Перший загін (Первый отряд)

Священний кіллбілл між паранормальними піонерами-героями та тевтонськами псами-лицарями під час Великої Вітчизняної Війни.

Отож, після нещодавнього закриття в Москві шашличної "Антисовецкая", що навіки зганьбила своєю назвою світлу пам'ять ветеранів ВВВ, на екрани починає виходити перше російське аніме, де духи піонерів-героїв: Льоні Голікова, Зіни Портнової, Марата Казєя, Валі Котика (хто пам'ятає ці імена зараз?) та паранормальна (і жива) дівчинка Надя мочать на місці Льодового побоїща тевтонських псів-лицарів, духи яких з потойбічного світу викликали маги "Аненербе" з-за допомогою меча магістра ордену Меча – барона фон Вольфа. На носі 1942 рік. Радянський Союз також не спить і вищевказаних героїв-піонерів покликала на священну війну вищезазначена дівчинка Надя, яка у вільний від циркової діяльності час з огляду на військовий період, підпрацьовує своєю катаною (телепатією та ясновидінням в дусі каналу СТБ) у 6-му відділі військової розвідки, яка цікавиться різними окультними штучками і якою керує легендарний генерал Бєлов (невипадкове прізвище для керівника магічної структури).

Для когось такий сюжет – шиза останньої інстанції, для когось – переваги квітучого постмодернізму. Для когось – звичайне фентезі. А хтось – згадає Вольфа Мессінга. Після Нічних і Денних дозорів, кіндерно-шпигунської Сволоти та пропутінського (за духом) енд проголлівудського (за формою) Ми з майбутнього – дивуватись немає причин, дорогі слухачі. Було б дивніше, якби такого не було, враховуючи, навіть ті ж постмодерністичні здобутки російської літератури.

Варто відразу ж написати, що у креативних чувачків з титрами: Misha Shprits та Aljosha Klimov на виході візуалізувалась повна лажа з повагою до світлої пам'яті ветеранів ВВВ.

Перший загін повторив мінотаврську долю Ми з майбутнього. Якщо з плакатною агітацією в аніме на 5 з плюсом (варто подякувати Кукриніксам та всесвітньовідомим фронтовим фоткам, особливо "Комбат" Макса Альперта), то зі всім іншим – тут повний завал. Окрім, закономірно-стилістичних параметрів аніме, на екрані буйним цвітом майорить неприхована Голлівудщина. Цитатність відсилає до десятка американських блокбастерів: Kill Bill (кендзюцу), Матриця (bullet time і телефонні кабінки), Володар Кілець (пейзажі (куди там Порко-Россо Міядзакі зі своїм пілотним раєм) і орки), Рембо (кулемет і червона пов'язка на лобі під Лєрмонтова (ха-ха)), Термінатор (епізод зі складом зброї) ітеде чи навіть (???) – пародії Epic Movie). За совок віддуваються закономірні 17-ть миттєвостей весни (в народі просто Штірліц).

Щоб розвіяти цитатний попіл над полем брані в анімешку імплантовано модні псевдодокументальні вставки зі словесами псевдо: істориків, військових, психоаналітиків, ветеранів (?). Щоб молодому поколінню легше було вгризатись попкорном в ратну славу дідів у прокаті ці документали виріжуть і залишать одну кендзюцу та спіритичність. Напевне, пам'ятають креативщики долю Острова Скарбів студії Київнаучфільм (1988), яка відволікала своїми музичними моментами від мультяшного екшину. А в мультяшному екшині Острів Скарбів переплюне Перший загін до Барбадосу й трошки.

Повертаючись до наших баранчиків, перед повною битвою під Прохорівкою, до плакатної (однозначної) стилізації аніме можна зарахувати ще й присутність іконостасного ряду в образі православного монаха, який шаолінить не-понемовлятному, у вогні не горить і у воді – підкошується під відому субстанцію. В образі монаха на службі спецслужб (не забуваємо про окультизм) пробивається щось середнє між героями Куликовської битви: рабами Божими Алєксандром Пєрєсвєтом і Родіоном Ослябьою.

Останньою краплиною буде майже повна і безповоротна одновимірність фашистів. Радянські воїни – метафізичний позитив, німці – тупі статисти, картонні репліканти-дебіли, яких піонери-герої валять одним махом (саме ця сцена дивним чином відсилає до Epic Movie в епізоді битви з військом Курви поставленим на паузу з-за допомогою пульту з фільму Клік). Тільки в одному випадку (випадково чи ні?), фашисти – це гуманісти. Вони займаються банальним спіритизмом в той час, коли совки відправляють в потойбіччя живих менів зі шкодою для підсвідомого здоров'я. Але з радянських людей можна цвяхи робити, тому з профілактикою шизи у них все тіп-топ.

На екрані валить дико пафосна (у своїй наївності) стереотипізація і заштампованість. В агітаційно-плакатному сенсі вона ще зрозуміла, але в комплекті з постійними голлівудськими алюзіями – вона дико смішна. Цитатність сприймається лише в руслі Epic Movie чи Scary Movie, а використовувати пародійні прийоми на повному серйозі (з патріотичним месиджем) – як мінімум, тупо (приклад Ми з майбутнього). Схоже, що до рівня високої еклектики з міксом нео-нуару та соцреалізму доросли тільки болгари зі своїм Дзіфтом.

А постійно матюкати усе закордонне (американське) за поганий вплив на підростаюче покоління і масово використовувати їх кіно-ідеологічні напрацювання – это, так по-русски. Чи тут ще хтось думає, що Перший загін – це стьоб над ветеранами ВВВ (салют Тарасу Бульбі)?

В чомусь рапідна героїка Першого загону – навіть примітивна, бо так, як вона подається, може бути розрахованою лише на ідіотів чи дитячий садочок. Хоча, хто в дитячому садочку знає про героїв-піонерів? Чув музичку Дунаєвського з Дітей капітана Гранта? І знає, що таке ВДНГ в купі з фільмом Свинарка і пастух?

Закордонний ленд-ліз перебиває усю малину і з таким успіхом, можна було закосити ВВВ під стилістику покемонів. Аніме по гланди затарене колекцією банальностей – ідеологічних і романтичних (куди ж без них) з яких виникає купа здивованих поглядів.

Обов'язкова зупинка часу під час секунд 1-ї закоханості (як говорилось в Бременських музикантах "их взгляды встретились") з падінням з яблуні (салют Едему) та перші поцілунки під час дощу (мама мія!). Обов'язковий кіт в кабінеті Бєлова. Фінішний брейкбіт. А св. Георгій Побідоносець на усю стіну в коридорах спецслужб – це міф чи реальність? Герої-піонери деконструюють свій образ спонтанних героїв завдяки підготовці в спец-інтернаті і незважаючи на усі свої екстрасенсорні можливості – початок війни для них повна несподіванка (ау, міф про віроломного ворога). А зовнішній вигляд дівчинки Наді на морозах 1942 року можна спроектувати на відому ідіому "любов гріє".

Головний ж обломчикс аніме у тому, що фон Вольф, який так спіритично збирався на останній баттл, чомусь в останній момент істини замість себе відправив лівого лицаря на передову, де його з маузера прикокнули комісари. Фон Вольф тільки маякнув своїм містичним артефактом (мечем) й тут буцефалу зрозуміло – що продовженню бути. Але ж не таким макаром потрібно вгроблювати усю кульмінацію.

От така фігня малятка, любі хлопчики й дівчатка. Недороблено. Недодумано. Примітивно. І виглядає, як правильно пишуть блогери, ніби трейлер до якогось серіалу.

А на каналі СТБ вважають, що брати Вачовські стирили кульні ухиляння Нео у запорізьких козаків. От, де поле для діяльності українських аніматорів.

постер: kinomania.ru