ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

Професор кафедри обліку та аналізу Національного університету "Львівська політехніка", доктор економічних наук
Останнім часом в Україні інтенсифікувались дискусії навколо питання запровадження ринку обігу сільськогосподарських земель.
В ЗМІ, як загальнонаціонального, так і регіонального рівня ця тематика постійно на виду. І це не дивно. В Україні та закордоном є багато потенційних покупців цього безцінного ресурсу, тож вони докладають максимальних зусиль для законодавчо-нормативного вирішення питання запровадження обігу сільськогосподарських земель. Натомість, складається таке враження, що в українському суспільстві відсутнє повне і достатнє розуміння цінності та значення землі для подальшого існування та розвитку держави і народу. Землю цинічно і вульгарно розглядають як «верстат» з виробництва зерна, картоплі, помідорів тощо чи як об’єкт для капіталовкладень з вічною прибутковою віддачею у формі ренти. При цьому повністю проігноровано низку фундаментальних факторів, характеристик і властивостей землі, які визначають її роль у розвитку української держави і людства загалом.

Насамперед треба зауважити, що земля – це не просто ресурс, а цілісна екосистема. Тому дотримання екологічного балансу землі є першочерговим і найважливішим критерієм ефективності її використання. Велику стурбованість викликає якісний стан сільськогосподарських земель в Україні. Один з найвищих рівнів розораності землі в світі, недбале користування та застосування шкідливих аграрних технологій призвели до опустелення значної площі сільськогосподарських земель, їх ерозії та втрати землею її найціннішого елемента – гумусу. Перш ніж врегульовувати обіг земель сільськогосподарського призначення, необхідно впорядкувати баланс земельного фонду України, який би забезпечував нормальний екологічний стан та подальший сталий розвиток територій. Екологічна ефективність землекористування виключає застосування у сільському господарстві отрутохімікатів, генетично-модифікованих організмів та інших шкідливих аграрних технологій, що неодмінно має бути враховано при формуванні законодавчих критеріїв надання права власності чи користування землею.

Земля є важливим фактором розвитку села і сільського населення як вагомої субкультури та соціального прошарку українського суспільства. Тому земельна реформа повинна враховувати пріоритети розвитку сільських територій і громад. Вона має сприяти формуванню класу дрібних і середніх господарів на селі – фермерів, зростанню рівня зайнятості сільського населення на селі, розвитку кооперації у сфері не лише виробництва сільськогосподарської продукції, але й її переробки, реалізації, а також технічного, агрономічного, ветеринарного обслуговування суб’єктів сільськогосподарської діяльності.

Існування і розвиток будь-якої нації без землі неможливі. Земля – це фізичний вираз території держави. Тому можливість продажу землі іноземцям повинна бути відкинута – це питання національної безпеки.

З огляду на зазначені аргументи необхідно визнати, що діяльність великих латифундій є шкідливою і суперечить пріоритетам розвитку держави та сільського господарства: вони мають іноземних бенефіціарів (суперечність засадам національної безпеки); застосовують шкідливі аграрні технології, що виснажують землю; не сприяють розвитку села та зайнятості сільського населення. Загалом, зважаючи на стратегічне значення землі для України та українського народу, необхідно конституційно встановити кількісний критерій обмеження права власності чи користування землею сільськогосподарського призначення „в одних руках” (наприклад, не більше 200 га на одну особу чи господарство), а пріоритетне право на отримання землі в користування чи її придбання має надаватись місцевим жителям громад, на території яких розташовані відповідні земельні угіддя.

Занадто переймаючись фінансово-економічним зиском від продажу землі чи експорту сільськогосподарської продукції, влада і суспільство повинні усвідомлювати, що економічний фактор не може бути підставою, причиною, мотивацією чи обґрунтуванням для нанесення навіть найменшої шкоди землі, природі, довкіллю, людині. Економічний критерій не має бути єдино визначальним у ефективності сільськогосподарського виробництва. Насамперед якість: корисні і нешкідливі для людини та природи технології і продукти сільськогосподарського виробництва, непорушність екологічного балансу, а вже потім економічна ефективність.

Помилковим є підхід, спрямований на досягнення дешевизни і максимізації обсягів сільськогосподарської продукції. Необхідно розробити нову систему економічних критеріїв управління сільськогосподарським виробництвом та оцінювання його ефективності, які базуються насамперед на положеннях фізичної, а не політичної економії. Фундаментальними факторами ефективного господарювання є сукупність абсолютних благ – гумус, зерно, солома, худоба і гній. Порушення їхнього балансу вже призводить до катастрофічних наслідків планетарного масштабу, і не лише продовольчих, але й екологічних. І лише сукупно з абсолютними благами земля може формувати абсолютний капітал.

Усі вищезазначені фактори й аргументи землекористування, що враховують пріоритети розвитку держави та базуються на фундаментальних принципах фізичної економії, відображені у Концепції земельної реформи у контексті розвитку села та сільського господарства в Україні, яку розробили представники Наукового товариства імені Сергія Подолинського.  Дотримання вимог цієї концепції потребує тотального запровадження принципів органічного землеробства у сільському господарстві. Практичним свідченням реалістичності цієї концепції та її ефективності є діяльність ПП „Агроекологія” Героя України С.С. Антонця, молочних кооперативів, створених за сприяння Львівської аграрної дорадчої служби, інших господарств органічного землеробства та рівень розвитку тих сільських населених пунктів, в яких вони функціонують.

Насамкінець, враховуючи архіважливість земельних ресурсів для подальшого існування людства загалом та національної безпеки окремих країн зокрема, науковці, експерти й урядовці іноземних держав, насамперед високорозвинених, розглядають проблему пошуку шляхів повернення земель у державну власність, її націоналізацію. Тобто, у високорозвиненому світі започатковані абсолютно протилежні нав’язаним нам тенденції розвитку земельних відносин. Необхідно розглянути можливість залишення земель державної власності у власності всього українського народу, без їхньої приватизації, але з передачею в управління громадам. Натомість право приватної власності на землю сільськогосподарського призначення застосовувати лише до розпайованих земель.

 


КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram