Збройні Сили України у НАТО чи в СССР

Збройні Сили України: у НАТО чи в СССР?

До питання реорганізації Збройних Сил України ставлення в українському суспільстві нині неоднозначне. Представники влади ледь не щодня рапортують про те, що нашу армію сьогодні годі впізнати у порівнянні з 2014 роком, і навіть – що вона «стала найпотужнішою армією Європи». Натомість на тлі численних корупційних скандалів – починаючи від справи «рюкзаків Авакова» і завершуючи нещодавнім скандалом щодо неякісного пального для бойової техніки, чимало експертів та аналітиків вважають такий оптимізм влади, м'яко кажучи, безпідставним.

То що ж насправді нині відбувається з Українським військом? Про це ми запитали військових аналітиків Валентина Бадрака, Ігоря Романенка, Олега Жданова та Юрія Колесникова.

Отже, чи відбулась так звана «модернізація» нашої армії, про яку нині так часто говорять представники влади?

Валентин Бадрак:

Питання глобальне, розіб'ємо його на дві частини. Перша: розвиток ЗСУ все ще відбувається за радянським принципом – із завеликою чисельністю, з низькотехнологічним озброєнням, вибірковим призовом та неадекватним мотиваційним пакетом. Тобто коли відбувається збільшення бригад, проходить комплектація додаткових структур та створення нових, але дуже серйозно відстає питання переозброєння.

Друга: можна виділити створення Сил спеціальних операцій – це дуже серйозна річ. Тому що це асиметрична зброя, яка може з'явитися в Україні найближчим часом. Вірніше, вона вже існує, але щойно сформована та потребує активного розвитку. Далі: в Україні з 2016 року запущені ракетні програми. Ми сподіваємося, що перші серійні РСЗВ (ракетні системи залпового вогню) «Вільха» українська армія може отримати вже наприкінці цього, або у 2019 році. Це потужна ракетна система залпового вогню, яка дозволить робити одразу 12 високоточних пострілів по різних цілях.

До створення оборонного щита, крім того, можна віднести й достатньо великі поставки у Збройні Сили протитанкових ракетних комплексів (ПТРК), до того ж, різного базування: це і переносний, і мобільний для колісних платформ, і у складі бойових модулів на різноманітних машинах. На бронетранспортерах, наприклад. У тому числі готується вже й ракета для гелікоптеру. Це все розробки Київського Державного Конструкторського Бюро «Луч».

Варто згадати й деякі інші нові види озброєння – на цей раз від приватних підприємств, які об'єднує Ліга оборонних підприємств України. Передусім, це засоби протидії ворожим безпілотникам «Анклав» та різноманітні РЛС, розроблені Світланою Кошевою – відомою жінкою-конструкторкою. А також нові безпілотні авіаційні комплекси «Фурія» – їх розробила і створила група молодих інженерів. «Анклави» і «Фурії» вже випробувані війною.

Далі: вже в березні 2017 року на озброєння в ЗСУ прийняли машину «Козак-2». А «Козак-2М», переданий до експлуатації в ЗСУ наприкінці грудня минулого року, самі військові називають найкращою версією легкої колісної машини. До речі, роль приватного сектору у переозброєнні війська суттєво змінилася та перевершує за обсягами поставок державний сектор. Втім, над якістю та модернізацією треба ще багато працювати.

Щодо розвитку зброї, то я пропонував би зосередитися на таких пріоритетах. Подальший розвиток ракетної зброї – це перший пріоритет. Створення єдиної автоматизованої системи управління – ЄАСУ ЗСУ, – другий. Обов'язкове вирішення ситуації щодо створення  серійного виробництва танків – третій. Адже вже є серійне танкове виробництво, але армія, на жаль, ще не отримала танків. І четвертий – це доведення до кінця завершення проекту з переоснащення Збройних сил на нові засоби зв'язку. Це ключові моменти, про які треба говорити в контексті модернізації Збройних сил.

«На жаль, попри четвертий рік війни, із п'яти відсотків від валового внутрішнього продукту на силовий сектор, на Збройні Сили виділяється лише два з половиною відсотка»

Ігор Романенко:

Я б відзначив те, що йде використання нових технологій.  Найперше – американських, які застосовуються в тренувальних комплексах за видами Збройних Сил: сухопутні війська – це, як правило, Яворівський полігон, їхні академії; повітряні сили – Харківський університет; військово-морські сили – Одеса. Це технології, програмне забезпечення, комп'ютери, об'єднані в мережу, до якої можна підключати реальну техніку.

Разом з тим, у нас є проблеми щодо низки позицій зі снарядами, їх наразі треба економити для ведення бойових дій. На жаль, попри четвертий рік війни, із п'яти відсотків від валового внутрішнього продукту на силовий сектор, на Збройні Сили виділяється лише два з половиною відсотка – навіть не три, як позначено у Стратегії національної безпеки. Цього недостатньо для того, щоб швидкими темпами забезпечувати наше військо сучасним озброєнням 21 століття.

Олег Жданов:

Так, певна модернізація дійсно відбувається, але дуже уповільнено та, на жаль, малоефективно. Ми в одиничних кількостях закуповуємо модернізовані взірці озброєння, але щодо взірців нового покоління – про них наразі навіть мова не йде.

На початку бойових дій чимало військових були змушені самі збирати собі необхідні речі та навіть самоозброюватися. Щось змінилось?

Ігор Романенко:

Нині вже немає того, що було у 2014 році. Питання про шоломи, бронежилети вже не стоїть. Але нам і далі не вистачає тепловізорів, прицілів до снайперських гвинтівок та інших приладів. Щодо продовольства, то треба ще працювати над пайками та їхнім складом.

А як щодо армійської логістики?

Валентин Бадрак:

Якщо говорити глобально, то є над чим ще працювати, але в принципі питання логістики вирішені. В українській армії налагоджена система харчування та забезпечення армії за сучасними нормами. У питаннях якості – ще є проблеми, але все ж таки ця ситуація вже далека від тої, коли волонтери самі в бронежилетах через кордон проносили засоби індивідуального захисту для подальшої передачі в підрозділи.

Ігор Романенко:

Так, певний прогрес є, але треба визнати, що до натівських стандартів ще дуже далеко.

«Почався зворотній процес: ми знову повертаємось до зразка радянських Збройних Сил, особливо в плані логістики і комплектації»

Олег Жданов:

Насправді зараз відбувається відкат: якщо ми й зрушились трошки з нульової позначки, то зараз ми прискорено знову повертаємося до нуля. Почався зворотній процес: ми знову повертаємось до зразка радянських Збройних Сил, особливо в плані логістики і комплектації.

Юрій Колесников:

Так, у логістиці, на жаль, у нас багато чого ще залишилося від радянської армії. Але зміни є. Я багато спілкуюся з бійцями: після 2016 року не пам'ятаю, щоб були потреби в одязі та взутті. А якщо хтось щось і докуповує для себе, то це здебільшого досвідчені бійці для більшої результативності виконання бойового завдання.

Як, на вашу думку, мала б відбуватися модернізація армії в нинішніх умовах? Чи справляється влада із цим завданням?

Валентин Бадрак:

Наш центр завжди виступав за те, щоб Україна мала невеличку компактну професійну мобільну армію чисельністю приблизно сто п'ятдесят тисяч та забезпечувала створення мобілізаційного ресурсу завдяки правильно побудованим Військам територіальної оборони, які мають фінансуватися місцевими бюджетами. Це підхід до створення вмотивованого війська. Для глобальної протидії Росії, навіть якщо армія буде в півмільйона, цього все одно замало. Потрібно, щоби армія володіла серйозними сучасними бойовими системами, і щоби вона була навчена використовувати ці системи. Для прикладу: у нас випускаються чудові протитанкові комплекси, про які я вже згадував, але процес їх передачі безпосередньо в зону бойових дій є очевидною проблемою, адже погано налагоджена система навчання та освоєння нової техніки. Так само можна сказати про танки: не можна зараз новий танк «ОПЛОТ» відправити в зону бойових дій, тому що після випуску цього танку та його приходу до військ треба ще офіцерів та солдат навчати декілька місяців, як ним керувати в бою.

Ігор Романенко:

Війна – дуже сувора вчителька і диктує свої вимоги. Якщо це не здійснювати  – це означає програвати. Як я казав, держава бюджет ділить неправильно: треба щонайменше три відсотки Збройним Силам віддавати, а у нас зараз цей розподіл політично вмотивований. Між тим, ми четвертий рік про це говоримо! Я от був у Данії: у них парламент нового скликання найперше вирішує питання оборони держави, адже вони розуміють: якщо буде стабільна безпека, то інші питання всередині можна легко вирішити. І це Данія, яка востаннє ще у Другій світовій воювала. Але у нас, на жаль, все інакше.

«Потрібно максимально легалізувати продаж вогнепальної зброї: на державу, в якій озброєне все населення, не полізе ніхто»

Юрій Колесников:

Скажу вам страшну річ: у нас дев'яносто відсотків втрат пов'язано з вживанням алкоголю на позиції. З цим потрібно наводити лад найперше. Крім того, у нас дуже вмотивована армія та дуже вмотивоване населення. А влада цього чомусь не хоче враховувати. Це я до того, що потрібно максимально легалізувати продаж вогнепальної зброї: на державу, в якій озброєне все населення, не полізе ніхто.

Олег Жданов:

У влади в цьому процесі – ключова роль, оскільки Президент – Верховний Головнокомандувач, перша особа, яка має бути зацікавлена в боєздатності наших Збройних Сил. З чого починається будь-яка реформа? Напевно, з плану її проведення – чи не так? А чи ви бачили план реформування Збройних Сил на сьогоднішній день? Його нема. У нас немає плану розвитку країни і немає плану перемоги над ворогом. Ось вам і вся роль влади. Адже якщо немає плану, то хто знає, яку модель Збройних Сил ми збираємося будувати?

Всі говорять: «реформи», «стандарти НАТО». Але що ми хочемо отримати на виході: армію Бундесверу, Цахал чи ЗСУ за взірцем армії США? Бо насправді ми розвернули Збройні Сили за моделлю збройних сил Радянського Союзу: логістика, постачання, озброєння, система управління, система зв'язку залишилися старими. Нам сьогодні говорять: «Нам США підготували дев'ять батальйонів, навчили воювати за стандартами НАТО». Але на цьому все.

Так, є ще нова форма, нові звання, які, втім, не змінюють систему управління Збройних Сил. От запровадили нові сержантські звання за стандартами НАТО, але ж треба прописати їхні функціональні обов'язки в системі управління Збройних Сил. А чи є наразі документ щодо зміни Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, де розписані всі обов'язки – від солдата до Міністра Оборони? Їх ніхто не написав. Вони розробили робочі інструкції, які не можуть перекрити Статут Збройних Сил. Виходить, що ми фарбуємо старий гнилий паркан замість того, щоби його змінити на новий. Тому американський генерал, який інспектував Україну з ВПК, під час візиту на харківський завод здивувався: «Ви продаєте танки на експорт, а в нас просите «джавеліни». Ось це і є оцінка нашої реформи.

Наталія Сергієнко, «Вголос»

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram