І чути рідної землі серцебиття

Заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр"
 І чути рідної землі серцебиття

 

На поетичному небозводі України враз спалахнула нова зірка, яка стрімко увірвалася в поетичне коло української поезії. Це тернопілянка, а заодно — галичанка - Віра Лахута. Донедавна про неї, як про поетесу, мало знали на Україні і раптом впевнено Віра заявила про своє творче слово, і її вірші знайшли гарячий відгук у Фейсбуці, де її вітали з успіхом відомі поети, письменники, літературні критики і прихильники поетичного слова по всій Україні. Я відкрив для себе творчість Віри Лахути теж чисто випадково, читаючи твори молодих поетів у Фейсбуці. Саме творчість молодої тернопілянки підштовхнула мене до ідеї створити своєрідне літературне об”єднання на шпальтах Фейсбуку, яке б допомогло молодим поетам та письменникам увійти у широкий літературний світ. А далі -збірка за збіркою... і так до вершин поетичної зрілості.

Віра Лахута сама себе відкрила, запропонувавши прискіпливому читачеві поетичну розкутість, чудову мелодику і ритм, різноплановість тематики своїх поезій. Тематика творів поетеси, та що мені була доступною, охоплює внутрішній світ її чуттєвих переживань, підкреслює її ніжну поетичну душу, а разом -поетичну обдарованість і заодно щирість душі і

пристрасність думки.

Віра Лахута-не літературний графоман. Вона пише серцем і, очевидно, довго шліфувала свої вірші, перш ніж винести їх на суд читача. В кожного поета досить складний свій творчий шлях шукань. Ним теж пройшла молода поетеса і звідси оригінальність її творів.

Фейсбук має перевагу над вступними і критичними статтями тим, що поезії відразу читає широке коло прихильників Мельпомени: від маститих метрів від поезії і до тих,

хто тільки що торкнувся думкою творів Віри Лахути.

Відображена гама її поезії- людське почуття. І тому поезія Віри тут же знайшла щирих прихильників, які вилили свої думки і відчуття після прочитаних творів поетеси. Одночасно авторка може бачити оцінку своїх творів і, одночасно, це надихує її на самовдосконалення.

Це значно коротший шлях ніж чекати на збірки, на відгуки, рецензії, і цей шлях у літературу може тривати роками.

У творчості Віри Лахути значне місце займає її навколишній природній дивоцвіт, що поєднаний із внутрішньою потребою сприймання природнього і надприроднього. Вона залюблена в природу і відтворює її на папері мереживом своїх поезій. Читаємо.

 

Розсипалось плаями сонце

Зеленим сміхом залилось...

В півжмурки грається в долонці,

в полях колоссям налилось...

І пахне пряними медами

Вітрами дме з гірських ломів

І гул трембіти-долинами,

Відлуннями старих громів...

Підперли небо гострі шпилі,

Смереки вкупочці тремтять...

Затихло все на небосхилі

Танцюють грози... Шелестять.

 

У багатьох своїх віршах поетеса чисто і з щирим серцем апелює до Творця, черпаючи від нього своє натхнення, а заодно шукає нову поетичну образність, як-от у цьому невеликому за формою вірші:

 

Пучок своїх мрій сокровенні

окреслимо у просторі і тиші...

впаду долілиць у смиренні

благатиму щиро Всевишнього ...

Теплом розтікає молитва...

Єством, що сціляється в битві,

молитва, то вірная битва...

завжди перемога у битві.

 

У наступному вірші поетеса звіряє своє життя Богові, звіряє свої помисли і почуття.

 

Я іду до тебе з першою зорею,

Біля ніг Твоїх почую:”Охолонь!”

У Тобі- одм”якну я душею,

з вірою торкнусь святих долонь...

Я іду до Тебе з променями сонця,

очі не відважуся піднять...

відкриваю слів святих віконце,

всотуючи милість й благодать.

Я іду до Тебе з першою росою,

як смеркає сонце, догора-

занімію перед святістю Твоєю

вмить оголена стає душа моя...

Лину я ... спішу ... біжу до Тебе...

 

Поетеса сильна в малих віршованих формах і це ще більше зацікавлює читача. І через те, у неї блискуче вдається фіксація хвилинного почуття, хвилинного сприймання:

 

Задихаюсь од п”янкого літа, хоч частіше дощ, аніж тепло-

все одно поля квітнуть, жито...волошково-матове зело...

Синьо-синьо аж в очах темніє, наче небо впало впало на поля...

Голова у пахощах хмеліє, і душа розчулено вмліва...

 

На скільки мені відомо, Віра Лахута- філолог за фахом і це відразу відчуваєш у її відшліфованому слові, що скрашує лірично-пісенну творчість чи не всіх її поезій. Читаймо.

 

Спадає тихе надвечір”я

в духмяні трави

за обрієм цвіте сузір”я...

тремка заграва...

Звучить мелодія небесна-

Затишно серцю.

О, як красиво! Як божественно...

Чудесно!...

В очах- запалюється вогник

Надії й віри,

Стискається душа, мов равлик

у надвечір”ї.

 

Або ще:

 

Тихий шепіт трави, тихі кроки весни і слова із небес-

молитви тихі-ввись...тихих мрій світла мить-тихі- тихі...тихо -

тихо пливуть-

невловимі...

Тихий шелест води, тихі кроки весни і душа в небесах-

у молитвах-постах тихо молиться в снах про терпіння, любов і

спасіння...

 

У Віри Лахути поезія виховує добро. ЇЇ вірші збагачують серце і душу, хвилюють читача своєю непідкупністю, щирістю і націлюють його на романтично-естетичний тон. В

авторки є інтимна лірика. Це найсвітліше почуття вилите в багатьох віршах поетеси:

 

Ти виринув з півтемряви ночей,

Звідкіль з”явився за моїм порогом?!...

Ти доторкнувся до моїх плечей...

Я сумувала за тобою, мов за Богом,

Ти підійшов, у вічі подививсь...

Не мовивши ні слова, ні півслова,

гарячими устами притуливсь

чола мого -я трохи не зімліла...

Я не чекала вже тебе.. пробач,

не виглядала, не жила в надіях,

я відпустила крізь жалі і плач-

не бачила удвох нас навіть в мріях.

 

Хай на мене не ображається авторка, але у її інтимній ліриці відчувається болісний, а то і тернистий шлях, зрештою є тут будні і свята у стосунках до коханої людини, а може горда нескореність жінки і її безсилля і смуток. Така вже жінка. Навіть поетично обдарована.

Віра Лахута присвятила своїй матері поезії щирі, добрі і читабельні. Саме її вірші про маму найбільше вразили прихильників її таланту. Мама- найдорожча і мамі найтепліші рядки:

 

Мамині шершаві ніжні руки

пахнуть полином і споришем

стогонами довгої розлуки

сліз пекучих і гірких дощем...

Пахнуть вони літом, полем, хлібом,

вересковим медом, молоком,

сяєвом усміхненого неба-

Щедрістю гарячих молитов.

Рідна матінко моя, матусю,

Рук твоїх добро, як фіміам:

пахне справжністю і я молюся-

у подяці поклоняюсь Небесам.

 

У творчості Віри Лахути є чимало творів-поезій, написаних, так би мовити, ліричною прозою, що засвідчує зрілість поетеси і її неповторну поетику. Слово про маму:

 

Як багато дала Ти в житті-і назад нічого не просила,

Скільки років Ти у тишині, плакала-говіла і молила

Бога, що давав Тобі снаги, щирості в любові і терпіння,

Мамо дорога, прости, серця суєтного огрубіння.

Дав Бог стати матірю й мені...розгорнути Твої горизонти-

пережити радість ту й пітьму, перейти крізь муки незабутні...

Зупинитись, каятись, прийти, обійняти, в очі подивитись-

І сказати мовчазне “прости,” слово “мама” в серці освятити.

Знаю: в світі слів таких нема, щоб сказати усе-усе про Тебе,

Ти у мене, мамочко,-свята!.., вірності, жертовності ікона.”

 

Я особисто не знайомий з поетесою Вірою Лахутою. Але я ознайомився з її творчим доробком і відзначаю високу обдарованість поетеси, її прагнення знайти свій голос серед розмаїття ліричних струн української жіночої поезії А ще мені імпонує в її ліриці відсутність декларативності і надмірного пафосу, натомість заворожує барвистість і колоритність думки і вже це вкупі заворожує читачів. Бачимо у незнайомої тенопілянки заслужений талант і творче зростання. Сама вона впевнено знайшла свій голос в українській поезії. І на останок:

 

Ти не сумуй, що так збігає щедре літо,

І не тужи, що молодість, як сон мине...

Струмок тепла в твоїй душі розлито,

присутністю Творця-бо скеля Він твоя!

А ти не плач за тим , що не вернути

І не ридай, що незбулось в житті...

Не треба сліз- достатньо горя - смути...

Згадай лиш всі благословення на путі!

 

 

 

 

Ігор Федик

м. Львів

 


КОМЕНТАРІ 0 +

КОМЕНТУВАТИ


Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram