Мої чорничні ночі (My Blueberry Nights)

Колись один англієць з Манчестера приїхав в Нью-Йорк з коханою дівчиною-росіянкою. Вони вирішили об’їздити цілу Америку разом, щоб знайти своє місце і залишитись там назавжди. Але дівчина з Росії пішла без пояснень і герой Джуда Лоу тепер один.

Він власник нью-йоркського бару “Ключ”, де за стійкою схована коробочка зі всіма забутими ключами клієнтів. Щодня він готує чорничний пиріг, який ніхто не купує, вечорами самотньо курить косяки, а по ночах – переглядає касети з записами прихованої камери – щоденник свого одноманітного і спокійного життя...

Більшість дії фільму відбувається вночі – але ніч Вонга Кар-Вая не темна і небезпечна, а навпаки, освітлена якимось затишним теплом і показана чарівнішою ніж день.

Вона наповнена неоновим світлом, насиченими червоним, жовтим і синім кольорами, а кожен кадр – наче жанрова фотографія, з такими призабутими тепер, але первісно притаманними їй характеристиками, як розфокуси, експерименти з експозицією, виразні передній і задній плани, контрове світло, зернистість, багатовимірна композиція і розмазані смуги поїздів метро, які їдуть нізвідки в нікуди, обіймаючи своїми лініями холодний і сонний простір нічного Нью-Йорка.

Чорнична начинка нікому не смакує, тим більше, що всі відвідувачі звикли до стандартних яблучних пирогів, але якось приходить відвідувачка, яка з’їдає непопулярну страву до останньої крихти. Вона така ж сентиментальна і вразлива, її також кинули, і, здається, що герой і героїня розуміються з півслова і знаються з народження.

Зрозуміло з перших кадрів, що вони створені одне для одного, але імпульсивним поштовхом назустріч іноді можна тільки нашкодити. Тому проходить рік, вона на відстані тисяч миль, пише йому відкритки без зворотної адреси і намагається забути болюче минуле.

Зневірені в коханні люди починають страждати і звинувачувати всіх і все, коли їх хтось кидає. Вони одразу думають про найгірше і планують страшні сцени помсти і мук для зрадників своїх почуттів.

Фільм Вонга Кар-Вая стане незамінним на такий випадок життя, бо вчить, що все, що не робиться – все на краще. В пошуках чогось нового героїня Нори Джонс подорожує від Нью-Йорка до Мемфісу і Невади, займає себе роботою, щоб ні про що не думати, і збирає гроші на машину.

На шляху їй зустрічається алкоголік-поліцейський (поліцейський-алкоголік?), якого кинула дружина. Він виглядає жалюгідно і не несе в собі нічого позитивного, але чимось симпатичний, (можливо, через те, що цю роль зіграв статечний і вдумливий Дейвід Стретерн з "Good Night and Good Luck"), навіть коли виявляється, що цей тип зіпсував півжиття коханій своїм пияцтвом і через нього вона застрягла в безпросвітному Мемфісі.

Азартна і підірвана Наталі Портман, яка нікому не довіряє і всіх обігрує в покер, бере з собою Нору Джонс до Лас Вегаса. До останнього вона не вірить батькові, який хоче її побачити перед смертю. Вона навіть не вірить Норі, коли та йде в лікарню і їй повідомляють, що він помер. Потім дівчата купують ще одну машину і роз’їжджаються кожна в своєму напрямку.

"Дорогий Джеремі, останні три дні я вчилась не вірити людям. В мене нічого не вийшло. Іноді нам треба поспілкуватись з іншими людьми, щоб зрозуміти, хто ми насправді такі. Я хочу почути, що про це думаєш ти. Елізабет"

Атмосфера чуттєвості і тужливої ліричності, драматично довершені сцени і подорожі пустельними американськими дорогами туди, де хтось вже давно на тебе чекає.

Як в старих добрих фільмах все закінчується поцілунком, а що буде далі, вже не має ніякого значення.

постер: kinomania.ru