Вимагали знести костели церкви але храми виявилися міцнішими

Вимагали знести костели, церкви, але храми виявилися міцнішими

журналіст
У травні 1987 р. радянське союзне відомство у справах релігій адресувало листи в обласні структури країни із запитом про виконання своїх рішень стосовно знесення недіючих сакральних споруд.
 

12 травня 1987 р., виконуючи вимогу союзного релігійного відомства, апарат уповноваженого ради у справах релігій у Львівській області зробив запит до Городоцької районної ради. У ньому йшлося про необхідність знесення у м. Городку костелу, згідно постанови № 5 (20 червня 1973 р.) Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР та церкви у с. Мости (постанова № 8 (31 липня 1979 р.). Викладалося нагадування органам місцевої влади про відсутність  з їхнього боку інформації про виконання цих рішень. Водночас висловлювалося прохання у місячний термін повідомити про їх виконання. Наприкінці листа висловлювалася думка: «Если возникли новые обстоятельства и нет необходимости сноса зданий, сообщите об этом в своих мотивированных ходатайствах, составляемых отдельно на каждое культовое здание в трех экземплярах на русском языке. В них следует изложить просьбу об отмене решений союзного Совета о сносе и указать под что и когда планируется освоить бывшее культовое здание».

 

Аналогічні листи адресувалися у Жидачівську  (йшлося про церкву у с. Журавне (постанова № 8 від 31 липня 1979 р.) та Нестеровську районні ради (с. В’язова (№ 8 від 26 вересня 1974 р.) та с. Малі Підліски (№ 8 від 22 жовтня 1971 р.).

 

Не менш цікаво й те, що цього ж дня, тобто 12 травня 1987 р., такі ж листи і  з таким же текстом, були скеровані ще у три райони області. А саме – у Старосамбірську районну раду (стосовно церкви у с. Велюничі (постанова № 1 від 24 лютого 1977 р.), с. Дроздовичі (№ 3 від 29 червня 1977 р.) та Дешичі (постанова № 4 від 29 червня 1977 р.), а також с. Чижки ( № 3 від 29 квітня 1977 р.).

 

Нарешті, цього ж дня скерували аналогічні листи-запити у Турківський район (церква с. Явори, постанова № 5 від 29 липня 1971 р.), та Яворівський район (церква с. Ліс, постанова № 5 від 20 червня 1973 р.).

 

Ось і виходить, що місцева влада не могла нічого втішного повідомити союзним релігійним чиновникам про виконання їх рішень (постанов). Останні ж, ніби на досить тривалий час (а це десять і навіть більше років!) забули про свої ж вимоги. Та коли настала так звана радянська перебудова, а найголовніше, коли владні структури відчули, за словами тодішнього Генсека Компартії Михайла Горбачова, що процес пішов, схаменулися. Та було вже пізно. Якщо до того часу ніхто не виконав вказівок «вищестоящих», то наприкінці 80-х рр. XX ст. радянську владу турбували зовсім інші проблеми. Йшлося про саме існування, чи краще сказати, виживання радянської безбожної системи. Хоча за інерцією згадані запити-листи із Москви та Києва надсилалися.

 

Втім, декілька листів у відповідь союзним та республіканським чиновникам все-таки надійшло. Наприклад, 14 липня 1987 р. із Львівщини на адресу К. Харчева (голова ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР) та М. Колесника (голова ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР) повідомлялося: «Представляем материалы по вопросу ходатайства Старосамборского райисполкома Львовской области об отмене решения № 3 от 29 апреля 1977 г. Совета по делам религий при Совете Министров СССР о сносе недействующего культового здания в с. Чижки.

 

Просим Совет по делам религий при Совете Министров СССР согласиться с ходатайством Старосамборского райисполкома об отмене данного решения».

 

Тоді ж авральним чином були підготовлені так звані нові висновки стосовно ситуації із церквою у с. Чижки. Тут, зокрема, йшлося, що колишня культова споруда – деревяна, розташована на кладовищі, ключі від неї перебувають в органах влади, культове майно та релігійна атрибутика вивезені, споруда поставлена на консервацію. Враховуючи те, що споруда перебуває у задовільному стані, позитивні висновки місцевої районної влади, представлення виконкому Львівської обласної ради про недоцільність знесення недіючої будови у с. Чижки, вважати таку позицію обґрунтованою, і як таку, що підтримується. Стосовно ж недіючих церков у селах Дешичі та Дроздовичі, то органи влади планували їх все-таки освоїти… під будинки трауру. Не сталося… Траур був, але для тодішньої влади, однак місцеві віруючі з цього приводу не сумували. Навпаки – дуже раділи, навіть святкували, замовляли відповідні відправи у церкві, молилися, завдячували Богові за Його ласку до них та їх нащадків. Бо, нарешті, позбулися чужої влади та її законів, інструкцій, надуманих заборон, штучних перешкод, а найголовніше – переслідувань за віру.

 

 Матеріал підготовлений на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). –Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Спр. 462. –Арк. 24, 25, 26, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60.

 


КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram