Податковий кодекс: покращенню бути

2 грудня 2010 року Верховна Рада України (ВРУ) остаточно проголосувала за Податковий кодекс (ПК). Власне, ідея зведення в єдиний документ законів, що регулюють взаємовідносини платників податків з державою від самого початку фахівцям видавалась сумнівною, як така собі скринька із секретом. Якщо гарно пригадати, то Кодекс у ВРУ почали розглядати восени 2010 року, одразу після виборів до органів місцевого самоврядування, а влітку два законопроекти – Податковий кодекс та внесення змін до Закону про місцеві вибори обговорювались майже водночас. А оскільки всі, починаючи від маститих політиків до дрібних політиканів, від політологів до політтехнологів займались прискіпливим обговоренням нових норм виборчого законодавства, то нікому не було діла до, на нашу думку, значно глобальнішого законопроекту – податкового.

У світі не так вже й багато країн з таким кодифікованим податковим законодавством, і то здебільшого на теренах СНД. Те, що навколо ПК буде зламано не одну сотню списів було зрозуміло вже від самого початку. Для прикладу, якимось дивним чином у вже загалом прийнятому законі зник цілий розділ про спрощену систему оподаткування для малого та середнього бізнесу. Ситуацію вдалось виправити лише після масштабних протестів по усій Україні та «податкового майдану» в Києві.

Податковий кодекс і політика

Тепершіня ситуація навколо ПК в чергове спричинила немалі хвилювання від Києва і до самих околиць. До того ж гребені хвиль мають вже суто політичне забарвлення і певним чином, на думку деяких експертів, корелюють з майбутніми президентськими перегонами. До речі, виборчий процес на найвищу посаду у виконавчій гілці влади починається акурат 29 грудня 2014 року, тобто часу на «розгін» обмаль. В такій ситуації найменша похибка, компромат чи просто інформація з подвійним трактуванням може мати вирішальне значення. А подвійно протрактувати в українському законодавстві тепер можна багато що. Зокрема, останні адміністративно-податкові новели уряду та народних обранців.

Значне занепокоєння можуть викликати внесені зміни до статті 170 (п.170.11.1), яку, за повідомленням депутата від ВО «Свобода» Олександра Аронця, доповнено реченням: «У випадку, якщо особа має право постійного проживання на території іноземної країни, вона вважається такою, що не проживає в Україні». Це щось на кшталт, якщо ви придбали авто, то не вважаєтесь пішоходом, або якщо займаєтесь фізкультурою, то вважається, що ви не хворієте і вам не потрібний «лікарняний листок». Що, по суті, є повним абсурдом.

Ще, як зазначає нардеп Аронець, внесено доповнення до статті 70 (п.70.1): «Фізична особа, яка є резидентом іноземної країни, тобто не проживає в Україні, може бути взята на облік за місцем реєстрації свого перебування (проживання) на території України».

Те, яким чином, законно/незаконно, внесено зміни та доповнення, нехай займаються відповідні структури, ми ж спробуємо розібратись у підводних течіях запропонованих законодавчих інновацій.

Як пройти в президенти?

Отже, ми маємо для розгляду два, а фактично три поняття – перебування (проживання) і резидент. Принагідно, пригадаємо, хто ж в нас може обиратись президентом. Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про вибори Президента України» Президентом України може бути обраний громадянинУкраїни, який на день виборів:

·досяг тридцятип'яти років;

·має право голосу;

·володіє державною мовою;

·проживає вУкраїні протягом десяти останніх перед днем виборів років.

При цьому під проживанням в Україні розуміється:

·проживання на території в межах державного кордону України;

·перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України;

·перебуванняг ромадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, служба в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах;

·перебування на полярних станціях України;

·перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України;

·перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних договорівУкраїни.

Що стосується Віталія Кличка, то з такими параметрами, як, скажімо, вік, мова, право голосу все зрозуміло. Більше того, навіть якщо бути відвертим, то і з останнім також, якби не законодавчі ініціативи Кабінету Міністрів і деяких начебто від опозиції депутатів. Ініціативи, що в принципі мали б сприяти спрощенню та впорядкуванню адміністративних процедур стосовно бізнесу, певним дивним чином не на жарт схвилювали значну частину українського політикуму.

Помилка (п)резидента…

Спочатку потрібно вияснити, якої саме сфери стосується такий неоднозначний Податковий кодекс. Відповідно до ст. 1 цей закон регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, «визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства». Тобто логічний зв'язок між податковим та виборчим законодавствами ніби відсутній. Більше того, конкретно місце проживання фізичної особи як громадянина (а це в конкретному випадку має бути як первинне) регулюється ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а там зазначено, що місце проживання – це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Як бачимо, відсутнє податкове трактування вважається – не вважається з огляду на те, де людина, зрештою, може мати право проживати.

Наступне наше питання до розгляду – резидент (нерезидент). В принципі, поняття резиденства вводиться в законодавство фактично з метою коректного оподаткування і використовується лише у митному та податковому законодавствах як в Україні, так і за кордоном. Є пікантний нюанс відносно норми п.170.11.1 (вважається-не вважається). В Податковому кодексі (п. 14.1.213) є трактування, що ж таке фізична особа – резидент. Коротке і ясне – особа, яка має місце проживання в Україні. А у разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має місце постійного проживання в Україні. Більше того, якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. І тільки, наголосимо на цьому ще раз – з метою виключно уникнення колізій в оподаткуванні, у випадку, якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів у році. Окрім цього, ще одним важливим аргументом, з метою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи, є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. На завершення трактування термінів, напевно, найголовніше – якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Отже, якщо Кличко є громадянином України, а ним він, очевидно, є, інакше який сенс впрягатись у передвиборчий процес, то він і є резидентом України. При потребі, в принципі, можна ще глибше занурюватись в українське та міжнародне законодавство, але для початку і цього достатньо.

Про логіку і відсутність такої

Тепер ще раз і поволі про доповнення до п. 170.11.1до Податкового кодексу, у варіанті який оприлюднено.

«У випадку, якщо особа має право постійного проживання на території іноземної країни, вона вважається такою, що не проживає в Україні». Тобто якщо особа має право постійного проживання за кордоном, цим правом не користується і є громадянином України, і усі 365(6) днів у році проживає на території України, то вона вважається такою, що не проживає в Україні. Ну, браво! Приїхали…

Інтелектуальні маневри

Підсумовуючи, зазначимо, що ми усі є свідками надзвичайно витончених інтелектуальних маневрів. Так, саме поки що маневрів, і як наслідок спостерігаємо, що з інтелектуальною капіталізацією в деяких політичних сил слабувато, а в деяких, попри шалені енциклопедичні знання, така капіталізація відсутня як факт. Вже зазначалось, що до початку виборчого процесу залишається трохи більше як рік і якщо й надалі діяти лише на інтуїтивних відчуттях та здогадках, то в такому випадку можна навіть і не починати. Цілком можливо, вся ця гра з податковими інноваціями була затіяна з прицілом на те, що хтось з ключових політиків не зуміє вчасно натиснути на гальма. До того ж, не важливо, хто перший, головне, щоб процес рушив. Цікаво, які тепер саме інтелектуальні багатоходівки запропонують опозиційні сили? Якщо в найближчий час не буде запропоновано політичного креативу, і то потужного, то можна вважати, що наступні вибори відбудуться практично на безальтернативній основі.

Андріян Фітьо, Роман Соломонюк, ГО «Експерт-група».