Збройні Сили чи армія заробітчан?

За два десятиліття у статусі українського можновладця Петро Олексійович Порошенко зумів напрацювати собі непохитне реноме блискучого оратора. Звичайно, це, ймовірніше, перевага, аніж недолік, зважаючи хоча б на його «попєрєдніка». Та от біда: спічі шановного гаранта щодень стають усе віддаленішими від реальності.

«Найбільшим своїм досягненням за останні три роки вважаю створення боєздатної, високопрофесійної, сильної армії. Я пишаюся тим, що сьогодні Збройні Сили України увійшли в десятку найефективніших ЗС на континенті. Наші воїни зупинили російську агресію, звільнили дві третини окупованого Донбасу. Нині український воїн є добре навчений, добре нагодований, добре одягнений, має високий медичний захист, високе виховання і патріотизм. І, що важливо, він дуже добре озброєний», – виголосив Президент під час минулотижневого візиту на Львівський бронетанковий завод.

На жаль, не згадав Порошенко у виступі ні про волонтерів, які от уже четвертий рік поспіль усіма можливими методами збирають кошти, щоб закрити шалену нестачу в озброєнні та провіанті українських захисників, ні про 54 ОМБр, яка на початку тижня оголосила голодування, протестуючи проти свавілля командирів. Ні про обіцянку завершити АТО («російської агресії» у нас же досі не існує) протягом кількох годин. Не згадав гарант і про низку інших обіцянок, які відповідально «взяв і не зробив». Зате гучно заявив, що українська армія – мало не зразок для всього континенту.

Сьогодні ж у розмові із полковником запасу, працівником оперативного управління Генштабу (2003-2006 рр.) Олегом Ждановим з’ясовуємо, якою є ситуація в українському війську і наскільки вона збігається зі словами Президента.

Світлина від Галини Бабій.

Чи справді Петрові Олексійовичу вдалося за три роки створити гідну армію?

А можна запитати: яку армію, якого типу, якої якості? У нас досі відсутня державна програма із розвитку та реформування збройних сил. Такого документу в Україні не існує. Офіційно. Є концепція розвитку – Стратегічний оборонний бюлетень, який нам, на наше прохання, допомогли написати спеціалісти НАТО. У травні 2016 його ледве узгодили з Генштабом, а тоді підписав і надав чинності Президент. Минуло більше року, а з того документа не виконаний жоден пункт. На основі цього бюлетеня не написано жодної програми розвитку ЗСУ. Він просто лежить в Генштабі і припадає пилом.

Єдине, що створено за ці 3 роки – відновлена радянська армія, збройні сили УРСР. Справді, ми збільшили чисельність. Безперечно, з озброєнням у нас проблем нема. Зі старим, радянським. Про нове озброєння я навіть не говорю – його просто не існує.

Так, у нас є парадно-показова частина збройних сил – кілька бригад, які постійно беруть участь у партнерських навчаннях з НАТО, до прикладу, на Яворівському полігоні. Є кілька бригад, укомплектованість яких трохи підтягнули і вони перебувають в зоні АТО. Але є й такі бригади, як, наприклад, славнозвісна 54-а, де контрактники оголосили голодування. Оце й показник становища сьогоднішнього в ЗСУ. Загалом, фахових військових дуже не вистачає.

Але ж Президент каже про 90 тисяч контрактників, яких вдалося залучити до війська?...

90 тисяч – справді реальне число. Стільки контрактників набрали за останні два роки, коли відмовились від хвилі мобілізації. Це реальні люди, які підписали контракт. Але тут треба звернути увагу на якісний склад. До прикладу: на посади, які передбачають проходження служби в пунктах постійної дислокації, – черги. Тому що сьогодні в Україні заробити 7 тисяч – практично нереально. А ходити в себе вдома на роботу у воєнну частину і носити форму – досить непогане заняття за 7 тисяч. Проте, коли починають відправляти в АТО – вже в наказовому порядку комплектують з усіх різних частин. Тому що в Міноборони є розпорядження начальника Генштабу: кожен контрактник повинен пройти 6 місяців відрядження в зоні АТО.

Раніше Верховна Рада дозволила розривати контракти, які були підписані в перший рік війни до закінчення особливого періоду. От коли ця хвиля охочих звільнитися накотилася, гостро постало питання про те, що треба призивати офіцерів запасу. Це ж зовсім не від хорошого життя, а щоб закрити діри. Якщо командири роти і батареї ще є, командири батальйонів, бригад; полковників й узагалі – ціла купа, то лейтенанта, який безпосередньо солдатом працює, – катастрофічно не вистачає. Для цього і призивають офіцерів запасу – щоб закрити нестачу.

В Україні навіть не задумуються над тим, щоб розгорнути училище, набрати студентів і випускати кадри для ЗСУ щорічно. Усім якось байдуже на потребу в офіцерах. Сьогодні нам просто необхідні артилеристи, танкісти, піхотинці, офіцери повітряних сил, льотчики нарешті. Ну й де це? Нема нічого. Навпаки, ми це все врізаємо, скорочуємо, а натомість – призиваємо офіцерів запасу.

Наскільки українські Збройні Сили є професійними?

Загалом, бойовий досвід є. Однак варто зауважити, що «кістяк», який пройшов зону бойових дій, тепер здебільшого перебуває у блок-резерві (люди, які були мобілізовані, – ред.). Більшість із тих, хто підписав контракт, уже звільнилась. Сьогодні в лавах ЗСУ залишився достатньо низький відсоток реально досвідчених офіцерів і контрактників.

А як щодо «українськості», «патріотичності»? Контрактники й справді ідуть до війська з ідейних міркувань?

Ті, хто прийшли по мобілізації, справді на патріотичній хвилі, давно демобілізовані. Сьогодні це просто армія, укомплектована на контрактній основі, в якій люди заробляють гроші. Кількість патріотично налаштованих людей не перевищує 30-40%.

Якісний запас сьогодні відсутній повністю. До військкоматів з’являються люди, які банально шукають заробітку. У військкоматах немає черг і немає якісного відбору. Серед охочих жодним чином не відбирають кращих і гірших. От на Заході, до прикладу, людина приходить, її тестують, перевіряють, роблять медогляд і тоді аж скеровують у навчальний підрозділ. Аж по завершенню навчання потенційний службовець підписує контракт. І наголошую, це все роблять за рахунок держави. У нас же медкомісію людина, яка хоче стати контрактником, проходить за свої гроші. Квиток до військової частини – теж оплачує самостійно.  У нас загрібають всіх, хто прийшов. І ще й метушаться, аби записувались все більше та більше.

Як можемо оцінити рівень ЗСУ у порівнянні з арміями європейських держав? Ми дійсно в топ-10?

Ну не смішіть.

Так, Петро Олексійович – гарний оратор. Але подивіться лишень на наше озброєння, з чим ми воюємо!? Зброєю 70-80-их років!

От зараз нам допомагають Сполучені Штати. Торік вони дали $300 млн, цього року $350 млн, і ще планують $500 млн дати. А Президент постійно переводить це в русло «летальної зброї». Робить з цього вже мантру священну: дадуть чи ні летальну зброю. Летальна зброя зараз не вирішує долю конфлікту. Долю і результати вирішують в першу чергу засоби зв’язку та ефективне автоматизоване управління військами. От що є важливим на полі бою. Це мусить бути або добре кероване військо, яке може виконувати поставлені завдання, або його просто заглушать і прапорцями перемахуватимуться. От про це зараз треба кричати, треба змінювати структуру управління.

А ще у мене питання: яку армію ми будуємо? Професійну контрактну? Це хіба абстракція. За яким типом ми будуємо? За швейцарським, німецьким, ізраїльським, американським? Що ми взагалі створюємо, що нам треба? Скільки нам танків треба? Про питання якісного складу нині взагалі ніхто не говорить. Обкатати парад в Києві, показати пофарбовані танки і гради – оце й усе. Два батальйони прогнати в новій формі – теж на парад. А потім наша 54-та бригада оголошує голодування. От вам і увесь результат.

Петро Олексійович каже, що вже вдалося очистити від загарбників 2/3 частини Донбасу. Коли зможемо відібрати решту?

У цьому плані він дуже жадібний. Увесь час каже «я». Тим самим нівелює усі реальні досягнення.

Насправді ми там 2/3 території звільнили, а потім третину віддали. За період перемир’я між Мінськом та Мінськом-2 ми втратили 1,5 тисячі км кв. Тобто наполовину повернули російським сепаратистам ту територію, яку звільнили на першому етапі 2014 року.

Якщо говоримо про хід самої операції, то тоді, в червні 2014 (20-30 червня 2014 року, - ред.), ми оголосили одностороннє перемир’я, тобто припинення вогню, яке затягнулось на 10 днів. Тим самим ми зупинили наші війська, які йшли вперед і захищали територію. До липня регулярних військових частин РФ на території України не було взагалі. Тільки групи спецназу і ФСБ РФ, які розбурхували ситуацію і проголошували «республіки». Тоді у нас був реальний шанс зачистити території від окупантів. Натоміть, ми оголосили перемир’я в односторонньому порядку на 10 днів. І через 10 днів, коли відновили наступ, українські захисники зустріли вже російські батальйони. Військовослужбовці РФ вишикувались уздовж кордону.

То Україна сьогодні спроможна повністю відвоювати свою територію?

Так, сьогодні маємо таку можливість. Уже тому, що РФ навряд чи вмішуватиметься відкрито у цей конфлікт і прийме рішення проводити воєнну операцію. Вони не зроблять так, як в Криму. Не піднімуть російський прапор і не введуть війська на територію Донбасу. Тільки через політичну ситуацію на міжнародній арені.

На сьогодні у них там дуже незначене угруповання. У нас є досить високі шанси здійснити воєнну операцію. Чому це можливо? Бо рівень бойових потенціалів РФ та України приблизно однаковий. Тому можемо сміливо говорити, що в нас є можливість здійснити воєнну операцію на цьому етапі.

Якщо є потенціал і потреба, то в чому причина затримки?

У Порошенкові. Це політичне рішення. Для того, щоб провести військову операцію, треба де-факто оголосити війну Росії.

В тему:

2014 року бійці 54 ОМБР прийшли на фронт добровольцями у складі «Правого сектора». Влітку 2016 вони підписали контракт, але з вимогою: служити усім в одній роті. Спершу керівництво на це погодилось, однак 12 липня цього року воїни отримали наказ на розподілення по шести різних бригадах ЗСУ.

«У наказі зазначено, що «на основі рапорта бійця»…так от, товариш комбриг загрався, рапортів не було. На лице – факт шахрайства з боку бригади задля знищення добровольців, - коментує у Facebook військовослужбовець 54 ОМБр Яна Червона. – Після того, як нас розкидали всередині бригади, було звернення до комбрига із проханням з’єднати нас в одну роту…Комбриг вирішив, що злагоджений підрозділ з мотивованими бійцями не потрібен бойовій бригаді».

На щастя, захисники таки домоглися свого: залишають одним підрозділом в складі 46 Батальйону «Донбас-Україна». Домоглися шляхом кількаденного голодування. По-іншому їх не чули.

 

Яна Федюра, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm