«Прозріння» Петра Таланчука – дороговказ до щастя для України

Рецензія на книгу Петра Таланчука «Прозріння». На початку 2017 року у Видавничо-друкарському комплексі Університету «Україна» вийшла друком нова книга публіцистики Петра Таланчука «Прозріння». Книга продовжує тематику, розпочату автором у попередніх публікаціях та містить роздуми Петра Таланчука про Україну, її долю і проблеми, а також – про шляхи виходу із затяжної політичної та соціальної кризи.

Світлана Патра,

журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

На початку 2017 року у Видавничо-друкарському комплексі Університету «Україна» вийшла друком нова книга публіцистики Петра Таланчука «Прозріння». Книга продовжує тематику, розпочату автором у попередніх публікаціях, зокрема – книгах «Державотворчий потенціал української нації» (2015 р.) і «Терниста дорога незалежності України» (2016 р.), та містить роздуми Петра Таланчука про Україну, її долю і проблеми, а також – про шляхи виходу із затяжної політичної та соціальної кризи.

Петро Михайлович Таланчук народився на Київщині, закінчив КПІ (нині – Національний університет «Київський політехнічний інститут ім. І. Сікорського) з відзнакою, згодом почав працювати у КПІ асистентом та викладачем. Захистив кандидатську (1972 р.) та докторську (1981 р.) дисертації. Петро Михайлович Таланчук – автор понад 400 наукових праць (у тому числі 16 монографій, підручників, навчальних посібників), 50 винаходів та патентів. 1998 року з ініціативи Петра Таланчука було створено перший недержавний вищий навчальний заклад, що надає освітні послуги і студентам з інвалідністю – Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (Університет «Україна»). Нині Університет «Україна» – авангардний ВНЗ України, де напрацьовано унікальний практичний досвід, розробляються науково-методичні засади інклюзивного навчання у вищій школі. Університет «Україна» – класичний університет, що сповідує європейські цінності, національні традиції та інноваційні технології.

Як науковець, освітянин і громадянин, П.М. Таланчук стоїть біля витоків реформування та демократизації української освіти періоду незалежності. Він був першим ректором КПІ (1987-1992), обраний шляхом перших демократичних виборів. 1989 року, як ректор КПІ, надав конференц-зал інституту для проведення першого (установчого) з’їзду Народного Руху України. Таланчук став першим міністром освіти незалежної України (1992-1994). У зв’язку із загрозами національній безпеці України 2013-2017 років – війною з Росією, з ініціативи П.М. Таланчука, в Університеті «Україна» підсилено патріотичне виховання, зокрема – започатковано книжкову серію «Відновимо правду про Україну», в університеті відбуваються наукові конференції та виховні заходи патріотичного спрямування.

У своїх публіцистичних працях Петро Таланчук розмірковує про Україну, її історію та місце у світі. Автор намагається довести читачам, що українці – самодостатній древній та багаточисельний народ, і для розбудови успішної України їм необхідно лише об’єднатися і зрозуміти одну істину – ніхто не збудує нам суверенну державу, окрім нас самих.

Українці. Народ, який так довго йшов до своєї незалежності, що часом здається, ніби й не знав він ніколи тієї незалежності. Але це не так. Ми маємо тисячолітню історію за плечима. І знати цю історію – одна з найперших потреб українців. «Будь-яка країна, яка претендує на незалежність і повнокровний розвиток, повинна займати тверду позицію стосовно свого минулого. …А отже й нам треба починати з цього, з руди, і взятися будувати таку країну, в якій би люди жили щасливо. …А для цього треба багато і важко працювати»[с. 5], – твердить П.Таланчук. І до цих слів варто прислухатися.

Складні проблеми піднімає П. Таланчук у книзі. Одвічне невміння українців згуртуватися для остаточного удару, схильність проґавити майже отриману перемогу, невміння ставити державне благо вище за можновладні міжусобиці не раз і не двічі ставили Україну на межу зникнення. «Маючи древній народ – українців, ми маємо молоду державу, яка сьогодні стоїть на політичному роздоріжжі. Вона не має єдиної державницької ідеології. Це означає, що не має стрижня, який би утримував суспільство разом, надавав йому мету, спрямовував його, робив стійким до зовнішніх подразників і гасив внутрішні суперечності» [51]. Таким є сумне спостереження автора щодо нинішньої української дійсності.

Так, проблеми, дійсно, складні й потребують якнайшвидшого вирішення. Проте, незважаючи на це, у книзі немає пустопорожніх зойків та зітхань, пафос книги – схвильовано-піднесений. Автор щиро вболіває за Україну і, висловлюючи хвилювання та справедливий гнів, все ж не втрачає надії. Головною ідеєю книги є пошук шляхів подальшого розвитку України. Це, насамперед, вивчення історії України, яка нині потребує очищення від чужорідних нашарувань. А також – створення всенародної платформи «Коло патріотичних українських сил» (КУПС), здійснення грандіозного проекту «Всеукраїнська толока», про який детально йдеться у книзі.

Ключовою тезою у першому розділі «На шляху до омріяної України», є чітке формулювання – цитата з висловлювання Святослава Вакарчука – завдань для посадовців/урядовців і для національної культурної еліти, чітке пояснення того, що таке держава, а що таке нація: «І я ще раз наголошую: завдання державних діячів – не розбудова нації, їх завдання – розбудова держави».

Вчені митці, культурні діячі мають розвивати націю, а державні діячі – державу…

Політики, не починайте свої вибори з питань мови чи культури, це не ваша справа. Ваша справа – хороші дороги, чесні суди, достойні зарплати і правила гри, за яких люди зможуть спокійно (без проблем у голові, що їсти завтра), домовитися, якою мовою вони будуть говорити, яка в них має бути культура і куди рухатися далі інтелектуально. І, повірте, це станеться!» [с. 9]

У другому розділі книги «Геть від Москви» змальовано «портрет Московії замолоду», схарактеризовано генетичний код населення Московії від початків її формування. Одним зі «здобутків» цього психотипу є сумний рекорд, якого не знає жодна країна світу: «За час свого існування Московщина розв’язала 100 воєн і великих збройних конфліктів…» [с. 22]

На противагу войовничо-кривавому архетипу московитів, П. Таланчук наводить низку аргументів щодо арійського походження тих протослов’янських племен, нащадки яких і донині населяють українські етнічні території, і закликає співвітчизників «…звернути увагу» на те, «що не потрібно шкодувати сил, щоб зрушити справу відтворення справжньої правдивої української історії і сформувати у світової громадськості усвідомлення того, що Україна заслуговує на свою систему вартостей і свою історичну безперервність на такому ж рівні, як і провідні європейські країни» [с. 25-26]. П. Таланчук переконаний: «Тепер час змінити висновки: не може бути дика нецивілізована московська орда центром окремої цивілізації у ХХІ столітті» [с. 33].

Проте, абсолютно чесною (у розділі «Один із можливих алгоритмів розбудови успішної України») є оцінка автором нинішнього стану речей в Україні, коли, на його переконання, 25 років незалежності більшою мірою «пішли в пісок»: «В Україні швидко розквітло хамство, стрімко почала підійматися сірість» [с. 34]. Але так само чесною і переконливою є віра П. Таланчука в те, що, за Й.Г. Гердером: «Україна стане колись новітньою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля – колись прокинуться: …і повстане велика культурна нація – і її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген, у далекий світ» [с. 35]. А, прописуючи свій варіант розбудови успішної України, П. Таланчук наголошує: «Основними геополітичними партнерами України на найближчі 100 років повинні бути США, потім Євросоюз і сусідні країни, окрім Московії. На цей час на сході для України такого сусіда як Московія не існує, замість нього зіяє чорне провалля з дуже хитким риштуванням для налагодження сусідських відносин» [с. 36].

Увиразнюють чітку позицію автора-патріота щодо одвічного російсько-українського питання колоритні висловлювання, у котрих відчувається незламний дух борця, наприклад: імперські рецидиви московитів, імперська чума, привид «русского мира», шовіністична імперія, тоталітарні нагайки, тенета силового поля «старшого брата» та ін. 

 

 

 

Після прочитання книги приходить розуміння, що чим більше ми, українці, знаємо про себе і поважаємо себе, тим менше страху відчуваємо. Постійний страх шкодить психологічному здоров’ю. Як людей, так і держав.

 

Тож, щоб позбутися страхів і комплексів, нав’язаних нам, українцям, росіянами-московитами, ми повинні зрозуміти, хто ми є, звідки прийшли на цю землю, чого ми, як народ, потребуємо, про що мріємо і як втілити цю мрію у життя. А розібратися у цьому всьому нам, українцям, допоможе книга Петра Таланчука «Прозріння». Написана простою і доступною для пересічного читача мовою, книга спонукає до роздумів. А там, де роздуми – там прагнення. Де прагнення – там дії. Де дії – там доля. Щаслива, чи трагічна – залежить, насправді, від кожної людини. І від вчасно прочитаної книги теж.

 

 

 

 


КОМЕНТАРІ 0 +

КОМЕНТУВАТИ


Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm