Кораліна в країні кошмарів (Coraline)

Дитяча Матриця стилізаційними слідами ВОЛЛ-І та занадто хеппі-ендним фінішем, який сигналізує про велику можливість продовження цього класного мульта.

Ляльковий мульт режисера Генрі Селіка за романом англійського фантаста Ніла Геймана розкручує кіноманську фішку кіндерів, які виросли на культових фільмах та розмалювали оскароносний ВОЛЛ-І. Саме цитатне мислення з алюзіями на величезну к-ть фільмових шедеврів, знакових речей з області світової літератури та живопису стає трендом сезону.

Й тому за ВОЛЛ-і та вже цьогорічними Монстрами проти прибульців – Кораліна крутиться в інтертекстуальному колесі своїх авторів, ще раз тільки підтверджуючи величезний вплив кінематографу на формування свідомості глядачів (режисерів наступного покоління).

В коктейлі Кораліни базовими елементами можна вважати книгу Аліса в країні чудес Люїса Керрола та фільм Террі Гілльяма Країна припливів. Й куди ж у сценарному контексті без Історичного коріння чарівної казки Володимира Проппа. Про темну атмосферку наявних "жахів" Селіку, як режисеру The Nightmare Before Christmas за сценарієм Тіма Бартона, також не варто забувати. Як й про Труп нареченої того ж Бартона.

В якомусь сенсі, Кораліна (як й ВОЛЛ-І) стає, або ілюстрованою енциклопедією світової культури для землян, або ретроспективним сигналом для інопланетних гуманоїдів про досягнення земної культури.

За живопис віддувається Ботічеллі, Босх (куди ж без нього в такій тематиці) та Ван Гог. Плюс давньогрецька мозаїка та купа інших не таких центрових алюзій.

За літературку – без вищезгаданої Аліси та казкової символіки – чітко прочитується Перетворення Франца Кафки (куди ж без нього) в розкритті жукової тематики. Про інші впливи можна сперечатись, поки пишуться більш виокремлені алюзії.

А от з кінематографічних джерел можна виловити цілий траулер цитат. Від Інопланетянина Спілберга, до Каспера, Бетмена, Чужого, Великої риби того ж Бартона (циркові моменти), Гаррі Поттера, Сімейки Адамсів і навіть Дзвінка. Історія з вибором ґудзиків-оченят в інтервалі: райдужна ілюзія з фіговими наслідками – не така вже й яскрава реальність (яку все ж можливо змінити) – робить з Кораліни героїню дитячої Матриці, дорогоцінну перлину на якій має бути збудована Церква Христова та подолане безбожницьке царство симулякрів. Хоча, в контексті енциклопедичності, ця перлина розкидається якраз перед свинями зарази мінімального їх просвітлення. Без алюзій, а просто так (в контексті іронічного юзання елементів саспенсу), варто згадати минулорічну шведську кіноху Впусти мене.

З мультяшних джерел алюзуються французькі Трійця з Бельвілля та Страхи темряви + деякі елементи японської анімації.

Увесь цей парад-аллє людського щастя і таланту передає на екрани класну анімацію та ймовірного нового власника Оскара. Хоча, як й у випадку з ВОЛЛ-І, розв’язка Кораліни підкачала у силі попереднім елементам фабули. Хоча аморфний хеппі-енд, як перепочинок від кульмінаційних баттлів, може багато чого сказати про велику можливість продовження мульту в майбутньому. У суперництві з ВОЛЛ-І, Кораліна має набагато більший потенціал для продовження пригод, тим більше, що її чекає шкільна парта.

Найбільш реальним моментом мульту стала трансагресія на нерозмальований, білий простір мульту, незвична чистота (як для шикарної кольористики самого мульту) якого, може передавати постмодерні салюти хвилинному втиканню у чорний екран у фільмі британця Майкла Вінтерботтома Трістрам Шенди: Історія півника і бичка.

В наших реаліях, варто похвалити український переклад Кораліни. Містер Бобінськи в наших алюзіях став ексцентричним персонажем Леся Подерв'янського, а українські Miss Spink енд Miss Forcible – дають ще того джазу. З музикою повний порядок завдяки банді They Might Be Giants та відомому кіношному композитору Бруно Куле (зв’язки з культовими французькими реперами IAM чого варті). Дрім-попні треки в рамках трендової струї – саме то.

Іронічний мульт Селіка, де "жахи" – домашні, як вікна з цього боку, завдяки цитатному мисленню, а отже вже й з ознайомленістю з суб’єктом "жахіть". А там, де є багаторазово побачене знайомство – не може бути страхів.

Лялькова анімація, тим більше виконує пом’якшувальну функцію. Вона може бути потенційно страшною лише у темряві. Але в темряві знаходяться глядачі, а ляльки – висвітлені на екрані. Тому глядачам варто більше боятись жуків у власній свідомості, ніж побаченого на екрані. Та й відстороненої функції іронії ніхто ще не скасовував.

постер: kinomania.ru