військові злочинці. Адже лише офіційні військові формування мають право воювати у зоні конфлікту. А добровольці у 2014 році такого статусу не мали.  Більше того, у законі про проведення АТО дуже нечітко унормовується той факт, на якій підставі у зоні проведення антитерористичної операції можуть бути задіяні Збройні Сили України. Адже офіційно АТО проводиться за допомогою внутрішніх військ МВС, поліції та СБУ. Тобто там не передбачена діяльність ЗСУ, що дає можливість звинувачувати в подальшому наших захисників у тому, що вони незаконно брали участь у бойових діях.

Дмитро Корчинський:

Тут є кілька моментів. Перший – справді, державне керівництво і репресивний апарат відчувають небезпеку з боку активних військовослужбовців. Адже вони – це зазвичай вмотивована патріотична і навчена воювати частина населення. І нинішні так звані олігархічні «еліти» розуміють, що саме ця частина населення і буде носієм активних змін у країні. А ті, хто зараз при владі, жодних змін не хочуть.

Другий момент – це те, що у нас у правоохоронній та судовій системі, особливо у Донецькій та Луганській областях, при посадах залишилося багато «вати», яка за допомогою розмитого законодавства намагається мститись учасникам українсько-російської війни.

Наступний момент полягає у тому, що на початках цієї війни захищати Україну у законний спосіб було неможливо. Тобто, в ті часи ми у законний спосіб могли тільки втратити нашу країну. А тому багато людей, як військовослужбовців, так і добровольців, свідомо пішли на порушення закону задля захисту нашої країни. Якщо зараз проти них розпочинати кримінальні справи, то там можна накопати на пристойний тюремний термін. Власне, наші правоохоронці, щоб розквитатись із захисниками України, саме так і роблять.

Олексій Арестович:

На жаль, у тому, що стосується антитерористичної операції, у нас є багато речей, які не закріплені юридичними нормами. Зокрема, сам статус учасника АТО є двозначним та дає можливість нашим правоохоронним органам та міжнародним правовим установам при необхідності трактувати законодавство так, як їм це потрібно. А тому нашій Верховній Раді потрібно приймати закони, які зможуть юридично захистити наших воїнів. Зокрема, на законодавчому рівні уже пора визнати факт збройної агресії проти України та прийняти закон про окуповані території. Адже частина Донецької та Луганської областей фактично є окупованими Росією. А термін «атитерористична операція» є дуже неточним поняттям для опису того, що зараз відбувається в Україні. Через використання даного терміну нашою владою, усіх військовослужбовців, які захищають Україну, дуже просто можна звинуватити у військових злочинах. Адже з боку воно виглядає десь так: українська армія без юридичних на те підстав з танків б'є по українських населених пунктах, по громадянах України (адже дуже багато бойовиків залишилось українськими громадянами). Власне відсутністю цього юридичного статусу зараз користується Росія.

Що ж до правоохоронців, то, справді, є такі випадки, коли вони упереджено ставляться до воїнів АТО. Адже останні у них можуть асоціюватися із Майданом. А через відсутність юридичного статусу воїни АТО залишаються сам-на-сам перед упередженістю недобросовісних правоохоронців. А тому треба вдосконалювати нормативно-правову базу. Адже не варто забувати, що у зоні АТО є різні військовослужбовці - які вчиняють такі злочини, як контрабанда, п’яні розбої з летальними наслідками тощо. І це все має регулюватися законом.

Хто зараз розслідує кримінальні провадження, фігурантами яких є воїни АТО?

Анатолій Маркевич:

Одною з основних причин такого катастрофічного юридичного становища воїнів АТО є те, що з відновленням військової прокуратури їй не була повернена суб’єктна підслідність. Тобто можливість розслідування усіх правопорушень, вчинених військовослужбовцями. Зараз за законом військова прокуратура розслідує лише військові правопорушення, а це лише близько 15% від усіх кримінальних правопорушень. А решта має розслідувати поліція. Доходить до дурниць: якщо солдат погрожує вбивством командиру - це військовий злочин, його має розслідувати військова прокуратура, а якщо він когось вбив - це вже загальнокримінальний злочин і його розслідує поліція. Ще вагоміша причина - керувати військовою прокуратурою призначили людину, яка не мала ні знань в цій галузі, ні досвіду – Анатолія Матіоса. Він з самого початку оточив себе такими самими непрофесійними працівниками, які навіть не знали, для чого існує військова прокуратура і як вона має працювати. Тому Матіос з «матіосиками» спрямували діяльність підлеглих не на покращення правопорядку у військових формуваннях, а на покращання власного іміджу.

Нещодавно в Італії арештували нашого військовослужбовця ЗСУ Віталія Марківа. Чи не стане цей арешт прецедентом до подальших переслідувань наших військових?

Дмитро Корчинський:

Що ж до італійського випадку та переслідування наших воїнів закордоном, то слід усвідомлювати, що там, де Московія має вплив – там наших військовослужбовців і переслідуватимуть. От мене як учасника українсько-російської війни за поданням Московії у Інтерпол теж заарештовували у Ізраїлі. Проте мені пощастило і вдалося від цього відбитися. Але я усвідомив, що якраз у країнах, де Московія має політичний вплив, такі арешти повторюватимуться і у подальшому.

Юрій Сиротюк:

Це величезна проблема для України. Адже Росія створює бази даних наших добровольців і зрозуміло, що в подальшому вона буде цим маніпулувати. І те, що сталося в Італії – це лише один прецедент. Адже тепер будь-якого українського військовослужбовця можуть звинуватити у вбивстві того ж навіть бойовика, громадянина Росії і арештувати. А тому нам зараз потрібно негайно внормувати статус добровольців, надати їм правове визначення.

Що ж до Віталія Марківа, якого арештували в Італії, то тут наші чиновники мали б негайно послу Італії вручити ноту протесту, але цього не сталося. І навіть якщо у його діях є склад злочину, то ми б це мали розслідувати у себе в Україні, а не італійці в Італії. Але наша проблема полягає у тому, що Українська держава не захищає тих, хто захищав цю державу. Цей італійський прецедент для України може мати негативні наслідки. Адже півмільйона українських чоловіків пройшло зону бойових дій, з них десятки тисяч не мають офіційного статусу і усі вони можуть бути арештованими закордоном.

Анатолій Маркевич:

Слідчий комітет РФ із початку бойових дій в Донбасі цілеспрямовано працював проти українських військових, створивши для цього спеціальне управління з фахівців, які нібито фіксують порушення ЗСУ. Ці фахівці мають подібний досвід з часів російсько-грузинського конфлікту 2008 року, про що керівництво ГПУ фахівці попереджали ще у 2014 році. Ще тоді пропонувалось вжити відповідних заходів і визначити фіксацію і належне розслідування фактів порушення норм міжнародного гуманітарного права з усіх сторін конфлікту в зоні бойових дій, як один з пріоритетних напрямів роботи правоохоронців в зоні бойових дій. Цього, вочевидь, не сталось. Оскільки італієць Рокеллі загинув разом з росіянином Мироновим, італійські правоохоронці під час свого розслідування співпрацювали не тільки з українською стороною, але і з російськими правоохоронцями щодо розслідували обставини загибелі росіянина. Схоже, росіяни виявились спритнішими в надані певної інформації та доказів італійцям. Отже, висловлені припущення, що затриманню Марківа сприяла інформація, надана саме росіянами, є найбільш імовірними.

Росія виявилась хитрішою і поки що, схоже, діяла не напряму. Адже, оголошуючи через Інтерпол в міжнародний розшук за вчинення міжнародних воєнних злочинів українських військовослужбовців, у РФ могли наштовхнутись на відмову з посиланнями на недостатність доказів та наявність політичного підтексту даної підозри. Тоді вони руками італійців створили міжнародний прецедент і зараз можуть використати його на повну. Затримання італійськими правоохоронними органами Віталія Марківа зараз значно полегшить росіянам оформлення у міжнародний розшук інших українських військових, чого наша військова спільнота вже давно остерігається.

Отже, є небезпека нових арештів наших військових закордоном?

Анатолій  Маркевич:

Під час спілкування з військовослужбовцями Збройних Сил України, привернула увагу одна, на мій погляд, дуже важлива проблема. Все більше і більше командирів, начальників військових частин і підрозділів, що беруть участь в АТО, висловлюють занепокоєння через те, що відсутня будь-яка реакція уповноважених державних органів України на порушення слідчим комітетом РФ кримінальних справ щодо посадових осіб ЗСУ.  

Повідомлень ЗМІ про ці кримінальні справи з’являється все більше, але правоохоронні і юридичні органі України як води в рот набрали. Тільки нещодавно РФ у ЗМІ було оприлюднено обвинувачення у вчиненні «злочинів проти миру і людяності, правил ведення бойових дій» чотирьом командирам бригад ЗСУ.

Наші офіцери обґрунтовано висловлюють побоювання, що вони, наприклад, можуть бути оголошені в міжнародний розшук, затримані в разі виїзду закордон, навіть на відпочинок. А головне, є побоювання, що за бездіяльності уповноважених державних органів України військові можуть бути пізніше притягнуті до кримінальної відповідальності міжнародним судом, як це було з деякими військовими керівниками через багато років після війни в колишній Югославії.

Тобто виходить, що українські офіцери залишились юридично беззахисними перед нахабним, але юридично підготовленим російським слідчим комітетом. Непрофесіоналізм і недалекоглядність керівництва Генеральної прокуратури України та її підрозділу - військової прокуратури, вже завдає шкоди авторитету України, боєздатності українських Збройних Сил і може завдати ще більше шкоди значній кількості українських військовослужбовців, якщо вже зараз не повернути військову прокуратуру до виконання тих особливих завдань, які може виконати лише вона.

Що мала б зробити у цих обставинах українська влада?

Олексій Арестович:

На мою думку, при Верховній Раді потрібно створити окрему комісію з розслідування злочинів у зоні АТО, куди залучити громадських активістів. І от така комісія мала б провести ревізію щодо усіх кримінальних справ, порушених проти добровольців чи військовослужбовців. Зокрема, чи правомірно їх затримали, чи був у їхніх діях склад злочину. Далі мають бути створені спеціалізовані військові суди. Адже у нас йдуть бойові дії, а судові справи щодо військових у нас розглядають цивільні суди. При цьому цивільний суддя часто є просто необізнаним у справі. Адже військова сфера суттєво відрізняється від судових справ цивільних громадян. А тому рядовий суддя, не до кінця знаючи військове законодавство, не знаючи спеціалізованих військових нормативно-правових документів, не може вирішувати, правомірно чи неправомірно діяв військовослужбовець у тій чи іншій ситуації.

Анатолій Маркевич:

Й справді, військові суди до їх ліквідації у 2010 році розглядали усі кримінальні справи щодо військовослужбовців, або за їх участю, а також адміністративні справи у суперечках військовослужбовців з командуванням, стояли на сторожі дисципліни та правопорядку у військах. В умовах ведення військовими формуваннями держави бойових дій ще більш наочною і переконливою стала явна помилковість рішення про ліквідацію військових судів. Саме зараз дуже гостро відчувається недостатність в державі цього фахового судового органу. Особливо це помітно у зв’язку зі справами, які пов’язані із бойовим застосуванням військ, що є для невійськових осіб питаннями малозрозумілими і складними.

Був прецедент, коли свого часу Франція, ліквідувавши військові суди, через кілька років визнала це помилкою і відновила їх діяльність. Там військові суди працюють донині. З військовою прокуратурою керівництво держави вже виправило допущену раніше помилку. Проте, на жаль, новий Закон України «Про судоустрій» не передбачив відновлення військових судів.

Окрім Франції, досвід яких країн можемо запозичити?

Олексій Арестович:

На мою думку, найкращою такою практикою у даному питанні володіє Ізраїль. Саме ця держава 60 років знаходиться у фазі відкритого конфлікту і досконало прописала своє військове законодавство. У Ізраїлі у військово-правових документах прописані усі нюанси, аж до застосувань військовими катувань з метою отримання важливої інформації від підозрюваного. Але, разом з тим, там є прописана процедура, яка запобігає зловживаннями під час катування полоненого. А тому Україні варто, враховуючи наші особливості, так само прописати наше військове законодавство.

Чому тоді подібну практику не впровадили за три роки війни в Україні?

Юрій Сиротюк:

Це навмисна злочинна недбалість. У Парламенті восьмого скликання свого часу сформувалася так звана проєвропейська конституційна більшість. Тоді як ВР сьомого скликання напрацювала необхідний закон, який варто було ухвалити. Але у нас Комітет національної безпеки ВР очолює Пашинський, який, окрім того, що займається корупцією та саботажем, не цікавиться більше нічим. У нас ні президент, ні депутати, ні Кабмін і досі не прописали законодавство, яке б досконало регулювало статус воїнів АТО, нюанси, що стосуються їхньої діяльності. Власне, це означає, що олігархи бояться воїнів АТО більше, ніж Путіна. І вони готові будь-якими методами цих воїнів АТО знищити. А тому я думаю, що і у цьому випадку усе залежатиме від нашої громади, від громадського тиску.

Не варто забувати, що воїни АТО – це ті люди, на яких буде побудована нова система у нашій державі.

Марія Бойко, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram