ЩО ТРЕБА ДЛЯ СПОКОЮ В УКРАЇНІ ?

Письменник і публіцист. Захист національних інтересів України.
 

Віталій Портников – відомий публіцист, який активно засуджував російську агресію і, певна річ, заслужено викликав симпатії у патріотично налаштованого читача. Але рано чи пізно в позиції журналіста мало пробитися оте затаєне, відмінне од загального тону і напряму, характерне саме для Портникова і його однодумців. Досі стримувана думка показово вистрелила в нещодавній статті автора «Шестая колонна». (LB.ua) http://ukr.lb.ua/news/2016/08/16/342798_shosta_kolona.html

    Спочатку журналіст описує «п’яту колону», представники якої «не растеряли былого энтузиазма и уверенности, что рано или поздно российские войска придут в Киев – или украинцы выберут во власть марионеток Путина». Одначе це лише ритуальний заспів, мета: розібратися з «шостою колоною», бо та, на його думку, небезпечніша.
     «Это – колонна самых преданных украинских патриотов. Колонна тех, кто уверен в своей правоте, чистоте и нужности Украине. Эта колонна в своем искреннем порыве напоминает тоталитарную религиозную секту, представители которой не сомневаются, что только им принадлежит монополия на правду и честность. А все остальные – воры и предатели, “пятая колонна”. Если с нашей правдивой сектой не соглашается власть – тем хуже для власти, она воровская и коррумпированная. Если с нашей правдивой сектой не соглашаются коллеги – тем хуже для коллег, они лжецы и предатели. Если с нашей правдивой сектой не соглашается Украина – тем хуже для Украины, пусть она сгинет. Как и любой религиозный фанатизм, этот – хорошо оплачивается». Ну, вельмишановні фанатики і сектанти, скуштували?! Не замало?
     А ось наш суворий викривач уже виразно кривиться від роздратування і робить спонукальний до дії висновок: «То, что достаточно большая часть нашего мыслящего и готового к действиям общества все еще просыпается под это надсадное кукареканье – это и есть одна из самых больших проблем страны и до, и после Майдана. Именно поэтому “шестая колонна” куда опаснее, чем “пятая”».
     Одне слово, не чухай, Україно, потилиці. Маєш чіткий сигнал: час перекидати більшість медіа-гармат і -кулеметів на фронт супроти «шостої колони»! …Тільки мене цікавить, хто ж, такий-перетакий, оплачує ту «шосту колону»? Заокеанські Ротшільди, Рокфелери?.. Може, тутешні олігархи?.. Але серед них я так само не бачу сповідників чи симпатиків страшної для пана Портникова «релігії». І саме вони мають зреагувати на той сигнал, бо важка медіа-зброя саме в їхніх руках, а не в тих фанатиків.
     Якою ж автор статті хоче бачити Україну?.. Як анемічну державу з розмитою національною свідомістю, де ота титульна більшість, заморочена новими обіцянками, і далі плодитиме банальних перевертнів?.. Та ми вже мали штучно й насильно збиту спільноту від класиків марксизму-ленінізму, де все одно реально правив сильніший – сусід. Маємо і наслідки: кривавий Донбас, хоч навіть після голодомору й заселення сусідом українці в 2001 році ще становили там 56,9% населення. Проте селекційно вирощені керівники незалежної держави так і не допомогли тій більшості вийти з морально-психологічних задвірків.  
    Сьогодні наше національне відродження загрозливо зупинилося. Влада фактично повернулася до радянської двомовності. Мову титульної більшості, офіційно визнану як державну, дозволено ігнорувати. Україна знов опинилася в стані каліки без надії на близьке одужання. Чи багато досяг би Ізраїль з такою розмитою ідеологією національного відродження і розвитку?! Хоч там до своєї країни повертаються різномовні юдеї з усього світу, а тут, нібито в незалежній Україні, живуть переважно автохтони.
     Отож насправді небезпечними для українського суспільства є провокаційні погляди і висновки самого пана Портникова. Бо ніколи не збудуєш міцного дому на непевному фундаменті. Орієнтуватися треба на світовий досвід, за яким Україна має розвиватися як моноетнічна держава з демократичним правом на розвиток етнічних меншин. І тут я відішлю автора якраз до «фанатика» Ірини Фаріон: вона сьогодні обґрунтувала цю думку логічно, послідовно і найвиразніше. http://blogs.pravda.com.ua/authors/farion/53590550004a0/view_print/
     Хтось став жертвою виховного пресу поневолювача, комусь українське каліцтво історично не болить як чуже, але всі жертви і  байдужі до них смертні. Тим часом – далека від стадної – невмируща натура українця, його нині широкий доступ до інформації, зокрема до Інтернету, особисте ознайомлення зі світом невпинно виконують свою важливу пізнавально-виховну роль. Так, на сьогодні вже п’ять мільйонів українців легально перебувають за кордоном, і в тому є не лише мінуси. Розширюючи світогляд своїх громадян, Україна регулярно отримує мільярди інвестиційних доларів у свою ослаблену економіку.
     Наступні покоління наших громадян дедалі більше боронитимуть свою гідність, і це є найпершим доказом того, що безпеку суспільства має творити природне право людини, а не чиясь вигадана концепція. Тим-то небезпечні конфлікти чекатимуть нашу країну саме тоді, коли українця  кривдитимуть далі – дуритимуть і принижуватимуть. Великий  державник Авраам Лінкольн якось вирік: «Можна весь час когось дурити, можна деякий час дурити всіх, але не можна весь час дурити всіх».
    На закінчення я відішлю пана Портникова до аргументів знаного вченого, нині покійного Леоніда Шульмана, який зумів піднятися вище застарілого і помилкового способу виживання, який збагнув, що насправді треба українцям для повноцінного життя, а відтак для спокою в країні. http://lib.rus.ec/b/308756/read

 

     Олекса Палійчук.

 

 


КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram