Чарівна крамниця

Піжонський живчик з бровами а-ля Льоня Брєжнєв грається у магічний реалізм з чарівними іграшками та героями Сполучених Штатів Америки + пече млинчики разом з мовчазною зеброю. Податків не платить, кредитками не користується, кеш в кишенях не носить.

За що ж він тоді купив, напевне з 200 пар, однаковісіньких туфликів на свої веселкові шкарпетки? Загадка. Чудо? Сценарист? Блютус?

32-річний режисер Зак Хельм розповів глядачам чарівну історію про еволюційну мутацію хоми невіруючого в адепти іграшкового кайфу. Це на маргінесах кінофільму.

Магістральним месиджем цієї казки віденського лісу є тривалі і, в принципі, не сказати б, що важкі, пошуки сенсу життя, талановитої минулими авансами, піаністки Моллі Махоуні (в ролі Наталі Портман), яка у вільний від геніальності час допомагає містеру Магоріуму (в ролі Дастін Хофман), а саме так звати піжона з бровами а-ля Льоня Брєжнєв, у його чарівному магазині іграшок.

На 243 році життя містер з літаючими бровами вирішив звалити на небо, оскільки, остання пара його туфлів протерлась до свого логічного завершення. Запасів більше немає. Кредиток не має. Кешу також. Немає. От такий пенсіонерний волюнтаризм.

Скинувши свій зірковий тойшоп з безхмарного неба на тендітні плечі Моллі, містер Магоріум сподівається на її добре серце, на її витривалу жіночу долю в контексті фемінної драми та на Альберта Камю. Він знає, що людина виявляє усі свої приховані таланти та знаходить сенс життя лише у пограничній ситуації.

Тому закинувши ногу за ногу, він буде спостерігати із-за райських кущів (цього у фільмі звісно немає), як бідна, але духовно багата Моллі та її маленький друг Ерік (великий фанат капелюхів) будуть вигрібатись з такого розчудесного западла.

В хрестовому поході за чарівними скарбами своєї душі Моллі та Еріку допомагатиме мутант Генрі. Чужий з планети раціонального мислення та заперечення будь-яких проявів магії, чудасії та дивацтва. Тобто, мен з планети бухгалтерського аудиту. Хеппі-енд очевидний. Маленький принц може спати спокійно. На сторожі його совісті стоїть Моллі Махоуні зі своїми музиційними пальчиками.

Ось така іграшкова історія. Дастін Хофман намагається вписатись в повороти крейзанутої геніальності Альберта Ейнштейна, який з’явився на екрані в образі ляльки, з якою говорить мутант-бухгалтер. Ну, для дітлахів заканає. Хоча до чого тут магічний дерев’яний куб? Також напевне з теорії відносності фільмового сценарію.

Класне стрибання і дуріння на цераті з бульбашками, які так класно лопаються. Класна сцена з відповіддю Еріка про небезпеку вторгнення лікарняної стелі в інтимність сну героя Хофмана. Прикольна мавпочка, яка ніжно тулиться до кожного відвідувача магазину в пошуках родинного тепла. За стрибання на ліжках в мебельному магазині з мене ящик пива. Стрибання за капелюхом та акробатичні етюди на ліхтарі ми вже десь бачили.

Історія дитячої самотності Еріка, його вразливості та відсутності друзів, яка проектується у колекціонування капелюхів, як символів захисту від жорсткого зовнішнього світу, з огляду на очевидну відсутність у хлопця батька, ймовірно списана з записів якогось америкосного психоаналітика.

М’який пусічка мутант-бухгалтер – типовий мамин синочок, який в останнє грав у шахи аж у далекому дитинстві. Але як і має статись, під чарівної подорожі до заповітного хеппі-енду, він прозріває, в нього відкривається 3-тє око та виявляється велике і гаряче серце. А що ще потрібно адепту іграшкової чудасії? Лише допомогти головній героїні не розкинути свої чарівні перли перед свинями капіталістичного світу, який перманентно загниває, вірити у казку та танцювати танець живота життя.

Наталі Портман в класному дрескоді, намагається витягнути зі своєї ролі увесь пафос пошуків загублених нот власного життя і екзистенційного вибору жінки. Виходить – так собі. Заходить у таємні двері, кімнати і сходи – як і належить королеві Амідалі.

Чомусь на кадрах в автобусі вона виглядає дико постарівшою, як на свої 27 років. Спишемо це на погане освітлення, або ж на важку внутрішню боротьбу між магією і практичністю. На сонці і в чарівному магазині, її шкіра – ідеальний пьорсік, а пальці награють якусь ще невідому досі людству мелодію.

Отож, елемент магії у її житті в тривалому процесі і от-от має розродитись чимось цікавим. Цим 5-м, абсолютно лишнім, елементом в її чарівному житті виявляється смерть Магноріума.

Ну не смерть, а просто якесь таке небовзяття в 4:30 за місцевим часом. Це ніби не сумна подія, хоча магазин та іграшки впадуть після неї у повну летаргію, втрату апетиту і кольору.

Тут і сльози, і відчай, і увесь спектр акторської майстерності колишньої подружки Леона-кілера. В «Близькості» вона грала набагато краще. Хоча, «Чарівна крамниця» лише один з багатьох дитячих фільмів, де не так вже й потрібно напрягатись чи штудіювати Станіславського.

Передфінішні танці Портман, в яких простежуються лукаві оченята Одрі Хепберн в «В моїй чарівній леді» стають апофеозом аматорства та тупого закінчення кіна. Танці трагічно і безповоротно псують всі млинчики з малиновим джемом, які випікались від початкових титрів. Самтаймс, краса може лише зіпсувати цей світ. У даному контексті, вона вгробила нормальний енд цього кіндер-веселого фільму.

Всьо. Він помер. Король Лір і Шекспір. Кіна більше не буде, чарівник здох. Цитата з Шекспіра, як геніальне виправдання вгробленому фільму – привіт постмодерному цитування втіленому у сценарії.

Коротше, мораль фільму в тому, що свято завжди з тобою і з нього можна зробити чудовий бізнес. І навіть фільм. Так як це зробив Зак Хельм.

кадри: kinomania.ru