Відроджуймо національні та родинні традиції

Заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр"
Українці є носіями багатющої спадщини національної духовності та національних традицій, які формувалися в національному середовищі і на нашій Богом даній землі, тисячі років.

Національні традиції та пісенний фольклор були тим заборолом, що захищав нашу націю від фізичної та духовної навали різних варварів, що плюндрували Україну.

Найбільшої шкоди нашій духовності і нашим національним традиціям, завдали російські окупанти і більшовицький аморально-атеїстичний режим. Після московсько-більшовицької ночі, важко відновити те, чим жив наш народ на протязі кількох тисячоліть. А треба! Наша нація завжди була сильна своїми традиціями, своїм народним фольклором і багатющим мелосом.

На жаль, мусимо констатувати той факт, що і демократична Європа не внесла нічого, крім шкоди, у нашу етнографію. Європа практично втратила свої ідентичні коріння і швидше всього опанувала спрощені традиції африканського континенту і космополітичний дух, який струменіє з Північної Америки. Прикладом великого пошанівку до народних традицій і

пісенного фольклору є Японія. Саме Японія, країна, що втілює багатовартісну і багатовекторну програму збереженню, відтворенню і плеканню національних традицій. Студент, який навчається у японському виші, зобовязаний знати кілька сотень народних пісень, приказок та прислівїв, не кажучи вже про школи.

Московські більшовики добре розуміли, що Національні Церкви, національні традиції, народні пісні та народний фольклор є тою стіною, що заступає дорогу і протистоїть русифікації, пустопорожньому інтернаціоналізмові і космополітичним збіднілим традиціям

і тому удар наносився по мові, національних традиціях , що призводило до руйнування національної ідентичності. Прикладом цієї гнітючої ворожої діяльності є стан українського мовного середовища і національних традицій на сході і півдні України. До певної міри цей процес зачепив і Правобережну Україну. Більшовикам багато вдалося. Більша половина населення України не знає національних традицій, не знає народних пісень чи приказок. В духовному плані виробився абсолютний тип радянської людини-гомо совєтікус.

Навіть у нашій україномовній Галичині національні традиції підупадають на очах. Кожний з нас відвідує весілля. Колись, ще зовсім недавно, слово “весілля” відповідало своєму змістові. Тут за день переспівано чи не сотню пісень, перетанцьовано десятки запальних танців, здійснювалися чудові народні весільні звичаї, що передавалися від батьків до дітей та онуків. На сьогоднішніх весіллях-тихо. У більшості випадків молодь та у середнє покоління не вміє співати, не вміє танцювати. Дійшло до того, що випускники шкіл і молодята наймають спеціаліста, щоб навчив їх танцювати. Колись десятирічні дівчата по селах витанцьовували чи не весь набір відомих у нашому краю танців. Співали всі: старші, статечні газди і нестримна в радощах, молодь.

Нині головне заняття на весіллі ”чревоугодіє” і крики недолугих суб'єктів, що називаються далеко не українським словом -тамада. Наші галицькі села колись кипіли від коляд, від вертепів і навіть, незважаючи на переслідування комуністів та їх прихвостнів з місцевих. Я сам малим не раз втікав від них, але ми продовжували колядувати на другому кінці села. Нині у наших селах переважно тихо, хіба що знаходяться місцеві ентузіасти. До речі, різдвяне дійство тепер перемістилося до міст і

Львів -цьому приклад. Щедрували дівчата. Далі співалили гаївок, біля церков водили кривого кола, обливалися водою до бестями. На Андрія стелили до закоханих з соломи стежки, а фіртки стояли замерлі на ставках, дівчата ворожили на щастя. На Зелені свята, ми, пастушки, викопували в морігу столи і святкували це літнє свято. Щасливі були, хоч і бідно жили.

Більшовики старалися все заборонити. Немає більшого свята для дітвори, як свято Миколая.Уже будучи вчителем у своїй школі, пригадую всеохоплюючий запах мандарин чи апельсин, які батьки діставали за тридевять земель і тихий шурхіт папірців від цукорків. На уроках дівчата про щось таємниче шепталися, а хлопці щось показували один одному у портфелях. Залізничний райком партії та райком комсомолу, незважаючи на партійну лють, не могли вбити народні традиції, навіть у дітей. У школах співали. Співали , бо мусіли співати інтернаціональних пісень, але лунали і наші народні пісні, що так були близькими дітям, особливо у тих школах, де працювали справжні фахівці-ентузіасти. У моїй школі колись працювали унікальні вчителі музики і співу- Роман Кокотайло та Ярослав Янівский і збільшовичений Київ слухав чудовий спів галицьких школярів з тихої вулиці Замкненої, що у Львові. Я ще застав музичний кабінет, де на стінах не було місця від почесних грамот. Сам довгих пять років співав у шкільному хорі школи №74, де нами керував чудовий педагог Б. Грош.

Давайте відродимо наші національні традиції. Багато в цьому плані залежить від батьків. Кожний батько і мати легко може навчити своїх дітей понад100 пісень, приказок, прислів”їв чи загадок. Не цураймося цього, не складного завдання! Окупиться сторицею: і для країни , і для родини. Відродилася наша вишиванка і її хода вже в Одесі, Києві, Полтаві і навіть у Донбасі. Всі жінки і чоловіки нині з гордістю носять цю красу, що існує в Україні ще з часів Трипільської культури.

У наших школах слід ввести спеціальний предмет” Національні традиції та пісенний фольклор,” а не різні предмети, які або не читаються, або нічого путнього молодим людям не дають. Ось уже чверть століття українська влада, що є традиційно не українською за духом, не переймається розвитком і традиціями нашої давнини. Переважаюча кількість можновладців- “русскоязичніє” і вони, та їх діти, ще не звільнилися від чарів Кремля і тому їх, наше, національне - не цікавить.Але є ще ми, українці, народ, який мусить зберегти все те, що нам залишили діди і батьки. А їм було ще важче!

 

 

 


КОМЕНТАРІ 0 +

КОМЕНТУВАТИ


Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram