Кого сьогоднішні діти вважають героями у своїй родині?

журналіст, історик

До Дня героїв Миколаївська районна організація «Свобода» та газета «Громада» проводили районний конкурс учнівських творів «Герої у моїй родині». (http://lviv.svoboda.org.ua/news/events/00020478/)

До вашої уваги уривки з творів переможців:

 Артем Ціцімірський (4 клас):

Герой нашої родини – мій дядько, Сеник Роман.  Це протестувальник  Євромайдану, який  входив до Самооборони Майдану та був  вбитий під час подій на вулиці Грушевського в Києві в січні 2014року. 

Ще  у  восьмирічному віці дядько врятував з крижаної води дівчинку, яка каталася на санчатах і впала в річку. Вже тоді, сам цього не усвідомлюючи, він проявив свій перший  героїчний вчинок.

 Ірина Здебська (11 клас):

Богдан мав веселу вдачу, завжди був привітний і усміхнений . Мав незліченну кількість друзів. А як гарно танцював і співав! Деякі хлопці і одного куплету не знають, а він усі пісні знав від початку до кінця. І народні пісні співав, і весільні, і стрілецькі, і повстанські. Наших пісень навчив і бойових товаришів-східняків. Читав  їм напам’ять вірші Шевченка, Франка ,Лесі Українки.

У Розвадові Богдана Здебського називали «сама доброта, господарська дитина». Коли не стало батька,  всі чоловічі обов’язки і  турбота про двох сестер лягли на його плечі. Навіть у вересні, коли приїхав на кілька днів із фронту у відпустку, відразу ж узявся за домашню роботу. Копав город, згрібав старе листя, підрізав дерева у саду. Бувало ,сусіди кажуть: «Бодю, відпочинь трохи…», а він на те лише усміхався і ще завзятіше брався до роботи.

На запитання про службу завжди відповідав: « Та нічого страшного, я – при штабі». Не хотів нікого тривожити. У важких фронтових ситуаціях завжди допомагав друзям. Коли потрібно було відступати , наказував їм: « Відходьте ви першими, бо у вас дружини, малі діти. А я вже після вас».

Смерть хлопця шокувала всіх. Звістка швидко поширилася селом. Восьмого листопада 2014 о четвертій годині ранку Богдана  не стало…

Христина Мельниченко (10 клас):

13 серпня Андрій Марунчак разом із «айдарівцями» зачищали від російських найманців Новосвітлівку, однак надійшов сигнал, що до них ворог скерував із Луганська танки. «Айдарівці» зайняли оборону і попрохали від наших військових також надіслати танкове підкріплення. Тим часом настали сутінки. До них надійшов один танк,десь поблизу проглядалися контури інших 10 танків-важко були визначити чиї вони. У цій ситуації треба було швидко прийняти рішення і Андрій вирішив підійти ближче і розвідати. Мовчки глянувши на побратимів,помітивши молодого «строковика» без бронежилета,зняв свій і віддав служивому. Подумавши,зняв і шолом та віддав іншому солдату. І,прикриваючись,пішов у невідомість. Розпізнавши контури російських Т-72, Андрій крикнув,що це ворожі машини. Тут же його підкосили кулі з кулемета сусіднього танка.

Проте не на того напали-вже смертельно поранений Андрій зумів влучно закинути гранату у люк російського «звіра». Від вибуху Андрієвої гранати здетонував весь боєзаряд ворожої машини – і після страшенного повторного вибуху вгору на понад 20 метрів злетіла танкова башта.

Через деякий час вдалося забрати з поля бою бездиханне тіло Андрія. Також у цьому геройському бою загинув ще один побратим «афганець» та семеро військовиків.Т ак,завдячуючи подвигу Андрія Марунчака, було збережено життя понад 80 українських бійців.

Надія Тинник (7 клас):

У хаті затишок. На столі святкова вечеря – тато повернувся з війни. Тихі бабусині, материнські і дитячі уста шепочуть молитву і дякують Богу за світлу мить зустрічі.

А чорне крило гіркого спомину не дає батькові забути про пережите та побачене. Адже там, на полі бою, залишились його побратими, хтось, можливо, і з них востаннє дивиться у небесну височінь і думає про рідну хату…

Уже все небо засіяло яскравими зорями, вже місяць котиться  над селом , а у нашій хаті не стихають струни бандури. І лине татова пісня.

Спасибі вам, батьку, з вашу любов до землі, за те, що захищаєте, рятуєте!.. Нехай ваше молоде серце, зранене та зболене війною, ще багато весен зустріне! Засівайте хлібом лан, ростіть вишневий сад, плекайте нас, своїх дітей, до ста літ!

Ви – наш герой!

Уляна Гордієнко (6 лас):

У світі є багато героїв, вигаданих і невигаданих, з надзвичайною  силою і простими людськими вчинками, але для мене існує тільки один герой – це мій тато Олег Гордієнко. Моєму батькові прийшла повістка, яка сповістила про мобілізацію в зону АТО.

 Все трапилось дуже швидко, тата забрали на полігон до Яворова. Мама надіялась, що це ненадовго, і тому нас з сестрою заспокоювала, казала, що тато скоро повернеться.

Але трапилось не так, як гадалось. Восени мого тата разом з іншими військовими відправили на Схід. Батько не хотів, щоб ми хвилювалися і казав, що він у Житомирі, а насправді – вже давно перебував у зоні АТО, захищаючи Україну від ворожих військ. Коли всі люди святкували різдвяні свята, моєму татові було найважче, адже він разом з друзями захищав Донецький аеропорт, саме тоді загинуло багато татових друзів. Січень і лютий були найтяжчими місяцями у нашій сім’ї. Дзвінки від тата лунали дуже рідко, але я з сестрою завжди очікувала їх з великим нетерпінням. Ми не розмовляли довго, тільки декілька слів: «Тату, я тебе люблю, повертайся живим!».

Після повернення тато розповідав страшні речі, що коли вони були в бліндажі, в їхню машину, яка перевозила речі та харчі, влучив снаряд. А ще він став очевидцем  і учасником боїв під Краматорськом, Авдіївкою, Водяним і Пісками.

p.s.: чим більше героїв – тим більше перемог!

Теги: Свобода

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram