Радянська влада намагалася створити духовний колгосп

Радянська влада намагалася створити «духовний колгосп»

журналіст
Такий висновок випливає із минулої релігійної ситуації навіть в часи всенародного відзначення 1000-ліття Хрещення Русі.
 

Скажімо, 17 березня 1988 р. виконком Мостиської районної ради народних депутатів обговорив питання «Про розгляд заяв віруючих громадян». Йшлося про  реєстрацію релігійних громад Руської православної церкви у селах Зав’язанці, Золотковичі, Гостинцеве, Стоянці, Острожець, Поповичі та Волостків.

 

Відтак, з цього приводу було прийняте рішення, в якому зафіксовані, по-перше, висновки стосовно реєстрації релігійної громади Руської православної церкви у с. Зав’язанці. По-друге, затверджено відмову такої реєстрації релігійних громад у селах Золотковичі, Гостинцеве, Стоянці, Острожець, Поповичі та Волостків.

 

Отже, поступившись в духовній сфері мешканцям с. Зав’язанці, органи влади знову забажали зігнати вірних із 7 сіл в один спільний для всіх храм Божий. І це в часи, коли мешканці кожного села мали право зайти і молитися у церкві свого рідного села, в якому духовна святиня людей стояла пусткою. Та віруючі домагалися законного права на свою церкву. Наприклад, мешканці с. Волостків писали (11 січня 1988 р.): «Вже зближаються ті дні, що не тільки наша країна, але й представники інших держав, приїдуть в Київ відсвяткувати ювілейну дату, де 1000 років тому князь Володимир охрестив Русь. Ми просимо дозволу, щоб в нашій церкві с. Волосків, де охрестились ми, наші батьки і діди також помолитися за мир, за дружбу і щастя всього народу…».

 

Натомість, органи місцевої влади відповідали: «…Реєструвати окремо ще одну релігійну громаду в с. Волостків немає потреби тому, що віруючі села входять до складу діючої православної церкви в с. Дидятичі, де мають повне право і можливість задовольняти свої релігійні треби…». Звідси можновладцями робився висновок про недоцільність реєстрації релігійної громади та її церкви у с. Волостків. Резюме: «Правомірних підстав для відкриття культової споруди немає». Натомість, віруючим обіцяли, що невдовзі їх недіючий храм (це після 1962-го року!!!) буде перепрофільований під музей Я. Галана (1988).

 

Щоправда, працівники райвиконкому радили віруючим села Волостків відвідувати богослужіння та інші релігійні відправи у діючих церквах сіл Дидятичі, Мистичі та м. Судова Вишня. Одним словом, їм навіть давали можливість вибирати церкву. Але заповідали обминати десятою дорогою свою рідну, найдорожчу духовну святиню. Чому?

 

Справжню петицію адресували мешканці с. Ганьковичі до союзного відомства у справах релігій. «Мы, православные верующие из с. Ганьковичи Мостиского района Львовской области, неоднократно обращались в соответствующие органы государственной власти с просьбой открыть в селе церковь. 25 лет назад, в годы наибольшего проявления крайней нетерпимости тогдашнего руководства страны к религии, нашу церковь закрыли единым росчерком пера какого-то атеиста-руководителя… В настоящее время силами верующих села полностью отремонтировано культовое здание. Но пробить вопрос в местных инстанциях на право легального открытия Храма нам не удается. В нашем селе много людей старшего и преклонного возраста. Посещать церковь в с. Мышлятичи за 6 км от нас мы не в состоянии. Тем более, что к этому селу нет каменной дороги, приходится добираться полем и лесом. В своей родной церкви нас крестили, венчали. С нашим родным Божьим домом нас связывает многое.

 

Работаем в родном колхозе им. Кирова на совесть. Всем престарелым колхоз наделяет отдельный участок сахарной свеклы для обработки. И эти и многие другие работы мы выполняем честно и добросовестно. После физической работы нам хочется в воскресенье и праздничные дни помолиться. Ведь давно доказано и мы с уверенностью твердим, что церковь ничему плохому не учит.

 

В ознаменование 1000-летия Крещения Руси, мы просим восстановить допущенную 25 лет назад вопиющую несправедливость, грубое попрание нашего законного конституционного права на свободу отправления религиозного культа православного обряда вероисповедания, не запрещенного Советским государством с первых дней его существования».

 

Із с. Гостинцеве віруючі повідомляли, що органи влади встановили контроль за їхніми мешканцями. Серед них значаться – Іванович П. П., Яремко Е. Л., Бешко І. М. Можновладці також нагадали, що під час відзначення різдвяних свят православну недіючу церкву села самостійно відчиняли громадяни Андрейко Л. І., Мих А. І., Панчишин Г. М., Яремко Е. Л., Харатин П. В., Мазурик Т., які притягнуті до відповідальності виконкомом Гостинцівської сільської ради (рішення № 2 від 23 січня 1987 р.).

 

Оскільки в районі вже діють 23 церкви, до того ж від с. Гостинцеве до діючої церкви у м. Мостиська віддаль становить 3 км і «автобусний зв’язок між м. Мостиська і с. Гостинцеве добрий», то реєстрація релігійної громади в ньому вважається недоцільною. Люди ж скаржилися, що церква у м. Мостиська не вміщує своїх людей, що відвідують її. У с. Гостинцеве нараховується біля 400 будинків. Однак, звернувшись до свого голови сільської ради, вони отримали відповідь: «В цьому питанні нам ніхто не допоможе, хіба що Москва». Чи не тому віруючі знову отримали негативну відповідь від місцевої влади стосовно реєстрації релігійної громади та її церкви? Хоча владні структури району визнали, що в селі замешкує приблизно 550 віруючих! Відповідаючи на їх запит, влада повідомила, що у знятій (10 серпня 1963 р.) із реєстрації церкві буде облаштовано музей (16 березня 1988 р.). А який музей – сказати забули. Та й навіщо було говорити? Час спливав вельми швидко, а влада вже не могла оговтатися від народного протесту.

 

Втім, далі дізнаємося, що мешканці села все-таки отримали листи-відповіді від М. Горбачова (№ 265), А. Громика (№ 287), союзної ради у справах релігій (№ 638). «Всі нам пишуть, що наші колективні листи одержані і направлені у Львів…, щоб нас задовільнити. Допоможіть нам, або дайте відповідь, що ми позбавлені прав людини».

 

29 березня 1988 р. мешканці села Гостинцеве (Яремко Євгенія Лук’янівна, Коритніцька Ганна Василівна, Івах Юстина Йосипівна, Іванович Петро Петрович) мали усний прийом у працівників апарату обласного уповноваженого ради у справах релігій. За їх погодженням вони склали відповідні документи про реєстрацію релігійної громади та її церкви у райвиконком. 17 червня 1988 р. звідси отримали висновок, в якому серед інших узвичаєних у таких випадках фраз, значилося: у церкві села Гостинцеве переобладнується …музей історії релігії та атеїзму. Як-то кажуть – приїхали. Далі нікуди. Того навіть не могла зрозуміти заступник голови виконкому Львівської обласної ради Ія Алаєва, яка написала резолюцію на одному із листів: «Людям сказано, що документи позитивні, а відповідь – негативна. В чому справа?».

 

…17 вересня 1991 р. у с. Гостинцеве було відразу зареєстровані два статути релігійних громад УГКЦ і УАПЦ, вірні яких мали погодитися відправляти службу Божу в одному храмі Собору Пресвятої Богородиці. На жаль, суперечки між ними тривали довго. І все ж справа владналася. Греко-католицькій громаді була повернена (1997) у власність церква Собору Пресвятої Богородиці (зведена 1690-го, дерев’яна). Натомість релігійна громада УАПЦ 1997-го звела муровану церковицю Успення Пресвятої Богородиці. Так, за радянських часів у селі була одна церковиця, яку органи влади безпідставно оголосили недіючою. Тепер за часів незалежності України віруючі села Гостинцеве втішаються двома Божими храмами. Вони щиро моляться Господу і дякують Йому за право духовно спілкуватися з Ним у своїй церкві.

 

А хіба не щиро писали мешканці с. Стоянці одному із чільних секретарів ЦК КПРС Єгору Лихачову: «Мы сейчас добираемся в церковь за 5 км постоянно пешком. Все работаем в колхозе, а также на предприятиях сельского хозяйства. Считаем, что мы вреда никому не приносим. Кто не хочет ходить в церковь, тот в нее и не пойдет. Это мы наблюдаем у местах, где имеются открытые церкви». Не міг у радянську добу допомогти віруючим керуючий Львівсько-Тернопільською єпархією митрополит Никодим (Руснак). На одному із усних прийомів у канцелярії Його Високопреосвященства їм сказали, що реєстрація релігійної громади та її церкви «підлягає виключно органам влади». І все ж колгоспна система збанкрутіла назавжди. Вона і у господарському, і духовному житті людини потерпіла фіаско.

 

Матеріал підготовлений на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Спр. 489. –Арк. 1, 19, 23, 25, 34, 56-58, 59,70, 72, 75-75 зв., 81-82, 83, 87-88 зв., 97, 102, 110 зв., 181.

 

 

 


КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm