Amanda Palmer "Who Killed Amanda Palmer" (2008)

2-га половинка панкушно-кабарешних Dresden Dolls запустила на екрани свій сольний альбом, де на відміну від творіння Лінча не вистачає фантазії, ілюзії і саспенсу.

Колись британців Peace Burial At Sea крапаль звинувачували у надмірній присутності на їх альбомі "Peace Burial At Sea" (2006) хуєвої тучі інфлюєнсів. Аманда Палмер і її Dresden Dolls, знаходячись ніби у вищій ваговій категорії, примудряється чомусь вляпатись у цілковиту передбачуваність і суміжність саундових потоків.

Перші ж треки викликають тіні 65daysofstatic з їх "Radio Protector", тих ж Peace Burial At Sea з треком "Garina Catherine", усю ейпішку зашифрованих французів My Own Private Alaska, A Whisper In The Noise з альбомом "As The Bluebird Sings" (2006), особливо альбом The Paper Chase "Now You Are One Of Us" (2006). Про кабарешні звершення Земфіри і Естетіків, запозичені зрозуміло звідки, краще промовчати.

Епічні кабареші марші, картинне ламання фортепіано (з особливим салютом My Own Private Alaska) не гріють душу. Вони якісь штучні, натягнуті і памперсні. Показушний декаданс вже став кітчем (навіть за умов якісного саунду).

Навіть альбом Долсів "Yes, Virginia..." (2006) був цікавішим, набагато лабіринтнішим і прихованішим. На "Who Killed Amanda Palmer" відповіді вилітають відразу ж, перетворючи твін піксові алюзії на пікселі буфонадної теорії. Драйв є, але це ж не просто панкуха, це ж ще й кабаре. Але це кабаре перетворене на карикатурний стьобік, завдяки вищевказану тучі інфлюєнсів перетворюється на фуфло.

Оригінальності не видно і Аманда, здається не косить під Вєрку Сердючку, яка інколи намагається косити під Les Reines Prochaines. А коли вже така дурочка як Оксана Білозір починає говорити про модність кабаре на прикладі Сердючки, то тут тре тищу разів подумати, ніж починати записувати альбом в таких параметрах.

Там де драйв вивітрюється, в наявності описуються сльозоточиво-екзальтовані драмочки з салютами бітлам та всім померлим пост-рокерам ("Blake Says", "Have to Drive", "The Point of It All", "Another Year"), які після "White Chalk" (2007) PJ Harvey також не актуальні в цьому сезоні.

На тлі альбому Pax Cecilia "Blessed Are The Bonds" (2007) усі ці фортепіанні запливи батерфляють на рівні дитячого садочка. А тречок "What's the Use of Wond'rin'?" з звіздою на ім'я St. Vincent перетворюється на суміш з "Moon River", "Fidelity" Регіни Спектор чи "Stay (Just A Little Bit More) від The Dø. "Oasis" сміливо міг би належати Offspring, якби ті жили в 50-60-х і бігали в білих шортах маямськими пляжами ака The Beach Boys.

Єдине, що радує на альбомі, так це трек "Strength Through Music", де запитань й справді більше, ніж відповідей, що й варто було намалювати, назвавши альбом "Who Killed Amanda Palmer".

1. Astronaut: A Short History of Nearly Nothing
2. Runs in the Family
3. Ampersand
4. Leeds United
5. Blake Says
6. Strength Through Music
7. Guitar Hero
8. Have to Drive
9. What's the Use of Wond'rin'?
10. Oasis
11. The Point of It All
12. Another Year: A Short History of Almost Something

Chairlift "Does You Inspire You" (2008)

Бруклінський приклад розумного використання ретро-надбань в артистичному салюті 80-тим. Бруклінське тріо Chairlift намалює усе, що вам не вистачало в нічному лайфі.

Карта банди розписана усіма можливими мередіанами і паралелями. Арт-рок, інді-поп, псіхадєл, дрім-поп, чи навіть блюграс світяться на їх чемойдані вогнями великих міст. Десь можуть літати вогники Кейт Буш чи Bat For Lashes на 2-й альбом якої, після прикольного альбому "Fur And Gold" (2006), не менш прикольно чекається.

Особливо розмальовують Chairlift картинки нью-вейву, про що відразу ж сигналізує трек "Planet Health" в якій вгадуються звучочки всепланетарного хіта нью-вейвістів Berlin "Take My Breath Away". Усе це запаковано у східних традиціях, приправлено жирною басовою партією і незабутнім звучанням клавішних з далекого минулого. Десь ще тут стрибають й ще одні бруклінські герої MGMT, які також завжди готові попастись на благословенних 80-х.

Вестерно-блюзовий "Earwig Town" возноситься в обіймах Маніту завдяки голосочку і синтезатору Caroline Polachek на далекі тотемні території. Ну а поки ви ще живі, то танцювати під сінтіпопний хіт альбому трек "Bruises", вам не заборонить й сам Кетцалькоатль. "Somewhere Around Here" завезе в гості до казки, а "Evident Utensil" закотить на ще один денсфлор в ритмах 80-х де зажигали Eurythmics (а мо' й 90-х – там де грали Dubstar) з пульсуючим бітом.

Дрім-попна "Territory" заноситься по ідеї на територію Cocteau Twins, хоча й робить великий віраж на серафимів Dead Can Dance, щоб потім загубитись психоделічному трансі "Make Your Mind Up".

Після маштабів Гоа душа левітується в блюграсні гармонії крапаль камерної "Don't Give a Damn", щоб поїхати тіккуріллою в повний галюциногєн завдяки партії духових інструментів. Інструмєнтал ще той. Галюцинація естафетнувши трайбал-біти з "Make Your Mind Up" загальмовує "Ceiling Wax" до стану обкуреного космозоо, де рибки плавають на ліанах, а мавпи шукають дублони Джека Горобця, який заглючився на барній сцені "Страху і ненависті в Лас Вегасі".

Лінч накриває з головою. Червона кімната. Де вхід, де вихід – невідомо. Хто вбивця, а хто – жертва – енігмічно. Й коню зрозуміло, хто вбив Аманду Палмер, а от хто замочив Аарона Пфенінга, Кароліну Полячек і Патріка Вімберлі – до наступного альбому фіг зрозумієш. Та й з ним не усе зрозуміло.

1. Garbage
2. Planet Health
3. Earwig Town
4. Bruises
5. Somewhere Around Here
6. Evident Utensil
7. Territory
8. Make Your Mind Up
9. Don't Give a Damn
10. Chameleon Closet
11. Ceiling Wax