Економіка як явище суспільних процесів.

Товариство „Мале Коло”
Тільки здорове суспільство здатне творити нормальну економіку.
Це твердження  виражає сплав морально-етичних ознак, що належать до духовної (метафізичної)  сфери з матеріальним світом, в якому відбуваються економічні процеси. Шлях до економічного зростання лежить через налагодження такої  суспільної взаємодії,  котра є притаманною даному суспільству. Закономірно повстає питання: а який суспільний устрій притаманний українцям. Історики дають багато свідчень, котрі часто є суперечливими. Та і йти вперед з головою повернутою назад буде не правильно. Тому потрібно шукати не прямі історичні відображення чи аналогії, а засади, які ці історичні процеси  спонукали.    Відповідь на питання: як таку взаємодію  налагодити, теж є відомою – потрібно повернутися до тих засад з яких це суспільство народилося. Ще в 1891 році Папа Лев ХІІІ в Енцикліці „Нові речі” писав: „Це і є солідна засада, щоб реформувати якесь суспільство від занепаду, є конечним перенести в його життя засади, на яких воно зродилось. Досконалість будь-якого суспільства полягає у виробленні зусиль прямувати його до мети таким способом, що рушійним принципом рухів і суспільної діяльності був той самий, з якого спільнота народилась”.              

Не перший раз посилаюсь на цю енцикліку і ймовірно у тих, хто ще з нею не знайомий закономірно виникає питання: а про що вона? Дехто може думати – я ж православний! Так от,  ця праця не має релігійного спрямування, вона скоріше є дбайливим суспільствознавством і політекономією, тому користати з неї може навіть не християнин. В ній розглядаються суспільні взаємовідносини, те, про що всі балакають при кожній зручній нагоді, але чого більшість лінуються навчатися, особливо ті, хто має до цього обов’язок. Ті, котрі говорять з різних високих трибун про побудову суспільства, громади, реформи і економіку спираючись на власну геніальність чи соціалістичні догми.

Часто в своїх висловлюваннях я застосовую термін котрий поєднує в собі два поняття: суспільство і економіку.  Вважаю їх неподільними, оскільки одне явище не може існувати без іншого. Суспільство, щоб виникнути і існувати потребує економічної взаємодії. Завдяки цьому утворюються суспільні зв’язки. І не буває  економіки там, де немає суспільства.  Якщо розглядати основи  економіки саме як суспільні процеси, то стає очевидним, що взаємодія суспільних інститутів базується на обміні результатами праці.  Тут же слід задатися питанням:  в чому ці процеси полягають і до чого вони призводять?  Вважаю, що на обидві чистини цього питання була дана задовільна відповідь в попередніх статтях, звичайно лише достатня, але не вичерпна. Вичерпної відповіді на перманентні процеси і не може бути. В цьому  величезний позитив людства, котрий забезпечує йому цивілізаційний поступ через реалізацію принципу антропності закладеного у світобудову. І все ж: починається економіка з праці, котра одночасно є і мірилом вартостей. А от, до якого якісного стану суспільства приходять, вже залежить від рівня розуміння в цих суспільствах, як економічні процеси відбуваються. Потрібно також застановитися  на відмінностях в трактуванні понять тими, що беруться за розвиток економіки в Україні.

Акцентую увагу на кількох, базових суспільно-економічних питаннях, що є  особливо важливими для розуміння закономірностей економічних процесів, котрі хронічно, наполегливо і регулярно не беруться під увагу в Україні:
1.    Надання пріоритетного значення інститутам особи, сім’ї, родини, громади,  праці та приватної власності.
2.    Розмежування функцій суспільства і держави, а точніше визначення суспільством вичерпного переліку функцій делегованих державі.
3.    Вивчення та застосування засад дбайливого, а не фейкового суспільствознавства і політекономії, що на практиці означає відмову від соціалістичного, ліберального і монетарного світоглядів.
4.    Дотримування функціювання в суспільстві всіх чотирьох принципів: гідності, солідарності, субсидіарності  і спільного блага, пам’ятаючи про те, що значна перевага в користь одного чи двох принципів ставить під загрозу успішність і добробут.     
5.    Необхідність розглядати в економічних процесах максимально повний цикл відтворення.

В сучасному світі словом економіка позначають процеси з обміну товарами, послугами, фінансовими в тому числі, інформацією. Це поняття включає в себе і капіталізацію, що є дотичною до права власності, а також державну податкову і митну системи з важелями заохочення  і стримування, фінансову та монетарну функції держави. Їх всіх об’єднує те, що вони разом з системою соціального забезпечення  так чи інакше приймають участь в перерозподілі праці, яка є джерелом утворення вартості всіх речей, доданої вартості  та прибутку. Правильне на лаштування перерозподілу праці в державі є запорукою добробуту її громадян.

Лише здорове суспільство, в якому діє принцип людиноцентричності, здатне  творити нормальну економіку. Усі компоненти з яких складається економічний процес стають нікчемними, якщо взаємодія суспільних інститутів налаштована не вірно. Хибною є думка що економіку творить держава. Влада чи уряди здатні лише або сприяти або стримувати економічний розвиток в державі. Бездарне керівництво може навіть довести економіку до колапсу, але зупинити її воно не здатне допоки існує суспільство.  Безумовно, я кажу про колапс державних інституцій  і безумовно він негативно відіб’ється на суспільних інститутах. Постійне зменшення популяції українців в Україні впродовж всіх років незалежності є найвиразнішим показником згортання економіки. А звідси і висновок про уряди.


Як подолати системну кризу, що охопила всі без виключення сфери економіки? Немає іншого шляху як знайти, зрозуміти і виправити причини такого стану речей. Всяку теорію, за допомогою якої пояснюються проблеми, потрібно піддавати перевірці на глибинність з метою визначити чи, маємо ми справу з причиною, чи це є лише наслідок. Як уже я висловлювався раніше, боротьба з наслідками буде безконечною і майже безрезультатною, а може бути навіть шкідливою і вже точно спричинить багато розчарувань. В такий спосіб обов’язково будуть знайдені первинні причини системної кризи і задача буде зведена до прийняття правильних рішень. Індикатором істинності  зроблених реформ має бути відгук  економіки стійким кількаразовим зростанням  по всіх напрямках. 

Ці, не складні міркування не претендують на теорію вирішення проблем.  Вини так чи інакше приведуть нас до ситуації, коли та сама дія буде виступати в залежності від чинників  або причиною або наслідком. А й справді, якщо відмовитись від поверхового розгляду проблем, то більшість ситуацій є саме такими. Утворюється замкнуте причинно-наслідкове коло з зворотними зв’язками і долати ці виклики можна тільки силою внутрішніх переконань. Переконання – це близнюк свідомості, про творення якої я уже розмірковував. Лише повне усвідомлення проблеми дозволяє визначати її рівні, чи іншими словами її глибину і багатогранність.   Цей принцип добре відомий в точних науках, а Альберт Айнштейн звів його до стислого виразу: „ Проблеми не можуть бути вирішені на тому рівні розуміння, на якому вони виникли”. Застосувавши цей підхід до проблем в економіці ми наштовхуємося на потребу зміни суспільної парадигми, тобто шлях вирішення проблем економіки лежить через зміну усталених понять,  визначень, засад взаємодії суспільних інститутів. Копирсання в економічних показниках не розглядаючи сутності економічних процесів, це і є не що інше, як боротьба з наслідками. До того ще й навмання, бо намагання скористатися узагальненим досвідом без зміни рівня розуміння проблему не розв’яже, а скоріш за все затягне цей вузол ще тугіше і дискредитує саму потребу змін. Саме такі дії зробили економічну кризу в Україні системною.

Такі чесноти, як етика, самоорганізація, свідомість, довіра, відповідальність  зрештою суспільна мораль не можуть існувати, вироблятися і відбуватися поза межами здорового суспільства і без правильно налагодженої взаємодії суспільних інститутів.  Якщо ця взаємодія зіштовхнута з природного шляху розвитку, то згадані вище чесноти не є тим, що виражають дані слова.  Вони наповнюються зовсім іншим змістом і для їх означення потрібно вигадувати інші терміни, а не займатися підміною понять.

По сьогоднішній день в тематиці економіки в Україні, домінує стереотип, що інвестиції це чи не найголовніша запорука для виходу з кризи. Терміном „інвестиції” не жонглює хіба що дуже лінивий. Для мене, притік чи відплив інвестицій, це в першу чергу індикатор стану функціювання праці в державі. Скільки би ви не вкладали в плавильний котел виробництва чи економіки в цілому, капіталу у вигляді інвестицій, при такому не правильному функціюванню інституту праці як ми маємо в Україні впродовж всіх 25 років незалежності, капітал розчинятиметься в  податках, марнотратстві і неефективності майже без користі для росту економіки. І це тому, що праця має значну перевагу над капіталом як із-за своєї природи – ( це єдиний Богом даний людині приватний ресурс), чи первинності – (всякий капітал походить з праці, праця є його творцем), так і із-за того, що зроблені розрахунки в 20-х роках минулого століття професором економіки Чикагського університету   Полем Дугласом і представником Мічиганського технологічного інституту Робертом Солоу, котрі працювали над розробкою статистичного показника, котрий характеризує функцію виробництва, показали, що найважливішим фактором виробництва є праця. Інший видатний американський економіст Поль Самуельсон в своєму підручнику з економіки пише: „У виробництві, звичайно, необхідні як праця так і капітал: відкиньте весь капітал, або навпаки, ліквідуйте всю працю, і продукція в цілому виявиться незначною. Водночас 1% збільшення затрат праці (тут також має місце поняття ефективності праці), як виявили Дуглас і Солоу, розширить випуск продукції у три рази більше, ніж 1% приросту капіталу”.           

Економіка, як і культура в цілому, має національні ознаки. І лише після твердої їх постави можна говорити про участь в глобалізаційних  процесах. І дбати тут потрібно не стільки про те, як стати економічно міцними, чи хоча би економічно стабільними, а про те, як використати для цього свою національну автентичність.  Саме за таких обставин шанси економічного успіху максимально зростають.  

Висновок. Не займаючись виправленням, чи сказати ширше - налагодженням, притаманних українському буттю суспільних зв’язків, що реалізуються через інститути праці та приватної власності, годі сподіватися на хоч на якийсь розвиток економіки.  
                                                                            З. Бокійчук

 


КОМЕНТАРІ 0 +

КОМЕНТУВАТИ


Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://pix.my/Yo8xxrhttp://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm