З благословення Олени Теліги

Заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр"
У нашій черговій літературній публікації хочемо ознайомити молодого українського читача з творчістю української поетеси з Канади- Ларисою Мурович.

Життєвий і творчий шлях Лідії Мак-Тимошенко (літературний псевдонім-Лариса Мурович) подібний до багатьох молодих західних українців, які, в умовах іноземної окупації, здобуваючи освіту, одночасно вели національно- визвольну боротьбу в лавах ОУН чи інших  громадсько- політичних організаціях.

Лариса Мурович(1915-2002) народилася в Чернівцях, що на Буковині, в родині професора класичних мов –Степана Мака та народної вчительки-Віри Попенко, що забезпечило дівчині всесторонній розвиток уже в межах сімейного кола. Дівчина була активісткою Пласту, а потім, уже при румунах, вступає в лави ОУН і тут же попадає під нагляд румунських таємних спецслужб. До речі, Маки мають козацьке коріння, адже прапрадід поетеси був козаком на службі у гетьмана І. Мазепи і після поразки під Полтавою, мусів втікати від сатрапів Петра І на Західну Україну.

Лариса почала писати вірші ще в дитячому віці. А вже і 1944р вийшло друком дві її збірки поезій «Крилатий шлях» та «Свята Земля»,
 але вони загубилися у вирі війни. В 1940 р. Північна Буковина переходить під руку Москви і НКВД починає активно розшукувати членів ОУН і над Ларисою нависає загроза арешту, а може й смерті. Далі війна і Великий Ісход української інтелігенції. Лариса Мурович опиняється в Канаді. У вирі війни вона втрачає чоловіка та малолітнього сина Юрія. Ще в 1939р. видатна українська поетеса Олена Теліга, ознайомившись з творчістю Лариси Мурович, наголосила:»Молода, здібна,інтелігентна поетка з Божої ласки.» Це благословення поетеси Лариса пронела через усе своє життя. В Канаді,у 1955 р. вона виходить заміж за Володимира Тимошенка і обоє активно включаються у громадсько-суспільне життя. Поетеса одночасно стає активним членом Союзу Українок Канади і навчає дітей українських емігрантів української мови.

Як поетеса, Лариса Мурович активно вдосконалює свій поетичний стиль і поетичний доробок. З-під її пера виодять збірки поезій «Піонери Святої Землі»(1969); «Євшан» (1970); «Жар-птаха»(1971); «Дерево Рідного Роду» та ін.. Поетеса плідно працює над перекладами американських, канадських, шотландських та ірландських поетів, бо перекладеної літератури на українську мову було вкрай мало.

Творчість Лариси Мурович перш за все спрямована на оспівування героїки Усусів, УПА та ОУН, адже сама вона була членкинею ОУН на рідних землях.
 У збірці «Свята Земля поетеса писала:

  Оця земля-святка від віку,

  Бо кров’ю зрошена бійців.

Про своїх друзів з ОУН, що вступили на шлях боротьби з ворогом,у збірці є такі ряки:

  …що вмерли у безсмерті,

  Горівши пламенно, аж до кінця

  З їх поривів сердець п’янкої щерті

  Нащадки будуть пити до щирця.

Любов до рідної землі наших емігрантів- переселенців і утікачів від більшовицького ярма, поетеса відізвалася віршем «Чорноземна грудка»:

   Чорноземну цю грудку до хустини

  (Де піт рясний і кров моїх батьків!)

  Узяв я з поля Рідної Країни

   Сльозами власними її полив.

  Я зберігав її, мов скарб багатий,

   На всіх дорогах рівних і стрімких,

  Вона була мені за світло хати,

  За рідних і живих і неживих.

  Але тут її, таку святу й єдину,

   Я розділю на двоє в мірці жмень,

  У чужині посію цю частину

  Тамту лишу на свій останній день…

В багатьох поезіях Лариси Мурович вилита туга за рідною землею, за Україною, яку

 топтали чужинці, зокрема в поезіях «Золоте намисто», «Калина»,

«Соняшник», «Свята Земля», Кетяг калини» та в інших.:

   Я кетяг ягід калини…

  Та ні, я –дочка України!

  Мої імена: Софія, Олена…

  Ми підняли знамена

  В часі лихих землетрусів

  У лавах усусусів!

У вірші «На станції» є болючі рядки , які малюють момент  « визволеного краю більшовиками»:

  Боревій- від світанку до ночі-

  Реве, як роз’юшений звір,-

   Заплакані в матері очі,

   Дітей бо везуть у Сибір.-

Другим напрямком поетичної творчості Лариси Мурович є її перекладацька діяльність. Поетеса знайомить українського читача з творчістю поетки-індіанки Поліни Джонсон, канадської поетеси ірландського походження- Ізабелли Крафорд, канадської поетеси Сузанни Муді- першої канадської поетеси- піонерки, американської поетеси Емілі Дікінсон, Р.В.Емерсона- поета і філософа із США; В її перекладацькому доробку поезії канадського поета Вилсона Мек Доналда, американця Д. Т. Торо, В. К. Брає,   ірландського поета Ш. О’Шіла, та інших.

Пропонуємо вірш Ізабелли Крафорд у перекладі Лариси Мурович:

   Хто ж вогонь, цей Божий дар,

  Може в надрах серця вбити?

  Недаремно волі жар

  Хоче деспот погасити!

   Лютий деспоте, тремти,

  Хоч потопчеш- раб не згине,

  Під п’ятою вчуєш ти

  Білий гнів Творця людини.

  Через рани від кайдан,

  Через душу, скуту в криці,

  Вибухають, мов вулкан,

  Вічні сили блискавиці.

   Владно, як страшний пожар,

  Край огорне їх стихія

   І борвієм аж до хмар,

  Порох деспота розвіє!

Цю невеличку статтю про творчість поетеси з Канади- Лариси Мурович закінчуємо словами з її вірша «Єдність»:

   Бо лише тоді орел летить, як крила

  Обидва в височінь його несуть.

Досліджуючи творчість українських поетів  з діаспори, нам дуже  хочеться, щоб читач в Україні був знайомий з усіма відомими і уже призабутими поетами, які творили далеко за межами нашої Вітчизни, зберігаючи віру  і впевненість у те, що Україна буде вільною.

 


КОМЕНТАРІ

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram