Мінлива хмарність, часом фрикадельки (Cloudy with a Chance of Meatballs)

Мультяшний салют Бодріяру та його "Суспільству споживання". Плюс ще один доказ того, що людське втручання в божественну парафію завжди закінчується бабахом.

Мінлива хмарність, простим, як дошка, арсеналом орієнтується на різні вікові групи, даючи змогу дітлахам від 2-х до 102-х мати власне місце для інтерпретацій. Когнітивний дисонанс тут не в моді, бо нічого нового тут не проповідується. Лише вкотре наголошується на тому, що людство може порозумнішати лише через піздюліну, хавання пороху земного та народження через муки.

Малятка будуть хавати тільки прикольні гегі головних персонажів та кулінарну фантазію аніматорів. На якомусь етапі їм буде нудно, бо мульт дещо провисає в своєму екшині, але зазомбовані ведмежатка-гаммі та бойові бройлери з елементами кунг-фу поставлять кіндерні уявлення у потрібне русло.

Безперечно, у тому руслі поки що не плаває рибка пародія на різноманітні фільми-катастрофи, які завалили прокат за десяток минулих років. Та й смерч зі спагетті в них поки що не пов'язується з рекламою гутталаксу.

Кіндери можуть поки сюрпризитись в пісочниці. Бо для усіх інших – кодиків тут розкидано до фіга й трошки. Брюса Всемогутнього та Льодовиковий період – тут можна лишити за рогом, але десь на горизонтах мати на увазі ВОЛЛ-І.

Лузерний (маргінальний) конфлікт з суспільством закінчується, авжеж, перемогою. Але якою? Традиційною. Флінт, на якомусь етапі зраджує свою маргінальність і хоче екстазованого визнання суспільства, як компенсації відсутньої батьківської любові (нерозуміння), але в процесі героїчної ідентифікації він доходить до логічного результату порозуміння з батьком.

Тут встановлюється рівність між батьками і дітьми у факті закритості батька (його очі заховані за густими бровами з'являються лише в пограничних ситуаціях) та у тому, що для висловлення "справжніх почуттів" йому потрібен комунікатор, який раніше опробовувався на мавпочці. Добивається ця своєрідна кастовість тим фактом, що подружкою Флінта стає така ж маргіналка-нерд (яка втратила себе, але віднайшла у стосунках з ним).

В бедбоях ходить лише один паганий мер. Лише він один товстіє і вже не ходить, а їздить на машинці. Лише його бажання не переносяться на машинерний образ кулінарно-стихійних лих, хоча одночасно – він й перетворюється на робота запрограмованого власними бажаннями.

Цікавішим за бедбоя і головного героя є поведінка афроамериканського копа, бо тільки він, як орган репресивної системи озвучує головну проблему жителів міста у надмірності їх бажань. Знову ж на якомусь етапі, коп повертається до джерел і пропонує контроль за бажаннями, сам подаючи приклад такої поведінки (хоча на старті він просто їбанута на голову чорна мавпа, яка крутить руки усім пішоходам).

І якщо це ще є зрозумілим, то чому цей коп намальований так, ніби взятий з відеокліпів Village People, які так популярні у голубої верстви населення – то вже якось підозріло-смішно. Така його образність розбавляється постійними і навіть нав'язливими (агресивними) переконаннями власного сина у безмежній батьківській любові. Але в момент найбільшої потреби в його копівському героїзмі, очко копа героїчно підтягнулось в одну бойову одиницю, а його нижні щічки рельєфнулись, як в античного Геракла (все як модні журнали пишуть). І все це фіксовано трималось на камеру, а не трапилось просто так, несподівано. Що цим хотіли сказати автори мультфільму – саєнтологам невідомо. Добре, що ще желейний Давид, цей бренд (марка) атлетичної античності з головою подружки Флінта не був показаний з нижнього ракурсу, звідки б його фрикадельки виглядали дуже живописно.

Недитячу тему сексології можна було б на тому закінчувати, якби не головні негативні персонажі цього мульта – продукти життєдіяльності людини, тобто хавка. Манна небесна доведена завдяки зростаючим людським бажанням до стану м'ясопорнухи. Агресивність модифікованої хавки немає нічого спільного з життям. І це не якісь далекі смерчі, урагани, цунамі, ель-нінзі та інші стихійні лиха, які є так абстрактно (колективно) залежать від діяльності усього людства.

Людські бажання є конкретними, стереотипічно нав'язаними. Вони є підраховані та впорядковані. Десь на цьому етапі людського зазіхання на божественний престол й відбувається схождення в народ картин Френсіса Бекона з їх тілесним деконструктивом, де вже й до розгляду причастя недалеко (триптих створений під впливом вірша Т. С. Еліота "Sweeney Agonistes", триптих "Травень-червень 1973", "Три фігури у кімнаті"). Безпосередніх алюзій на Бекона у мульті немає, та екранні картинки м'ясопорєва блукають десь близько.

Кіндери поки сюрпризяться в пісочницях та спостерігають відвічну, з часу конфлікту Тома і Джеррі, битву чогось доброго з чимось злим.

постер: kinomania.ru