Динаміка причин і наслідків

Товариство „Мале Коло”
Про визначення пріоритетів і причинно-наслідкові зв'язки в українському суспільстві.
Вибір пріоритетів розвитку українського суспільства є важливою  і не простою справою. Впровадити одночасно всі вкрай необхідні зміни є неможливо. Тому і виникає необхідність процесу етапності і пріоритетів. Як визначати і вибирати ці пріоритети? Який буде їх взаємний вплив на сам процес? Задавшись цими питаннями думка відразу скеровується в напрямку вибору пріоритетів на засадах суспільних причинно-наслідкових зв'язків. 

В українській владі справжня національна еліта суспільства майже відсутня. Люди потрапляють туди здебільшого за іншими ознаками.  Та і суспільна думка розпорошена, і навіть не беруся стверджувати в якому напрямку ця думка сьогодні розвивається.  До того ж, на заваді правильного вибору пріоритетів повстає  багато перепон: протирічиве історичне минуле, русифікація культури і мови зокрема, наслідки радянської окупації, міжконфесійна  роздробленість Церкви, економіка що згортається, всюдисущі злидні і навіть декларативний Європейський вибір теж можна сюди зачислити.        

Не боячись видаватися не оригінальним чи не сенсаційним звертаюсь до випадків, котрі уже багато раз ставали причиною розбрату поміж українських патріотів-однодумців. Це тривіальні речі, котрі тим не менше і досі продовжують збирати рясний урожай суперечок і не вдач. Першим з цих явищ є невірне трактування понять і процесів. Наслідки цього явища мають широке віяло непорозумінь котрі відносно легко долаються, якщо вони виникли в результаті  помилки через неосвіченість.   І зовсім іншого забарвлення набирає ситуація, коли стикаємося з вкоріненою в суспільстві підміною понять. В цьому випадку доброї волі для впровадження змін здебільшого виявляється не достатньо. Тому для цього потрібно вдаватися до ширших і радикальніших заходів, які комплексно можна назвати зміною парадигми.  Саме перед такою дилемою стоїть сьогодні Україна.

 Другим загрозливим явищем є невірна ідентифікація причин і наслідків. Цей процес хоча і є динамічним, але за обставин підмінених понять набирає великої значимості. На ділі невірна ідентифікація означає, що причини визнаються наслідками і навпаки.  Знову ж таки, цю проблему можна розрізняти як таку, що виникає внаслідок не компетентності, і умисну. Безумовно, якщо говорити про останнє в вимірах українського сьогодення, то потрібно говорити про зраду інтересів держави.  
    
Забігаючи дещо на перед і розвиваючи пропозиції реформування майже в всіх сферах суспільних відносин та системи формування і функціонування державної влади без врахування законів природного права, що передували виникненню такої молодої суспільної формації як сама держава, ми неначе,  запрягаємо коні передом до воза. Але так не можна! Віз так не поїде! А коні ноги поламають ще й воза потрощать. Так чи інакше перед нами весь час стоятиме дилема  вірності наших кроків і все рівно доведеться  шукати той твердий грунт на якому можна буде реформувати  державні та суспільні інститути. Але при такому способі вибору пріоритетів втрачається цілісність і послідовність реформ, що в свою чергу знижує, а то й нівелює їх ефективність. Вже сьогодні маємо достатньо прикладів невдач. І до цього переліку будуть додаватися нові реформи, якими сьогодні уряди ще вихваляються. 

Візьмемо для прикладу адміністративну реформу: влада, у всіх своїх формах  вираження, є лише надбудовою, дахом тої чи іншої конструкції. Змінюючи дах і не лагодячи фундамент та стіни, що виражають буття суспільства, можна взагалі і хату завалити. Чи це означає що я пропоную законсервувати існуючий устрій? Зовсім ні! Я закликаю до побудови  влади знизу. Це принципово відмінний від децентралізації шлях. Рухатися цими напрямками на зустріч один одному можна одночасно, але поступово. На якомусь відрізку вони зіллються. Але сама децентралізація без розбудови громад з низу в вверх за принципом субсидіарності – це шлях в нікуди.   А якщо той низ дуже глибоко? Для цього спочатку потрібно зробити кроки для подолання убогості. Убогі борються за виживання, вони зневірені і безсильні, гідність їх також убога, з них погані будівничі. Їх легко можна залякати або купити. Тому так важлива послідовність. І навіть, якщо у чомусь і можна вагатись, то аж ніяк у потребі подолання убогості. 

Убогість не долається роздаванням субсидій. Це той випадок коли субсидії окремо а злидні окремо. Субсидії, як і будь-які інші подачки, принижують гідність людини, ставлять людину в залежність. Це одна з граней сучасного економічного рабства.   Саме тому найперше необхідно сконцентруватися і  покінчити зі злиднями, в яких живуть більшість українців. Дати людям можливість не просто утримуватися зі своєї праці, а й робити заощадження. Для цього потрібно звільнити працю.  Цей етап суспільно-економічної реформи буде дуже запеклою боротьбою, але тільки здолавши його  розпочнуться справжні реформи, суспільство почне видужувати. Тема праці є надзвичайно важливою і цікавою і потребує окремого висвітлення. Зараз я лише стверджую, що її звільнення це пріоритет №1. Мусимо визнати, що до цього часу, за 25 років існування нашої держави, ні одна реформа в Україні не робилася зі звірянням на цей аспект!

На перший погляд  причин негараздів є багато і всі вони взаємопов’язані. Тому в Україні і готується відразу більше шести десяти реформ.  Але коли подивитись на них через призму соціального досвіду накопиченого людством впродовж віків,  то можна розпізнати і зрозуміти, що є причиною, а що наслідком.  Не вірна ідентифікація причинно-наслідкових зв’язків запускає рух по-колу. А боротьба з наслідками буде безконечною і майже безрезультатною. Ця боротьба зламає багато людських доль, загине чимало кращих борців, а ще більше розчарується і відпаде. І тільки одному Господу відомо, що на тому полі розчарувань можна буде сіяти.

Убогість і невипадковість війни на Донбасі також співвідносяться як причина та наслідок. В якості ствердження мого висновку наведу слова папи Бенедикта ХVІ сказані в промові до Дипломатичного корпусу, акредитованого при Святому Престолі, 9 січня 2006 року : „ Саме тому ми не можемо говорити про мир там, де людина не отримує принаймні необхідних умов для гідного життя”.  

Останнім часом великого розмаху набрала тема боротьби з корупцією. На загал вважається що це головна причина суспільних проблем. Приймаються відповідні закони, створюються спеціальні державні органи, на які покладається провадження тієї боротьби на підставі цих законів, тобто правовими, юридичними методами. Таку діяльність потрібно вітати і не інакше. Корупція живить зло і не справедливість. Але на жаль ефективність цих заходів низька, аж до розчарування. І це не дивно. Коли подивитись на суть корупції на рівні причин її виникнення, то стає зрозуміло, що природа цього негативного явища лежить більшою мірою в морально-етичній і економічній площині ніж в юридичній. Тому цей недуг так важко піддається лікуванню силою закону - корені його походить з буття. Під тиском юридичних методів корупційні явища лише приймають більш химерні форми, а економіка ще більше тінізується. 

Корупція зароджується в середовищі покривдженої етики і моралі та кривих суспільно-економічних відносин, яке є спільним для цілого суспільства. Тоді звідкіля взяти не корумпованих борців і заміну звинуваченим в корупції?  Це ще один аргумент для того, щоб всі зусилля в першу чергу скеровувати  на зміну суспільно-економічного  устрою.  Досягнутий успіх в цих суспільних змінах неминуче буде виправляти і етичні норми. Слід зазначити, що важливо не ототожнювати  корупцією як явище з одним з її різновидів -  хабарництвом.  Останнє якраз силою закону і політичною волею може долатися досить успішно, але на-жаль лише до певної межі, котру визначає рівень корупції.

Висновок: Якщо нарешті розпочата декомунізація власних назв, боротьба з хабарництвом, реформа силових структур чи намагання побороти корупцію не будуть супроводжуватися заможнішим життям родин працюючих українців, то лави розчарованих, все швидше і швидше, будуть поповнюватись тими,  хто  бачить спосіб вирішення своїх проблем за допомогою „сильної руки”. Такий шлях є небезпечним бо з тією сильною рукою позиціюють себе не тільки місцеві царьки, але і зовнішній агресор - Росія. 
 
                   
                             14.08.16                                         З. Бокійчук

 


КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram