Соціалізм під мікроскопом.

Товариство „Мале Коло”
Про шкідливість соціалістичної ідеології.
Воно того не вартує щоб глибоко досліджувати генезу соціалізму, цього, вигаданого хворою людською уявою, суспільного устрою. Але потрібно усвідомлювати загрози які в цьому явищі криються і мутації які воно викликає. Час  стирає пам’ять і вже нове покоління знову піддається примарній спокусі бути зачарованим гарними гаслами і обіцянками про соціальну рівність і справедливість.
 
Головні постулати соціалізму:
–    заперечення права приватної власності  зі всіма розгалуженнями наслідків, як необхідна умова „рівності”;
–    централізація управління економікою, що мало б забезпечити економічне процвітання суспільства;
–    створення за ідеологією К.Маркса фондів усуспільнення праці (общаків) в які вилучається максимально можлива кількість праці кожної особи з метою її перерозподілення – реалізація гасла „справедливості”.
Абсурдність догм соціалізму витікає з самої природи людина:
–    основна людська потреба – потреба безпеки – здатність самому собі зарадити. Цю потребу не можна ототожнювати з згубним прагненням до повної самодостатності.  Посідання майна, чи приватна власність, лише забезпечують реалізацію цієї потреби. Засобом набування власності є праця – єдиний, Богом даний кожній людині ресурс, котрий має приватний характер;
–    кожна людина є неповторною особистістю з тільки притаманними їй здібностями, талантами, можливостями. Вилучення понад міру   приватного ресурсу особи для перерозподілу знищує саму  суть людини. Мотивує нездарність, байдужість та бездіяльність і принижує гідність сумлінно працюючих, та зрештою і всього суспільства.    

З проголошенням незалежності Україна взяла курс … і тут важко дати якусь ознаку, хоча промов було виголошено чимало. Останнім трендом є європеїзація, хоча, підозрюю, з цим курсом не все так однозначно.  Значно легше збагнути очевидне. Повернувши політичним рішенням інститут приватної власності, функціональність „общаків” була залишена без змін. Більше того, сумарний відсоток вилученої праці, що через них перерозподіляється, зріс за часи незалежності України до не пристойних розмірів за рахунок нашарування податків, що залишилися в спадок від радянських часів і тих які Україна скопіювала з західних держав. Розмір окремо кожного з цих податків ніби і відповідає загально прийнятим, але їх взаємодія створює суму зобов’язань, що перевищує розмір реально отриманого особою доходу від проданої праці. Це основна причина процвітання корупції  і згортання економіки в державі. Проголошення на офіційному рівні ліквідації централізованого керівництва економікою дозволило урядам перестати нею займатися відповідально, в той самий час як повноцінні ринкові відносини  так і не є сформовані.  А тепер можна вибрати ознаку сьогоднішньої України з поміж „мутований соціалізм” та „квазіринкова  економіка”.
Будь яке надлишкове усуспільнення праці є шкідливим як для кожної окремої особи, так і для суспільства в цілому. В цьому процесі чітко проглядається централізаційний принцип соціалізму – забрати все у тих хто має, а потім перерозподілити що залишилося, звичайно після того, як потреби власні і  свого оточення будуть задоволені. Тому так і не легко, як то кажуть, відігнати чиновника від корита. Але значно важливішим є питання – а скільки може бути усуспільнено праці щоб це не було понад міру? Це запитання корелюється з поняттям степені чи розмірів соціалізації суспільства. Але тут потрібно розпізнавати принципову різницю між природою соціалізації, яка зумовлюється природною потребою людини в духовному і матеріальному розвитку і має багато спектрів і природою праці, що є приватним ресурсом кожної людини дякуючи якому людина забезпечує своє існування. Безумовно, праця також є одним із чинників соціалізації. Ідеологи соціалізму ототожнили, чи правильніше підмінили ці поняття і таким чином легко прийшли до хибного висновку, що чим більше праці кожної особи буде усуспільнено, тим більше соціальних благ отримає все суспільство. Ну і звичайно, функція перерозподілу цих благ дісталася державі, а фактично касті чиновників. Конкретніше питання перерозподілу слід розглядати в темах про працю, податки  і устрій.

Найбільшою проблемою посіяною соціалізмом є атомізоване суспільство з покривдженою мораллю і етикою. Розщеплення суспільства на атоми викликано тим, що соціалістичний спосіб економічної взаємодії розглядав кожну людину як окремий маловартісний гвинтик великої державної машини, чим вбивав будь-яку творчу ініціативу. Тому таке суспільство ніяк не може знайти в собі достатньо сил щоб заново виробити суспільні відносини на притаманних українцям засадах, що напрацьовувались віками. Необхідною умовою для цього є достатня кількість свободи, від якої, на диво, багато українців добровільно відмовляються через сприйняття необхідності вибору, як надто обтяжливого обов’язку. Їм хочеться перекласти і вибір і відповідальність  на когось іншого – уряд, вождя, державу. А ці готові обіцяти все що народ хоче почути, лиш би бути при владі.  Цей державний патерналізм легко і доволі швидко сповзає до тоталітаризму. Знадобилося лише 10 років від Помаранчевої революції до Майдану Гідності. Обидва ці майдани, так чи інакше, були реакцією суспільства на узурпацію влади. Намагання здобути і сконцентрувати всю владу в своїх руках не припиняються і зараз.  Такі змагання не дозволять створити суспільство за Європейським зразком навіть попри всю недосконалість останнього.  Хіба лише деякі риси, як випадковий чи побічний ефект. 

Для тих, хто ставить під сумнів авторитетність зроблених мною вислідів, для більшої переконливості в згубності соціалізму, вдамся до, на мій погляд, дуже повчальних цитат: 
Пастирське послання Митрополита Андрея Шептицького „О квестії соціальній” 1904 рік.
 „У нас поміж тими, що більше або менше до соціалізму признаються, много таких християн, що, не досить свідомі принципів Церкви і принципів соціалізму, лиш для того до них пристають, бо видать в них здійсненнє своїх бажань о суспільних реформах. Потягає їх теорія рівности людей, потягає рухливість і якась благородність декотрих з того табору, котрі для своєї ідеї щиро працюють. Теорії же соціялістів беруть не досить критично, не застановляються над їх консеквенціями. Церкви же або не знають, або знають її не добре. Не маючи досить свідомої віри, думають, що могуть бути соціалістами, а лишитися християнами”.
Найбільша підлість соціалізму якраз полягає в тому, що він маскується під християнство за зовнішніми ознаками в той час як суть цих двох понять конвергентна, чи навіть  діаметрально протилежна. Виявляється це за допомогою законів ринкової економіки, в яких природні принципи функціонування ринку виступають індикаторами абсурдності соціалізму. Андрей Шептицький розпізнав цю звабливу для людей  небезпеку. З цих слів Митрополита  закономірно виникає і застереження і вимога до самовизначення. Будь-які благі наміри поєднати християнство і соціалізм, не кажучи вже про абсурдну ідею комунізму, є нічим іншим, як синкретизмом думки. Досвід таких спроб є яскравим свідчення як нікчемності соціалістичної ідеї,  так і втрат значною частиною суспільства християнських чеснот, після чого вже не йдеться про служіння і віру в Христа, а діяльність церкви перетворюється в бізнес  проект.  

Щоб корені висновків не виглядали однобокими наведу цитату сучасника Митрополита, тодішнього канцлера Пруссії Отто Бісмарка. Людини, що сповідувала відмінні від Католицької Церкви методи суспільної діяльності. Зараз уже ні в кого не залишилося ілюзій що до справедливості його іншого вислову: „Угоди з Росією не варті паперу, на якому написані”. В питанні шкідливості соціалізму Бісмарк був не менш переконливим: „Щоб спростувати ідеї соціалізму, потрібно обрати народ, якого не шкода і побудувати в його країні соціалізм”. Ми з вами є учасниками цього експерименту.

Професор, доктор фізико-математичних наук А. Свідзинський  „Це складне національне питання).1994 рік.
„Фактично в найстрашніших тоталітарних системах ХХ століття (фашизм і комунізм) знаходимо як визначальний чинник спотворення суспільства соціалістичну ідею. Цей компонент настільки деструктивний, що дискредитує будь-які інші ідеї, які він використовує”.

М. Мартинович. Дисидент, співзасновник Української Гельсінської групи. Віце ректор УКУ.           „Не засуджений злочин повертається. Не засуджені злочини комунізму стали зернами нових злочинів епохи Кучми. У 1991 році, коли порівняно безболісно розпався Радянський Союз, ми активно почали вживати фразу «посткомуністичне суспільство». На політичному рівні нам все-таки вдалося усунути комуністичну державу, але не з економічної площини. Ми все ще маємо квазікомуністичну державу, яка все ще тримає людей на повідку і не відпускає у вільне плавання. Мовляв, добре, добре, ми позичимо грошей на Заході, і нас нагодують”.

   Як змінити парадигму українського суспільства? Чи можна взагалі сподіватися на позитивний, для широкого загалу громадян, результат реформ на без ідеологічній основі?  Це власне є питання фазового переходу від дискредитованого посткомунізму, до національної держави з ринковими відносинами в суспільній взаємодії.

            27.07.16                                                                    З. Бокійчук 
           
P. S. Хто хоче ширше познайомитись з „принадами” лівої ідеології рекомендую: Тиха революція: відродження марксизму в ліберальній подобі.   

http://gazeta.dt.ua/HISTORY/tiha-revolyuciya-vidrodzhennya-marksizmu-v-liberalniy-podobi-_.html#_=_[]

 


КОМЕНТАРІ 0 +

КОМЕНТУВАТИ


волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram