Зимовий Львів – місто неосвоєних туристичних потенцій. На замітку мерії

Є таке у Львові масове соціальне явище, як хухання у вікна. Мається на увазі у вікна трамваїв, тролейбусів та маршруток. Воно як рідня стихії, бо надходить разом із морозами, і тисячі людей, особливо уранці, у тисняві того, що називають громадським транспортом, починають хухати у вкриті льодом вікна.

Як ви думаєте: чого вони хухають? А для того, щоб побачити, який непередавано гарний Львів у зимову пору, які фантастичні казкові видива творить з нього туман, паморозь та сніг. У маршрутках люди хухають, щоб довідатися про напрям руху та не проґавити зупинки. Інколи, коли вже несила хухати, ті вікна дряпають нігтями. Ну нічого страшного такого. Пітекантропи значно більші нігті мали, але, бачте, згодом гомосапієнсами стали.

У електротранспорті, благо, чийсь піднесений голос повідомляє про рух і навіть попереджує про наступну стацію, на якій люди можуть зіскочити з транспортного засобу. Маючи трохи везіння, можуть і не посковзнутися і не вивихнути собі ноги. Чи не розтрощити ліктя. Бо зупинки здебільшого перетворилися на льодові плацдарми. А плацдарми, як відомо, треба долати, завойовувати, боротися. І триматися завжди в осторозі, бо можна напитати собі лиха.

Зимовий Львів направду є чимось фантастичним для пересічного європейця. На жаль, більшість європейців, яких ми заохочуємо європейськими досягненнями, у маршрутках не їздять. А ось екзотика у тім є. У маршрутці він одразу ж потрапляє у зовсім іншу модель існування, неєвропейську, а, кажімо, ескімоську. Зрештою, хухаючи на лиси (так галичани називають крижані візерунки на шибах), можна уявою залетіти у далекий Магадан чи Верхоянськ, де морози сягають мінус 50 градусів. Головне – це уява. Бо для туриста це інструмент пізнання світу. Тому варто туристичним компаніям Львова трохи піднатужитися та запропонувати зимовими морозяними днями особливої краси маршрути у маршрутках: у Муроване, Дубляни, Малехів, Кривчиці, Дмитровичі… Мабуть, багатьом європейцям було б любо-мило на який час побувати у інфернальній спільноті, котра хухає у вікна, дряпає їх, дихає благовійним перегариком упереміш зі щойно зічваканими чебуреками та цибулею.

А казковий Львів за лисами, мов потойбічне царство, минатиме повз них, і їх везтимуть у безвість, у вистуджені напівпорожні села. Це нагадуватиме масовий вивіз тіл (у газові камери, чи що?), нагадуватиме великий ісход славного народу у дні війни. Для кращого ефекту можу навіть запропонувати досі незапатентований винахід: брати зі собою фени на акумуляторах і дути ними у вікна – так зручніше, їй-богу.

Втім, не тільки лиси та хухання і дряпання у вікна єдині варті уваги для львівської туристики моменти. Велику потенційну славу можуть мати зовсім непримітні львівські вулички. Хоча б у  районі Краківського базару. Там що не вуличка – то ковзанка. У Європі чимало туристів-екстремалів. Нехай прибувають до нас  спецпотягами з усіма екстремальними облаштунками та страховим забезпеченням: з льодорубами, кішками (тими, що верхолази надягають на черевики, коли перетинають льодовики), хай беруть зі собою усілякі там буравчики, линви та приходять на краківські пригірки. Пересуваючись вуличками, попередьте, щоб бува бурулька кому не вгодила по голові, або кавалок балкону не відвалився на карк. Це чудова атракція, присістубоже, і дуже зваблива для європейців.

А після екстремальних вправ слід європейця зводити на шопінг – на той самий Краківський базар. Це зовсім  поруч – осьдечки, під ногами. Годі й кроку ступити, щоб не розметати сиру чи яйця по асфальту. Навіть шопінг у нас екстремальний!

Але чомусь наші туристичні компанії не розорюють цієї нивки, а усе намагаються подати так, як у тій вилизаній Європі. Туристам усе показують якісь тривіальні підземелля, годують небувалими небилицями та поять на площі Ринок дешевим глінтвейном, що дуже схожий на розігріте вишневе варення. Усі міфи та вигадки напрочуд схожі між собою – що в Зальцбурзі, що у Кракові, що в Римі. Навіщо нам бути такими буденними і банальними, годі цієї мімікрії, коли Львів – це клондайк дивоглядів та доброчесних людей.

Люди тут терплячі, неноровисті, хоча ганять владу на чім світ стоїть. Вони хухають у вікна і дряпають їх, мерзнуть по базарах, де віє екзистенційним відчаєм, вони регулярно виконують усі приписані традицією та церквою ритуали, але однаково йдуть і голосують за владу. За одну і ту ж владу. І за одного й того ж можновладця.

Хіба ж не чудовий народ? Про такий чудовий народ жодна влада світу навіть мріяти не сміє.

 

Марян Нищук, спеціально для «Вголосу»

Малюнок Олега Коваленка.

-

 

Теги: Львів, ЛМР

 

ЗА ТЕМОЮ

КОМЕНТАРІ 2 +

КОМЕНТУВАТИ

  • Дзюник8 лютого 2017 13:35 Відповісти IP:  89.105.226.--- А я читаю і думаю - невже то пан Марциняк так здеградував?..Аж дочитую - а то якийсь Нищук намагався в гуморному стилі черговий раз копнути ту львівську владу...Але...не тільки гумору бракує,а і елементарних шкільних знань...Пітекантропи не стали "гомосапіенсами"...Це тупикова гілка розвитку людства,що не дала потомства...Є,правда,гіпотеза,що окремі представники змішувались з неардельтальцями і тому серед сучасних людей трапляються особи з розвинутими надбровними дугами,скошеними лобом і нижньою щелепою і інтелектом...як в Нищука...
  • Володимир8 лютого 2017 14:58 Відповісти IP:  194.44.84.--- Тупикова гілка - то маленькі дзюники, які хочуть троха вирости, але карма не пускає.

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://pix.my/Yo8xxrhttp://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm