Генезис праці, капіталу і податку.

Товариство „Мале Коло”
Правильно збалансований перерозподіл праці визначає успішність суспільства.
Важко  переоцінити значення праці в історії розвитку людства. Значне місце відводиться їй і в Біблійних писаннях, а сьогодні Католицька Церква має чи не найкраще розвинену цілу соціальну доктрину, в якій розглядається природа праці як явища. В цій науці досліджується багато-вимірність праці: Найперше, вона визнається єдиним Богом даним людині приватним ресурсом. Саме це визначає приватний характер праці. Цей факт є не заперечним навіть з суто матеріалістичного підходу, бо творча сила знаходиться саме в працівнику і повністю є його власністю.  Все що людина зробила своєю працею з доісторичних часів належало їй. Зробивши людину рабом рабовласник привласнював саме її працю. З приватного характеру праці  бере свій початок і поняття приватної власності. По-друге, праця також є обов'язковою, бо плід праці є необхідним для прожиття людини і це утримання життя є обов'язком, що його дає природа.  Завдячуючи праці  людина впливає на предмети природи змінюючи їх і пристосовуючи для власних потреб, тим самим адаптуючись до зовнішнього середовища, що характеризується розвитком і вдосконаленням як самої людини та її здатності до праці, так і знарядь та засобів. Таким чином прийдемо до двох наслідків праці як явища:  приватний – визначає місце в суспільній ієрархії  і суспільний – творить власне таке суспільство, котре будь яка особа вважає своїм.  

Не можливо наповнити змістом термін економіка не розглядаючи природу праці, а в сукупності  з регулюванням її функціонування це поняття набуло значення суспільного інституту. Успішність економіки залежить від правильності підходів і  поводження з працею, себто від того, як суспільство ставиться до праці, які критерії для оцінки вартості її значимості застосовує.  Балаканина про шанобливе ставлення до  праці і в той же час нехтування приватним правом на використання її результатів не може братися до уваги, до того ж згубно впливає на морально-етичні засади суспільства. Навіть на рівні не складного фіскального способу розпізнавання, відразу виникає питання: результат якої частини роботи, що виконує людина, підлягає оподаткуванню?  Відповідь на це питання знайдемо в економічному визначенні праці – всякої роботи що виконується з метою реалізації і може бути реалізована в суспільстві. Для того щоб правильно розуміти ці процеси потрібно досліджувати функціонування праці в суспільній взаємодії – поводження в суспільстві з тією частини роботи виконаної особою, яка обмінюється чи продається. Це основа класичної економіки.  Всі інші складові поняття економіки є або другорядними чинниками або наслідками. Я не претендую на відкриття новизни, але саме із-за не вірного трактування цих аксіом потерпає економіка України, зрештою не тільки України.   

Напевно ніхто не зможе сказати від коли людство почало оцінювати свою працю? Ймовірно з моменту, коли Адам з Євою були вигнані з Раю і змушені були почати працювати.  А коли виникла потреба в податку? Вірогідно тоді, коли з’явилася наступна за рівнем після сім’ї спільнота і водночас потреба в вирішенні спільних задач.  Очевидно, що скоріш за все, це була якась частина праці, яку людина жертвувала для спільного блага. Тому, вже на даному етапі можемо впевнено зробити висновок:  податок це частина праці пожертвуваної особою для спільного блага, яку з моменту жертвування (сплати) слід вважати знеособленою.  Пізніше з’являться  універсальні мірила вартості, які і придадуть податку звичного зараз для нас вигляду, але по-суті, взаємозв’язок  між працею і податком  завжди залишатиметься тим самим. Будуть тільки змінюватися способи його сплати.  Залишиться не змінною і головна ознака податку – знеособлення, тобто втрата зв’язку з первинною приналежністю після сплати і вже як ознака структурованості – обов’язковість. 

Помістивши результат праці в категорії морального і матеріального виміру стає очевидним, що матеріальний результат забезпечує людині утримання, а моральний вимір праці полягає в свідомості мети і в моральній сатисфакції від праці, що дає людині гідність, значимість якої може перевищувати навіть матеріальний результат, Закономірно виникає питання: чи має поняття податку морально-етичний вимір? Однозначно так. Христос відніс податок до того, що не належить Богу. Тому це є наш світський обов’язок, а чому цей податок послужить (добру чи злу, правді чи не правді, справедливості чи не справедливості) це вже очевидно буде морально-етичним виміром влади, яка ним розпоряджається.

Переходячи до конкретного: потрібно виправити не коректність назви „Єдиний Соціальний Внесок” котрий зобов’язані сплачувати українські роботодавці. Це не є внеском, бо поняття внеску по-перше передбачає добровільність, а по-друге збереження права власності на нього. В стосунку до ЄСВ при його сплаті ні перше ні друге не виконується, тому це податок а не внесок. Це така собі підміна понять винайдена тими, що роблять покращення власного життя вже сьогодні.  Багато ведеться балачок про благі наміри і турботу про нашу старість за рахунок ЄСВ, але запевняю вас, що рідко яка людина  отримує з тих фондів все те, що роботодавці ніби від її імені туди сплатили. Це доводиться простими розрахунками.  Виключення складають одиниці і, чомусь в більшості випадків, ці виключення викликають сумнів що до справедливості підходу. Та це й не дивно. Тому нехай кожен сам собі задасть питання: Що краще, якнайбільше податків з власного заробітку для соціальної мети, якими потім буде розпоряджатися невідомо хто і як, чи більше свободи для особистого вибору щодо використання своїх прибутків?

Звертаюсь до вчення, яке розвивалося  паралельно людській цивілізації і з яким зрештою має спільні корені  історія становлення української нації а згодом і держави – до християнства, а точніше до Християнського суспільного вчення. До тих морально-етичних цінностей, які закладені Господом в кожному з нас.  Саме тут ми знайдемо істинні принципи і відповіді, як на питання побудови справедливого суспільства, так і на питання співвідношення праці та податків і як вони мають служити  економічним інтересам суспільних інститутів. Ось дві цитати, які власне цих питань стосуються:
„Конфіскаторські  податки, які забирають усі надходження від підприємницької ініціативи мають паралізуючий вплив, перешкоджають накопиченню капіталу, відлякують іноземних інвесторів.  Виникає й загроза деморалізації, бо дуже високі податки породжують фальсифікації та обман”. ( ухиляння від сплати податків )   
„Якщо громадяни вважають, що система оподаткування вимагає покращень, то причина не сплати податків полягає не в небажанні громадян, а в податковій реформі, якої потрібно добиватися демократичним шляхом”. 
Йозеф Кардинал Гьофнер „Християнське суспільне вчення” 1962р.

З цих цитат проситься навіть досить радикальний висновок: якщо влада не сприяє гідному життю людей, принцип солідарності є викривлений і вона не  в стані забезпечити спільне благо, то така влада не має морального права вимагати і збирати податки. І з цього моменту починається протиріччя між справедливістю і законом, яким влада послуговується.

Поводження з працею в Україні сьогодні найяскравіше в алегоріях змалював  мій колега з товариства „Мале Коло” Володимир Щербина: коли у чоловіка руки зв’язані податками,  ноги закуті потребою отримати різні дозволи,  очі затуманені колізіями в законах, вуха заткані брехливими обіцянками, а голова набита соціалістичною тирсою «вызывающей   ностальгию»  і соломою державного патерналізму  «государство обо всём позаботится ты только плати налоги» тоді держава весь час триматиме свої руки в його кишенях. Така людина не може забезпечити  ні себе, ні родину  і суспільству з неї ніякої користі. То про яку тут гідність особи може бути мова? 

Капітал це ще одна форма екзистенції праці. Найкраще про це сказав великий Митрополит і провідник українського народу Андрей Шептицький, велич якого нам ще належить пізнати:
„ Річ очевидна, що чоловік працюючий має природне право до заплати і, не в меншій мірі, право свобідно розпоряджувати заплатою. Ограничаючи то єго право, відбираючи єму можність капіталізовання свій заробок докупленнєм якихось средств продукції, відбираєся працюючим можність примноження собі достатку і поправлення своєї долі.
Кусник землі, куплений за зароблений гріш, єсть рішучо зарібком робітника в іншій формі. Він має до того ґрунту таке саме право, як до свого заробітку, т. є. право свобідного розпоряджування ним, право власности над ним”.              
  „О квестії соціальній” 1904 р.
Себто приватна власність створюється за рахунок капіталізації праці і це є природним правом кожної особи. Але мати право але не мати змоги його зреалізувати, є головною ознакою псевдо свободи, в даному випадку в економічній царині сьогодення. 

Так уже склалося, очевидно за Божою волею, що мотивація робітника походить з ресурсу  його праці, а мотивація працедавця з ресурсу капіталу. І оскільки сучасна економіка заснована на капіталі та праці, то відносини між ними обома мають опиратися на засади співробітництва і регулюватися законами справедливості, що походять з природного права та християнського вчення і в значній мірі, стосунки між працею і капіталом можна вважати інтимними. Без співпраці капіталу і праці  вся людська діяльність не може давати плодів; а отже працю неможливо ні справедливо оцінити, ні належно винагородити. Коли праця і капітал суміщаються в одній особі або родині, їх взаємодія є потенційно менш ефективною ніж ринкова взаємодія, але все ж значно ефективнішою від функціонування соціалістичної економіки, принцип якої перш за все полягав в запереченні приватної власності на засоби виробництва як форми капіталу.
    
Але в той же час, грань між працею та капіталом, що визначається різною природою їх мотиваційних ресурсів, не повинна розмиватися за жодних обставин, щоб уникнути таких крайнощів як тиск необмеженої конкуренції з одного боку, або соціалістичного маразму з іншого.  Праця має перевагу над капіталом, в першу чергу виходячи з міркувань природи походження, що дає право людині користати з її плодів, а в  другу чергу, з чисто економічних міркувань, – капітал без праці не може діяти. Праця і капітал мають двоякі ознаки  – індивідуальність і соціальність. Правильне співвідношення цих ознак є визначальним в налаштуванні економічної взаємодії в суспільстві. Визначає розмір сімейних бюджетів, стан підприємств, спільне благо, є запорукою стабільності економічного розвитку.  Результатом правильної взаємодії  праці і капіталу є ефективне створення доданої вартості, з якого фінансуються всі процеси в економіці. Тому кожна з сторін повинна самостійно виконувати свої обов’язки, в тому числі платити податки та робити заощадження. Ці функції невід’ємно належать  окремо праці  і окремо капіталу і не повинні від них вилучатися. Ніяка третя сторона, в тому числі і держава в лиці владних інституцій, не може втручатися у взаємини між ними, а повинна лише забезпечити можливість захисту порушених прав і свобод кожної з сторін.  Важливо знати про небезпеки, які загрожують співробітництву праці і капіталу, а також їх гармонії в суспільстві: „Дії і настанови, що суперечать Божій волі й добру ближнього, а також породжені ними структури поділяються сьогодні на дві категорії: «з одного боку, всепоглинаюча жадоба прибутку, а з іншого – прагнення влади, щоб нав’язувати іншим власну волю. Щоб краще описати кожну з цих настанов, можна додати вираз: «будь якою ціною”. Компендіум соціальної доктрини Церкви. ст.119.

Не останній внесок в варварське ставлення до праці вносить наш „Кодекс законів про працю”.   Поняття „трудові відносини” мало хоч якийсь сенс в епоху соціалізму, але зараз воно ніяк не узгоджується з  економічними реаліями, протистоїть цивільним відносинам, звичаєвому праву українців і зрештою природному праву людини на самовизначення. Визнавши зв’язок між працею і капіталом глибоким і особливим слід звернути увагу на цей спеціальний закон, яким в Україні ніби регулюються відносини між ними, а насправді перешкоджається їх налагодженню. Цей кодекс є нічим іншим як радянським трудовим  кодексом в якому змінені терміни, але не суть.  З нього користь можуть черпати хіба що сатирики. Але найбільше зло походить від самого його існуванні. Я не заперечую трудові відносини як такі, хоча і ліквідація поняття „трудові відносини”, а особливо відповідного кодексу, не було би втратою чогось. До того ж межа між трудовими і цивільними чи господарськими відносинами, які теж регулюються відповідними кодексами, насправді досить химерна. Не моя мета розглядати тут і зараз блуди  „Кодексу законів про працю”, я лише  вказую на те, що цей нормативний акт своїм існуванням прирікає стосунки між працею і капіталом на „спеціальність” по-соціалістичному, перетворюючи працівника в засіб виробництва. За задумом, цей розділ права мав регулювати стосунки між працівником і роботодавцем, тобто між працею і капіталом, здебільшого охороняти інтереси працівника, бо вважається, що роботодавець має більше можливостей захистити свої інтереси. А він фактично позбавив працівників права бути стороною повноцінних суспільно-економічних відносин. Переслідуючи на словах благу мету «…о защите прав трудящихся и справедливости»  кодекс законів про працю де-факто сприяє підтриманню нової форми економічного рабства. Цей кодекс взагалі не визначає економічних категорій праці, не гарантує справедливу оплату і не закріплює право власності на зароблене, а лише: „визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці” ніби до прийняття цього кодексу, вони цього природного права не мали. З такого збоченого трактування праці більше шкоди ніж користі.

Встановлення співвідношень між працею, податком і капіталом належить до поняття перерозподілу праці. Беззаперечним фахівцем в цій царині є економіст Володимир Щербина. В його концепції суспільно-економічної реформи розкрито підходи і кількісні вираження перерозподілу праці між суспільними інститутами.                                           http://www.seredniy-klas.org/blog/volodimir_shherbina_funkcionuvannja_praci_v_ukrajinskomu_suspilstvi_problema_pererozpodilu/2013-10-12-380                  

Свідома сплата податків  зумовлює свідому побудову держави  і навпаки.  Очевидно, ключове слово тут свідомість.  Не створивши правильних умов для функціонування праці годі сподіватися на вироблення в суспільстві  правильного розуміння термінів солідарності і  спільного блага. Ці поняття є вщент понівечені соціалістичною ідеологією і не здатні пробуджувати свідомість, а якщо і здатні то на короткий час і в не значної кількості громадян.

Яким же є висновок зі всього сказаного тут?  Яке практичне значення мають висловлені думки і цитати?  Істина, в економічній царині, з максимальним використанням нагромадженого людством досвіду, полягає в тому, що в центрі порядку речей має бути людина, її родина і природні потреби. Що існують принципи побудови суспільно-економічних відносин, певні межі, пропорції і співвідношення, в тому числі між заробітком і розмірами податків,  руйнування яких, з будь-яких міркувань, завжди буде давати негативні, не передбачувані наслідки.  Праця ж є основною економічною субстанцією і рівень її організації, а від так ефективності, придає  певні ознаки суспільству.


                             05.10.16                     З. Бокійчук   

 


КОМЕНТАРІ 0 +

КОМЕНТУВАТИ


волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram