Трагедія Кожухова

Заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр"
 Кожухово

 Нині це мікрорайон Москви, що розташований в Косіно-Ухтомському районі Восточного адміністративного округу, Нині тут бавляться діти, мирно снують легкові автомобілі, а в 1920р. тут був один із перших радянських концтаборів, де мучилися і вмирали галицькі січові стрільці і які звідси пішли . на жахливу смерть.

Я знав про цей концтабір. Мав я доброго приятеля, колишнього офіцера Дивізії «Галичина» Василя Гузія, який уникнув смерті і арешту і, будучи у відрядженні в Москві, шукав сліди цього концтабору, тоді ще під Москвою. Тут перебував його батько, який чудом вцілів і повернувся в Галичину, хоч мусів втікати від більшовиків в часі їх другого приходу у Галичину. Тоді, в 70-их роках ХХст. там залишалися лише окремі пеньки від спалених вишок і опорів колючого дроту.

В моїй бібліотеці є невелика книжка д-ра Івана Максимчука під назвою «Кожухів», яка є на сьогодні єдиним джерелом вивчення загибелі галицьких офіцерів у цьому радянському концтаборі. Звичайно, є ще московські архіви ЧК-НКВД-МГБ-КГБ, але вони не скоро будуть відкриті для українців. Книжка є ще цінною і тим , що її автор сам був в’язнем табору у Кожухові.  Д-р І. Максимчук був адвокатом у Старому Самборі та в Стрию, а в часі національно- визвольних змагань був поручником –суддею в УГа, а пізніше Головою Українського окружного комітету в Стрию у 1942-1944рр. В Кожухові він приховав свою посаду в УГА  і тому врятувався від смерті. Знаючи звіриний оскал більшовиків, в кінцевому рахунку ,опинився в Бразилії. Книжка І.Максимчука вийшла друком у Львові, у видавничій кооперативі «Червона Калина» у 1930р. і нині вона є історичним раритетом, за що я дякую своєму приятелю і колишньому дивізійнику з Монреалю- Богданові Баб’якові за цей дарунок.

Концтабір Кожухів почав наповнюватися галицькими полоненими, що попали в руки більшовиків під час переходу останніх до Армії УНР та поляків. Більшовики почали заарештовувати тих стрільців, що були у тилу- в містах Вапнярці, Вінниці, Жмеринці та інших на цей час тилових селах і містах. Йшли арешти галичан і в Києві. Це було продовження трагедії  УГА, яка несла великі втрати своїх героїв по всій території України. Я не можу осуджувати ген. Кравса, який з боями прорвався через карпатські перевали і вивів свій корпус у Чехословаччину,врятувавши таким чином кілька тисяч галицького цвіту. Я не буду описувати побут і ставлення більшовиків до галичан у Кожухові ,там все було жахливим. Пролетарська влада ненавиділа все галицьке і навіть пізніших галицьких комуністів, більшість з яких були усусами, «пустіла в расход».

Усуси опинилися в неймовірно важких умовах. Харчування –ніяке, мовна проблема, дике ставлення- чого усуси ніколи не бачили. Чекісти та радянські бойци відібрали у них все, що можна відібрати, ще по дорозі до Кожухова. Частина більш рішучих усусів, зуміла втекти з полону ще на території України і таким чином оминула Кожухів.Ще частина усусів була розстріляна в підвалах ЧК. Корабель смерті, куди повантажили галицьких офіцерів, віз їх по Дніпру і Десні- ближче до Росії. А далі з Чернігова і до Брянська і 5-го травня 1920р. УССи прибули  до Москви і Кожухова. Тут уже перебувало 100 офіцерів УГА, яких привезли з Києва поїздом. Першими жертвами більшовицького терору стали отаман Р. Дудинський, та  Микола Лушпінський.

Що цікаво,  серед наших офіцерів було чимало полонених стрільців-євреїв та австрійців. Серед євреїв у цьому концтаборі сиділи чотар Маркель Фогель, Нутман, Соломон Дорн, Тувія  Магерович, пор. Соломон Штрум, Мерлєр ,Зіше Кунке та ін.. Чимало з них розділили долю своїх побратимів - українців. Мусимо визнати, що чимало галичан визволили галицькі кпзушники, які самі недавно були ще січовими стрільцями. Та особливу роль в допомозі полоненим стрільцям відіграв проф.О.Гарасевич, щобув дуже впливовим у Москві. Там, в Кожухові, сидів і Петро Франко, і герой оборони Львова сотн.О.Букшований, які, хай і пізніше, були знищені більшовиками. Генерал О. Микитка навідріз відмовився вступити до лав Червоної армії, заявивши при тому, що він воліє бути в УГА рядовим стрільцем, ніж в більшовицькій армії генералом. Він ,разом є генералом Г. Ціріцом були розстріляні чекістами. Подаємо список офіцерів УГА, що були складені д-ром І.Максимчуком, і які були втоплені у баржі в Білому морі. Можуть бути неточності, тому що хворих галичан, не багато,висадили з поїзда. Подаємо списки детально, з надією, що хтось з читачів дізнається про своїх рідних чи земляків: «Сотн.суддя Юрій Курдіяка; пор. суддя Гриць Фединський; пор.Теофіль Ілюк; сотн.Юрко Кантанір(оба з Буковини), отаман Сень Горук, УСС; сотн. Іван Цяпка-Скоропад,УСС; сотн. Омелян Колодницький; пор.Остап Гарун; пор.Олекса Мазяк; пор. Іванчук(бувший ад’ютант от. Горука при НКГА, в часі її побуту у Львові); і його брат невідомий мені з імени; пор.Тадей Слободян, УСС; Пор. Найда; хор.ЛучакУСС; сотн.Василь Метельський (мабутьУСС); сотн. Євстахій Миронович, власник Обельниці, біля Рогатина; сотн Стефан фон Табора; хор. Хаджай; пор. Саляк; пор. Городиський(учитель зі самбірських сторін); чет.або пор. жандармерії Ортинський; хор. Табак(жид); пор. Євген Ясеницький,УСС; Стадницький або Студницький; сотн.Михайло Капко; чет.Володимир Дроздовській із Самбора; хор. Городиський(інвалід на ногу); Сірко, хор.Леонтій Лушпінський,УСС; Роман Прихідко з Пітрич; Іван Стасюк; чет. Микола Чернихівський(інвалід без руки); браття Гарболинські Микола і Петро; браття Волчуки, один з них Михайло; чет.Гаванський; чет.або сотн.УНР Марко Вязовський; чет. Гнат Прокіп; Свобода; Іван Максимець; Гнат Остапчук; Франц Бабій; Юліян Умриш; Карло Вотава; Бирка; Шпорлюк, хор.УСС; Ярослав Мулик з Залукви біля Галича; хор.Зенон Кулицький; рах. чет. Микола Олійник; Чубатий; Нутман(жид);  Мозес Руггальтер(жид); Топорович; Коник; пор. Євген Корбин з жінкою; Ільчук; чет.Володимир Гоцький; чет.Тимофійчук, шофер; Зигмунд Якобі; чет.Габлинський; сотн.Степан Кекиш сотн.УНР, пізніше при армії Денікіна; Гордіюк; Николин; ліквідуючий пор.Адольф Площанський; Володимир Зельський, мабутьУСс; сотн. Артилерії Гинилевич; пор.Дацків. Серед вивезених було і двоє поліційних агентів, які служили в розвідчих відділах нашої армії, а саме Соломон Дорн(жид) із Стрия, доставлений із сокольницької тюрми в Москві і Франц Дворжак, який прийшов до табору з Бутирської тюрми разом з ген.О. Микиткою.»

Разом з чотарем Євгеном Кобрином пішла на смерть його дружина. Так само в останнє прощався зі своїм 18-ти річним сином, вже старший віком, сотн. Омелян Колодницький. Не витримавши розлуки з сином ,бо ж і не знав, що з ним далі буде, він помер у поїзді, на шляху до Архангельська.  Майже всі усуси, вивезені з Кожухова, були затоплені в Білому морі. З перших днів більшовики , на чолі з відомим садистом-Леніним, продемонстрували своє звірине обличчя щодо наших земляків, вояків Української Галицької Армії. Маємо про це пам’ятати все життя.

Зрештою , садиські нахили більшовиків ніколи не змінювалися. Уже пізніше, вони затопили баржу з 300 колишніми карпатськими січовиками в р. Камі. А вже після радянсько- німецької війни, радянські кати втопили у сибірських болотах кілька тися дівчат- підлітків із Галичини, щоб , в майбутньому не народжували « врагов Родіни»

Останні галицькі стрільці добралися додому лише в 1921р. Всі, хто залишився в Росії, чи Радянській Україні, були знищені в період сталінської чистки. А звірства росіян не змінилися і по сьогодні. Донбас тому найкращий приклад. Ось так завжди виглядала «дружба» українців зі «старшим братом».

 

 


КОМЕНТАРІ 2 +

КОМЕНТУВАТИ

  • за УРСР !19 липня 2016 12:56 Відповісти IP:  192.162.201.--- геть майдануту гидоту!
  • Стефан20 липня 2016 15:08 Відповісти IP:  194.44.215.--- Свиня!!!

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://pix.my/Yo8xxrhttp://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm