Рівно сто років тому завершилася Перша світова війна.

В більшості західних країн пам`ять про Першу світову війну займає вагоме місце. На жаль, цього не скажеш про Україну. Попри те, що мільйони українців брали в ній участь, багато з них загинуло, а наша земля була ареною боїв.

На жаль, ми досі значною мірою знаходимося в полоні московського історичного дискурсу, який послідовно ігнорує пам`ять про Першу світову. І це не дивно – адже ця війна завершилася для Російської імперії розвалом і ганебним сепаратним миром.

Таке нагадування може підважити міф про наступну велику війну, який є головним інструментом московської пропаганди. Тому і не чуємо цього дня з Кремля пафосних промов про “прадідів, які воювали”, “священну війну” та закликів одягати георгіївські стрічки (які, до речі, явно доречніші саме в контексті Першої світової війни).

Нам, українцям, потрібний свій погляд на Першу світову.

По-перше, тому що вона вкотре показала тяжку долю бездержваної нації. Мільйони українців воювали та вмирали за чужі імперські інтереси. Найжахливішим є те, що часто українцям доводилося стріляти в українців.

По-друге, нам ще раз необхідно проаналізувати, чому полякам, фінам, литовцям, латвійцям, естонцям, чехам вдалося скористатися результатами Першої світової, проглосити та втримати свою незалежність. А українці знову були поділені між чужими державами. Хоч шанси втримати незалежну Українську державу в 1917-1918 були значно більшими, аніж під час та одразу після Другої світової.

По-третє, розуміння Першої світової війни дозволить глибше зрозуміти Другу світову. Те, що навколо війни 1914-1918 на кілька порядків менше політичних баталій – дає змогу легше відділяти зерно від полови. І цей досвід зрештою застосувати і до Другої світової війни, історія якої досі переповнена імперськими політичними маніпуляціями.

Хай із Богом спочивають усі українці, які загинули. А ми маємо робити висновки.