Рік без олігархічно-мафіозної влади: невтішні підсумки

Письменник і публіцист. Захист національних інтересів України.

Минає рік нашого життя без олігархічно-мафіозної влади, очолюваної Януковичем. Дехто з нинішньої опозиції навіть закидає, що за його режиму було значно ліпше жити, мовляв, і Крим був у складі України, і Донбас не повставав. Але мовчить про те, що вся Україна уже катастрофічно втрачала перспективу, втрачала свою незалежність, наприклад, Путін міг заборонити кишеньковому президентові України укладати асоціацію з ЄС. Край такій ганьбі і поклав Майдан-2, який захистив гідність українського народу. Як же ми скористалися здобутками своєї перемоги? Як несе ту естафету гідності наша нова влада?.. Розглянемо тут найперше за значенням для будь-якої країни питання територіальної цілісності.  

Те, що Кремлеві не сподобається втрата контрольованої України, можна було передбачити зі стовідсотковою ймовірністю. Правда, усі можливі його провокації ще не уявлялися нам картиною прямої анексії, але що сталося, те сталося. От лише покірну здачу Криму аж ніяк не можна виправдати підготовкою країни до всебічного опору ворогові. Як ми переконалися, на Сході ми теж повелися не кращим чином. Відсутність чітких наказів  та суворого контролю за їх виконананням призвела до того, що ворог і тут зумів узяти ініціативу та оперативний простір у свої руки. Тим часом в Інтернеті на всі голоси звучали заклики переловити організаторів антиукраїнського шабашу по дорозі на нічліг. Зроби це вчасно, і – Гиркін нічого не вдіяв би зі своєю півсотнею озброєних зайд. Але бездіяльність Києва на тлі енергійних зусиль противника породжувала зневіру в центральній українській владі та лише розкладала правоохоронні органи на місцях,

Українцям нічого не лишалося, як усі надії покласти на свого нового Президента. І… ось що сьогодні маємо «в сухому залишку». Путіну, точніше, його окупаційному штабові, вдалося перевести українські перемовини з Женевського формату на Мінський і, давши їм маргінальний статус, на цілий порядок знизити увагу світу до своїх відносин з Україною. Ту ж мету відведено й маневрам в Астані. Одначе мінські обіцянки нашому президентові переслідували ще ціле коло важливих для Кремля завдань, і з-поміж них завдання нейтралізувати нашу авіацію. Хай і невелика чисельно, вона, проте, була здатна ефективно знищувати цілі колони бронемашин та живої сили противника впродовж усього кордону з Росією, чого на етапі т.зв. гібридної війни не могла застосувати сама Росія. Зрозуміло, інакше як будеш твердити, що події на Сході – то винятково внутрішні проблеми України, і хто повірить, що бойові літаки та військові льотчики – теж досягнення місцевого ополчення.
Задум Кремлеві вдався. Тимчасово завдаючи своєму противникові менше втрат, але не послаблюючи агресивного тонусу й наступальності, він, мов досвідчений рибалка, тримав на злегка натягненому гачку свою здобич, дожидаючись, доки вона виб’ється із сил та припинить опір. У той час цілі колони військової техніки і воєнспеців, солдати всіх родів військ  безперешкодно сунули з Росії на нашу землю. В Донбасі вже розгортали комплекси ПВО, авжеж для боротьби з нашою авіацією на випадок, якщо «укропи» схаменуться. Всі наші волання до ЄС і США лишалися малоефективними і, може, не вартими для них особливої уваги через нашу власну, напрочуд дивну інфантильність. Ба, могли й остерігатися: дай цим невдахам добру летальну зброю, а завтра, дивись, вона разом із полоненими опиниться в руках енергійних сепаратистів!

А що на те каже наш Президент?.. Надто суперечливі сентенції чуємо з його вуст? Нібито ми вже такі сильні, що здатні дати відсіч будь-якому ворогові, то, навпаки, воєнного розв’язання конфлікту на Сході України нема. Якщо нема, то втрачає сенс і весь воєнний опір, усі потуги на зміцнення і розвиток наших Збройних Сил, принаймні в найближчі роки. Тоді логічно запитати: на яку холеру вам потрібна високоточна заморська зброя? Щоб нею бавитися?.. Цим запитанням, очевидно,  перейметься і наш солдат. Бо такі вже особливості людської психології: воля головнокомандувача, ступінь його готовності сповна виконати свій обов’язок неодмінно стають відомі всій армії.

То що ж ми отримали в підсумку від перемир’я з лукавим Кремлем?.. А ось що: втратили чимало людей і території, набралися сорому на весь світ, дозволили ворогові безперешкодно наповнити нашу землю своєю зброєю та військами. Залишилося дозволити Путіну виконати вищу фігуру свого агресивного пілотажу – змусити Україну годувати підвладний йому Донбас.
 

 


КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram