Подвиг отця Кипріяна

Заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр"
                               Подвиг отця  Кипріяна

 

О. Іван Киприян був висвячений на священика у 1883 р. і до кінця своїх днів зберіг вірність материнській Церкві. Слово Боже стало основною зброєю високоосвіченого пароха, який з молодих літ проповідував любов до Бога, любов до ближнього. Особливо ж о. Кипріян любив дітей і намагався вкласти в їх чисті душі зерна правди, смиренності.А ще виховував їх патріотами, бо сам ним був.

   У 1918р. з розпадом Австро-Угорщини на території Західної України утворилася ЗУНР, якій тут же оголосила війну Польща. На заклик уряду ЗУНР почала організовуватися УГА, і о. Кипріян, залишивши свою парохію, стає польовим духівником УГА. З нею пройшов весь її героїчний і трагічний шлях. Словом Божим підтримував галицьких юнаків під час прощання з рідним краєм 16-18 липня1919р. і в дні страшної трагедії у «чотирикутнику смерті».

Після поразки національно - визвольних змагань о. Кипріян залишився на Великій Україні. Заарештовано його в 1920р., хоч у «Мартирології Українських Церков» читаємо, що о. Іван був заарештований чекістами на початку 30-их років.

  У таборах ГУЛАГу український священик пережив голод, хвороби, знущання і катування більшовицьких садистів. Згадує про о. Кипріяна о. Кухарик:»Він був одним із наших праведників, хоч був брудний, обдертий і знаний як «номер 8-9-8-6»…Вся    його історія пов’язана з понурою трагедією концентраційних таборів на далекому Сибірі, де голод, тортури, муки й жах, здається, намагаються затемнити навіть самі зорі на морознім сибірськім небі, де вечір не приносить ні відпочинку змученому тілу, ні спокою серцю, ні навіть маленької надії на краще завтра у цій темряві невільництва.»

  Більшовицька система нищення людей не жаліла навіть найменших дітей. У барак №332, де сидів наш священик, привезли малюків. Це були діти «врагов народа», батьки, яких були знищені. Ці нещасні отримували лише залишки їжі, тому мало хто з діточок доживав до п’ятирічного віку. Обдерті, у лахмітті, діти переставали бути дітьми, а хвороби і голод косили їх десятками.

  О. Кипріян домігся у табірного начальства бути опікуном тих маленьких «ворогів народу». Шістдесятирічний священик випрошував їжу у дорослих в’язнів, носив помираючим дітям теплу воду, шукав будь-яке лахміття аби зігріти найменших, котрі ледве навчилися говорити. А вночі щиро молився Богу, щоб порятував цих ангеликів.

  Сам о. Іван майже нічого не їв, бо свою частку віддавав дітям. Згадує о.Кухарик:» Його лице було синє і жовте. Жовте там, де видніла потріскана  шкіра, а синє, де потріскали жили й починалося запалення. Ніс, зламаний ударом, був також синій, ніби чорний. На підборідді виднілися рани, що ніколи не гоїлися. Його очі казали всім, що то була людина, повна любові не тільки до приятелів, але і для своїх ворогів».

  О. Кипріян опікувався понад сімдесятьма дітьми. Щодня він правив Службу Божу, для тих, хто зійшов з розуму, і паралізованих дітей. Тулив до себе тих нещасних і гірко ридав разом з ними. Померлих дітей о. Іван сам хоронив, обережно несучи легеньке тільце на руках і шепчучи молитви за упокій дитини.

Усі дорослі в’язні глибоко поважали його і допомагали оберігати дітей на відміну від червонозорих садистів.

… Одного разу отцеві Іванові таємно повідомили, що енкаведисти забрали 20 дітей не для медичного огляду, а на розстріл і закрили їх у клітці без даху, аби зранку розстріляти серед снігів. Нещасні діти ридали і кликали о. Кипріяна, щоб до них прийшов. Та садисти не звертали на це ніякої уваги. Невдовзі почалася жахлива хуртовина. Отець Іван, долаючи стихію,шукав приречених, кликав їх. Молив Ісуса і всіх святих допомогти йому знайти дітей. І він почув їх плач.

  Згадує о. Кухарик»: Страшна сніговія лютувала надворі. Здається, нема нічого  страшнішого, як сибірська заметіль, курява, її названо пургою. Тоді нема заходу, сходу, півдня або півночі, але тільки розгуканий вітер і сніг. Вовки гинуть у ній, а пси не можуть занюхати найсвіжішого сліду. Але о Кипріян постановив піти до загороди.

  Заметіль тривала чотири дні і розстріл відложено на пізніше. Як метелиця скінчилася, то сторожі знайшли тіло о. Кипріяна в клітці разом з замерзлими дітьми. Він ще тримав руку одного хлопчика». Сталася ця трагедія у 1934році.

   Весь цивілізований світ знає про подвиг Януша Корчака, який разом з дітьми пішов у фашистську газову піч. Хто ж знає про подвиг українського священикаотця Івана Киприяна?

Шановні друзі, допоможіть гідно вшанувати пам’ять о Кипріяна. Можна назвати його іменем школу, вулицю, встановити премію  його імені для тих, хто врятував дітей, провести день його пам’яті у школах України. Я звертаюся до депутатів всіх рівнів –підніміть це питання і своїх органах влади. Не даймо забути його подвиг. Колись я звертався до обл.. і міськ. адміністрацій. Але ніяких зрушень…

 З книжки Ігоря Федика» Українські патріоти: синтез духу і чину» Л. 1998.

   

 

 

 

 


КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram