Поети-дивізійники

Заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр"
 Поети-дивізійники

Історію української Дивізії «Галичина» чи 1УД УНА, вивчено досить глибоко. Найбільше джерельного матеріалу до вивчення її бойового шляху і подальшої долі після закінчення війни залишили самі дивізійники.

Уже в англійському полоні, в італійському місті Ріміні, що на узбережжі Адріатики, українські дивізійники широко розбудували національно - культурне життя, яке на нашу думку, нічим не різнилося від національного розвою середнього галицького міста.

Дивізійники видавали свою пресу, створили  мистецько-культурні осередки, відкрили школи і різні фахові курси. Тут діяли УГКЦ та УПЦ. Нагадаймо, що в Дивізії перебувало чимало педагогів, лікарів, інженерів та випускників галицьких гімназій. Тут перебувала талановита , патріотична молодь,  яка в майбутньому очолить багато напрямків діаспорного життя українців в країнах їх розселення, зокрема у США, Канаді, ФРН, Англії, Австралії, Аргентині та європейських країнах.

Дивізійниками написано сотні книг, і не тільки військового характеру, які нині вже досить відомі в Україні. Та найменше на Батьківщині знають про  дивізійників - поетів. У складі Дивізії їх було кілька десятків. На основі поезій дивізійників складено чимало пісень, які виконувалися дивізійниками - хористами в знаменитих хорах «Бурлака» та «Гомін». У боях під Бродами, Золочевом та на шляхах Європи чимало поетів - дивізійників загинуло або були важко поранені. Їх вояцький шлях, полон і незмірна туга за Україною, рідними домівками становили ядро дивізійної поезії.

Нашим завданням є донести до українського читача імена і поезію тих, хто воював не тільки реальною зброєю. Але й зброєю слова. Ми плануємо опублікувати цикл статей про поетів - дивізійників, з якими, у більшості були знайомі при їхньому житті.

У своїй домашній бібліотеці маю майже весь творчий доробок поетів – дивізійників, але в публікаціях зупинимося на кращих зразках їх творчості. До когорти поетів – дивізійників відносимо: Богдана Бору, Миколу Вереса, Юрія Форися, Олега Лисяка, Миколу Угрина-Безгрішного, Ярослава Курдидика, Миколу Євлевського, Дмитра Грицюка, Василя Дубину, Степана Мединського, Миколу Сокирка, Тараса Священика, Степана Любомирського, Михайла Ліщинського, Андрія Ворошила, Богдана Стефанишина, П. Яблонського, Д. Іванчука, Віталія Бендера та інших, про яких ми напишемо в наступних статтях.

Найвідомішим дивізійним поетом є Богдан Бора. В його творчому доробку сотні поезій, присвячених Дивізії і українським воякам. Справжнє прізвище поета - Борис Шкандрій. Він галичанин і свого першого вірша написав ще у дитинстві. Б. Бора пройшов з Дивізією весь її бойовий і тернистий шлях полону та скитальства в чужих країнах. Вже в полоні, в італійському місті  Ріміні, у 1946р., в таборовому видавництві «Життя в таборі» вийшла його перша збірка поезій «У вирію». Далі його поезії друкуються у різних виданнях і видавництвах нашої діаспори. Тримаю в руках його велику збірку поезій «Буремні дні», що вийшла друком у 1982р. в Торонто та в Лондоні, накладом Братства колишніх вояків 1 УД УНА. В її структурі є поезії і з попередніх збірок. У вірші «Ми рушаємо» Богдан Бора писав:

Ми рушаємо в бій за свободу,

На кривавий виходимо змаг

У рядах добровольців народу

І у лавах повстанських звитяг

Нехай знають кати наші люті

України повік не здолать

В наших грудях надії закути

Що у полум’ї віри горять.

Героїчне в поезії Б. Бори перекликається з особистим, інтимним:

Мов незабудки, тямлю ще очі,

Мов ранішні роси-сльози на них.

Плакала…Тямлю ще й досі :

В акордах розгублених, рвучко-сумних.

Доля жорстоко обійшлася з нашими вояками - дивізійниками: зламані надії, зруйновані чисті юнацькі почуття, незмірна туга за Україною і батьківською хатою . Додому вони повернутися не могли, бо там їх чекали табори і смерть. Їм було лише по 18-20 років. Здавалося, що настав крах, але на те вони були патріотами, щоб не здатися долі. І снилася їм в «чужинських приплавах» Україна. Сотні з них вже ніколи не повернулися до рідної домівки і у вірші «Після Бродів» поет пише:

Сина до світу мати чекала

Довго вдивлялася в поле бліде,

В чорнім саду по росі попетляла

Сліди.

У вірші «Лист» поет з болем пише про материнську тугу за синами, які пішли у бій в далекі краї від рідного села:

Мій сину! Щастя апогею!

Без тебе знову рік минув,

Та я з тобою все душею

Де б ти не жив, де б ти не був.

Без сумніву, творчість Богдана Бори потребує ретельного дослідження і окремого видання. Мені не довелося знати поета особисто,але з його сином

ми довго спілкувалися про батькову творчість. Дослідникам творчості поетів - дивізійників треба вже збирати все, що стосується їх творчості, життя та діяльності, бо відходять останні…

…Тримаю в руках невеличку книжечку під назвою «Задротанія». Довгим виявився її шлях в Україну. Написана вона поетом - дивізійником Миколою Сокиркою в полоні, в італійському місті Белярії, у 1945р. і присвячена «Пану хорунжому М. Матичаку». Рукопис цієї книжки мандрував країнами, континентами і зрештою, побратими поета видали її в Австралії, де її зредагував мій приятель, теж дивізійник, а заодно редактор журналу «Наша мета» Теодосій Андрушко. Переднє слово про мандрівку світами рукопису написав Іван Гнатович. Це книжка - поема про тернистий шлях Дивізії і писана вона автором на манер «Слова о полку Ігоревім»:

Це повість временних літ

Про галичан і наддніпрянців,

Які попавшися за дріт

Дістали ймення «задротанців»

Це коротенькії слова

Про тих скитальців бідних,

Которих вигнала Москва

Із хат і земель рідних.

Поема цікава тим, що в ній є поетичний опис шляху наших вояків і їх перебування у дворічному полоні в Белярії та Ріміні з продовженням у Британії. На жаль, авторові цих рядків, як і сотням дивізійників,  не вдалося встановити життєпису автора.

…Дивізійник, відомий громадський діяч, журналіст, письменник, публіцист, і … поет. Таким був Ярослав Курдидик. Він рідний брат відомого письменника, голови літературної групи «12» Анатоля Курдидика. Обидва вони опинилися, з відомих причин, на вигнанні. Мав я у Львові лише одну зустріч із сином поета і з неї чимало почерпав відомостей про цю родину. Я. Курдидик- автор широко відомої книжки «Серце і зброя», що війшла друком у 1976р. в Канаді і переднє слово до неї написав Леонід Полтава. Збірка має і другу назву: »Збірка вояцької поезії» і була вона дуже популярною в середовищі дивізійників в діаспорі, як і збірка новел під назвою »Два кулемети». Поет описав героїку дивізійників під Бродами:

Хтось упав ранений…

Заціпи зуби,

Старайся, мій друже,

На коліна піднятись,

Схопи кулемета у руки.

Слизькі від крови

І міцні від любови-

І наведи саму смерть на ката!

Які ці слова сьогоденні! Це вірш Я. Курдидика »Вперед, піхото!». Дослідження творчості поета і письменника ще попереду.

…Про дивізійника, поета, письменника, публіциста, і відомого громадсько-політичного діяча, журналіста та спортсмена і звітодавця в Дивізії Олега Лисяка широко відомо і в діаспорі, а тепер і в Галичині. Його книжки «За стрілецький звичай», «Люди, такі як ми», а також збірник «Броди», де О. Лисяк був її редактором, є відомими і читабельним, особливо « За стрілецький звичай», що є і моєю настільною книгою, як краєзнавця та львів’янина. Він львів’янин і по -духу, і по місцю проживання, бо площа Ринок та вулиця Вірменська були  його дитячим  казковим світом. Про його творчість писали Ю. Тис- Крохмалюк, Л.Шанковський, З.Тарнавський, Б.Бігус, Л.Луців, М. Комаринець та інші. Часто перечитую книжку О. Лисяка «Відламки шибки у вікні»,  щоб більше дізнатися про міжвоєнний наш Львів. Є в поета вірш »Лист зі Львова»,в якому він чітко передбачив майбутнє:

Я листа вчора з дому отримав

Штамп чужий і великий чорнів:

«Город Львов» на конверті дешевій…

Син питає мене:»Тату- це Львів?»

«Так, мій сину», це Львів наше місто

Наше місто від давніх віків,

Хмародерів у ньому немає,

Та щось інше він має-цей Львів.

…І день прийде, мій сину, я знаю,

Коли щезне той штамп-« город Львов»,

Так, як щез «Львуф» і «Лємберг» безслідно,

На той день, сину мій, будь готов.

… Ще з одним поетом- скитальцем,дивізійником я був добре знайомий. Це Степан Мединський. Він кілька разів, по приїзді з Канади, бував у нашому помешканні, а моя сл.п. дружина Ольга Федик, на прохання автора, написала вступну статтю до його збірки поезій «Чужиною»,що вийшла друком в Канаді у 1995р. Автор пройшов  тернистий шлях бойових доріг, полону в Ріміні та Англії і після багатьох митарств опинився в Канаді. В передмові Ольга Федик писала:»На чужині українська душа мала свій прихисток-поетичне слово, яке ніколи не мертвіло. А невпинно пульсувало, видобуваючи з духовних глибин національні асоціації, утримуючи людську уяву над рідними українськими прсторами…Найвідчайдушною у поезіях п. Мединського є віра в будучину України. Вірили в чужині!». В циклі поезій «В полоні в Італії є вірш «Таборові думки»:

І знову день настав. І час

Пливе спокійно і поволі

І знову йдем до праці

З надією дістатись волі.

Степан Мединський є також автором спогадів «Дивізійними стежками» що появилися в Торонто у 1991р.

 …Ще в кінці 80-их років, я отримав з Англії від свого приятеля Володимира Мащака,  матеріали і книжку - збірку поезій відомого в діаспорі,  але майже невідомого в Україні, поета Миколи Вереса під назвою »В чужинських приплавах». Я захопився його патріотичною поезією і написав літературно- критичну статтю під назвою »В чужинських приплавах йому снилась Україна». Стаття знайшла теплий відгук в діаспорі, Львові, Києві та в Умані, де народився поет. І її було багато разів передруковано в діаспорі та в Україні  і я був запрошений в Умань, щоб там  познайомити шанувальників поетичного слова з творчістю Миколи Вереса(Клименка). Ми стараємося зробити все, щоб про творчість цього українського поета дізналося  більше читачів в Україні. До аналізу його творчості ми ще повернемося, а нашу коротку статтю закінчимо віршем М. Вереса »Товаришеві з-під Бродів»:

Ти пригадуєш, брате,як гриміли гармати

І заграви вставали з пітьми

Як в пекельній навалі більшовицьких вандалів

Боронили ми Броди грудьми

Як в бою до останку відбивали ми танки

Й на пробій ми ішли їм в чоло,

Як в смертельнім віражі у Підгірцях і Княжім

Нас немало тоді полягло…

Відшуміли події та нехай не радіє

Підлий кат  за звитяги свої,

Кров борців кличе далі, воздвига п’єдесталі

 На нові і діла,  і бої.

Загримлять незабаром, пронесуться пожаром

Над полями. У горах й лісах,-

То в огні і залізі лави наших дивізій

Вийдуть знов на зазорений шлях.

І зустрінемось знову у знайомих дібровах

У наш крок  пролуна аж до хмар,

І підем знову до відплатного бою

За Підгірці, і Крути й Базар!

Микола Верес не повернувся в Україну. Життєва невлаштованість, туга за Україною, привели його до трагічної смерті.

…Наших поетів-дивізійників  недруги називали колаборантами. І ще по - сьогодні у підручниках з історії України втовкмачують школярам цей московський термін.

Уже після боїв «на шляхах Європи» і полону, дивізійники, спочатку в Ріміні, а потім у країнах на поселеннях, широко розбудували українське національне життя. І ніхто з поетів - дивізійників ніколи не сумнівався в тому, що Україна стане вільною.

 

 


КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram