Виховання почуттів (An Education)

Доісторична мелодрама з печерним хеппі-ендом для маленьких дівчаток, яка ще й масово претендує на Оскара.

Британський фільм режисерки з Данії Лоне Шерфіг про славні та перехідні 60-ті (які зараз дуже, як в моді) зі штампованим тінейджерським запахом ідіотизму (так далекого від догматичного минулого № 95 Лоне Шерфіг).

Класична та старомодна історія про дівчинку, яка натхнена романтичними ілюзіями попадає в пазурі буденного реалізму, але знаходить у собі сили подолати ці перешкоди, морально вдосконалитись і далі чимчикувати до світлого майбутнього, ковалем якого, вона є сама. Мораль цієї басні в тому, що метелик легенько обпалив свої візерунчасті крильця, намагаючись обміняти шило на мило (навчання в Оксфорді на щасливий шлюб).

У всій цій пурзі, яскравим виразником якої (пурги) є присутність такої собі звєзди вокалу (що намагається пройтись поюзаними ретро-слідами Емі Вайнхаус), як Beth Rowley, усе залізобетонно академічно і камерно, але що ж хотіла сказати цим поюзаним тисячоліттями месиджем Лоне Шерфіг – невідомо навіть папі Римському, який возсідає на вершині світу.

Світлими плямами на цій дефлораційні історії скулгьорли є хіба що, таткова майстерність Альфреда Моліни та тема абсурдності (відсутності сенсу) навчального процесу (але й вона не розвинена у достатніх межах).

У Кері Малліган – миле личко лолітки. Еммі Томпсон – мало місця для таланту, але все ж добре зіграно. Розамунд Пайк – аж занадто переграє образ тупої, але гарної блондинки.

Старомодність не показує сексу з малолітніми, а лише демонструє недо-розмови про недо-психологічний стан після дефлорації еврейським хуєм. В такому ракурсі хтось може звинуватити фільм в антисемітизмі, оскільки головний бедбоєць фільму – багатоязикий єврей, який знає, як підмазатись під будь-якого мена і вумена.

Фільм стає зразковим прикладом фейку (у даному випадку, романтичної найобки), де малолітній бунт проти умовностей переходить у заручений стан з обломаним весіллям, але з яскравими кадрами поїздки до Парижу. На подібній темі вже зламав титанічні зуби Сем Мендес у своїй Дорозі Змін, намагаючись підкоситись під серіал Mad Men.

І для чого у це русло було входити Лоне Шерфіг зі своїм сопливим хеппі-ендом (для ясельного віку), підсвіченим ласкавим сонечком – невідомо навіть Далай-ламі. Та й з Оскаром вже давно усе зрозуміло, але номінувати туди таку туфту – то вже просто нереальний unreal.

постер: impawards.com