Сотні тисяч гостей з усього світу відвідують львівські музеї. Міністр з Польщі відмовився. Що сталося?

Петро Бандура - журналіст.
Не сталося ні-чо-го. Просто через власну обмеженість думки, заради кар’єри міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський не переступив порога музею «Тюрма на Лонцського».

Взагалі  візит до Львова відбувався за утвердженим планом. Польський міністр провів ряд зустрічей та нарад, проте усе проходило надзвичайно спокійно. Ніхто навіть і не згадав би про його візит до Львова. І ось завідомо затверджений план дав збій.

Вчинок Вітольда можна зрозуміти. Адже трохи більше, ніж за рік у них відбудуться парламентські вибори. Боротьба за голоси входить в активну фазу. А ще Польщею лунають голоси про відставку пана Ващиковського з посади міністра. Треба боротися за своє майбутнє. І тут розрахунок на підтримку правих, які можуть принести додаткові дивіденди. А ще невтомна праця російської агентури. Націоналізм знову стає людним для деяких політиків. 

Сьогодні майже в кожному польському місті є вулиця Пілсудського. В багатьох квартирах висить фото, на якому пан Юзеф на березі тихої річки замріяно вдивляється вдалечінь. Саме таку репродукцію дуже шанувала моя сусідка пані Зося до самої своєї смерті. І ніхто не задумується над тим, що Юзеф Пілсудський – це лише один патрон з тієї численної обойми, що й інші соціалісти початку ХХ століття. Мусоліні, Ленін, Гітлер, Сталін, всі вони бажали, принаймні на словах, щастя своєму народові, хоча дуже часто добивалися цього досить злочинними  методами, італійський дуже нищив африканську Абіссінію, диктатор Пілсудський проводив в окупованих землях  Західної України пацифікацію (упокорення), палив українські села лупцював українських селян. Пілсудський у 1926 році встановив у Польщі режим фашистської диктатури «санації». Сьогодні не дуже часто згадують про те, що перший дійсно фашистський режим у Європі запанував у Болгарії в 1923 році. Тут поняття «фашистський» вжито у значенні об’єднання людей однієї нації в одне ціле. Власне у Німеччині такий режим і називався нацизмом. А в Болгарії все почалося з боротьби проти засилля в державі російських денікінських і врангелівських генералів, що емігрували в цю країну. І взагалі повстали проти російського засилля, його впливу на свідомість людей, який нав’язували болгарські соціалісти. Адже Росія в їх понятті вважалася визволителькою від турецького поневолення слов’янських народів Балкан. Хоча в Росії була зовсім інша мета – вийти до Стамбула, захопити престол вселенського патріарха, щоб утвердити Росію пануючою у християнському світі. Ця мета все ще живеться попугами, і інакше  не пояснити, чому Росія нищить народ Сирії. Єдиним винятком серед усіх цих хамелеонів у соціалістичних одежах виступає Степан Бандера, який чесно і відверто оголосив себе українським націоналістом. Окремі польські політики обіцяють не допускати послідовників Бандери на територію Польщі. Хто пояснить чому?

Нам багато що треба зробити для дальшого розвитку й України, й Польщі. Особливо в енергетичній галузі йдеться про спорудження енергомосту від Хмельницької АЕС до Жешува, завершення будівництва нафтопроводу Броди – Плоцьк. Розвивається залізничне сполучення. З введенням, у грудні цього року магістралі Одеса-Гданськ з’єднаємо Чорне і Балтійське моря. Плани, плани, плани… Є над чим працювати всім зацікавленим організаціям. А російська агресія спонукає нас до пошуку стратегічних рішень. Уже назріло питання укладення військово-політичної угоди між Україною і Польщею. І треба добре подумати, чи варто переступити поріг музею. Мабуть, дуже варто. Адже історію ми творимо разом, а не одностороннім трактуванням одного з партнерів.          

 


КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm