a-ha, Moby, Little Boots

Moby "Wait For Me" (2009)

2-й том ностальгійних спогадів товариша Moby. Цього разу – жодних дискотек, лихоманок суботнього вечора, цифри і паті-відривону. Мобі планерує над концептуальною темою очікування невідомо чого з заздалегідь відомо-фіговим результатом.

Зрозуміло, що найкраще під цю повільно-очікувальну тему заточений тріп-хоп та інді-поп кінця 80-х – 90-х у таких своїх різновидах, як slowcore і sadcore. І якщо з тріп-хопом ("Pale Horses", "Walk with Me", "Wait for Me", "Isolate") усе зрозуміло, то варіант останніх меланхолій від Moby крутиться в районі Mazzy Star, Slowdive, Low чи пізніх Talk Talk ("Scream Pilots", "A Seated Night", "Hope Is Gone", "Ghost Return", "Slow Light").

Наявний також амбієнт ("Division"), ізанутий дрон ("Stock Radio"), техно ("Mistake" з пост-панковим фаршем такого щастя було навалом на минулорічному альбомі Mlle Caro And Franck Garcia), ледве не пост-рок ("Slow Light") та самоповтори чи варіації на теми попередніх альбомів ("Study War", "Slow Light"). У такому випадку "Wait For Me" – панахида на попередніми хітами. Хоча краще написати, над одним хітом, який на альбомі вперто тиражується у різних варіантах, що з огляду на концепцію очікування, нормально вписується в систему меланхолійного монотону та саморуйнування.

Повільнодихаючий кит тріп-хопу, якого хвилею викинуло на берег, всією своєю махіною пресує пісок на скло імені інсталяцій Хьорста. Останні його пульсації розігрують словкорні мелодії. Епіка зефірного благовоління логічно пролонговується костьольними хоралами а-ля Stars Of The Lid ("A Seated Night") і пульсацією фортепіанного згасання з аналоговим саундом ("Wait for Me").

Фотостудія Moby продає розтиражоване тепло заходу сонця на березі океану. Продає атмосферну меланхоліку. Вона кружляє на одному місці. Така вже природа страждання. Неможливість до певного часу вийти за накрейдоване коло. Ілюзорність очікування породжує повторюваність, як не бажання зустрічатись з "реальністю". Надія вмирає останньою, хоча, чекати вже давно не має на кого. Саме ці банальності і шаблонності й стають самогубною ізоляцією альбому "Wait For Me". Музика – божественної краси, але в вічному кругообігу земного життя – це вже було написано 20-ть років тому.

Гарно. Можливо, що це навіть найкращий альбом Moby. Але не вище рівня саундтреку до якогось арт-хаусу, вже стартово орієнтованого на фестивальні нагороди і тому позбавленого іскри. Сумно. Про це й співається на альбомі "Wait For Me".

1. Division
2. Pale Horses
3. Shot in the Back of the Head
4. Study War
5. Walk with Me
6. Stock Radio
7. Mistake
8. Scream Pilots
9. jltf 1
10. jltf
11. A Seated Night
12. Wait for Me
13. Hope Is Gone
14. Ghost Return
15. Slow Light
16. Isolate

Little Boots "Hands" (2009)

Нова бомба усіх ефемних радіостанцій (в недалекому майбутньому) на ниві прополювання, вже здається, бездонного дна музичної творчості, вже здається, святих і канонізованих 80-х.

"Hands" зліплені з усього, що було під рукою. Фрагментарність настільки насичена, що здається, який дуже розумний саунд-продюсер зібрав усі феєрверкні фішки з хітів всіх часів і народів. Зрозуміло, що час тут обмежений вже згаданими 80-ми, та й з народом – тут навіть не десяткове розсіювання. Почати можна від ABBA і дійти через Erasure до Кайлі Міноуг та Мадонни, яка завжди тримала кіль за новою хвилею. Little Boots – тримає свою інфузорію в напрямку вже згаданих радіоефірів. У цьому вона дуже схожа з Леоною Льюїс.

Алюзованість просто зашкалює, а згадати (навіть з радіоформатними фішками) можна тільки декілька треків. Лілі Аллен в "New in Town" (зрозуміло зі зміненим саундом). Стадіонність Депешів в "Earthquake" + ще щось з АBBA. "Stuck on Repeat" – Мадонна. "Remedy" – м'ясорубний мікс тієї ж Мадонни і треку Keane "Spiralling" з альбому "Perfect Symmetry" (салют треку "Symmetry"). В "Meddle" – щось з багаточисельних пацієнтів Тімбаленда. Біля "Ghosts" літають тіні Yaki-Da. "Mathematics" – Eurythmics. "Tune into My Heart" – щось з радіоформатного легіону сопливих тьолочок про незабутні перепетії випускного вечора чи першого поцілунку. В нотах "Hearts Collide" згадуються інтонації "Calling" Geri Halliwell. В "No Brakes", окрім очевидної попсовості, можна знайти і Pet Shop Boys.

До хітів стартового калібру зараховуються: "New in Town", "Remedy" і "Mathematics". Радіоточки можуть плакати ними цілодобово, особливо "Remedy". На фінішній "Hands", можливо, буде краятись не одне покоління бейбіків.

На вершині тримається ідеальна "Symmetry". Коли в фітах наявний живий суперстар з минулого – фронтмен культової банди The Human League – Phil Oakey – то й не таке ще заспіваєш (не завжди, безперечно). А за голос Філа на 3:10 – Боря Мойсєєв вдавиться мільйон разів. Воскресне. І потім ще раз вдавиться.

Отака вона сучасна рукотворність для радіоформату та молодіжних мелодрам. В порівнянні з теперішнім репертуаром ефемок (хоча, Гости из Будущего (Єва Польна, особливо) та їх "Я твоя киска" – то наше всьо), українським шоу-звьоздами та норвежськими рибаками зі скрипочками – то глиба. В паралелях з 80-ми – повторення ледвезабутих етапів (плюс ця схожість на все і вся). Але заради однієї "Symmetry" ці літельні хандехохі все ж варто було піднімати. Хоча Röyksopp, все ж набагато цікавше.

1. New in Town
2. Earthquake
3. Stuck on Repeat
4. Click
5. Remedy
6. Meddle
7. Ghosts
8. Mathematics
9. Symmetry
10. Tune into My Heart
11. Hearts Collide
12. No Brakes
13. Hands

a-ha "Foot Of The Mountain" (2009)

Норвежські легенди солодкоголосого сінті-попу на нових ельфійських вітрах доносять свої фальцети до кожного живого вуха. Кому як не їм в період моди на сінті-мелодії розкочегарювати свої турбіни. Ніччо не тре вигадувати, тільки вдосконалити хітовий саунд та написати декілька пісень від яких би довговолосі блондинки сумними очима оплакували кожен момент свого хеппі-ендного життя. Все інше (а це майже 70%) зробить голос Мортена Харкета.

На "Foot Of The Mountain" – краса неописуєма. Краса різдвяних дзвіночків. Зовнішньо – перфектний ідеал в 3-му ступені, але от з хітами рівня попередніх альбомів – наявний горлумний напряг. "What There Is" – залоскоче не одну невинну душу. Душу закутану в теплий пледик. Але ж головним ідеалом романтики є постійне прагнення (і досягання) до нового, світлого, прометейного. А тут одні лише кімнатні мрії. Розправити крила треку "Foot Of The Mountain" заважає його програшна схожість з одним з найбільш приставучих хітів банди Embrace "Natures Law".

Цьогорічний скандинавський ескімо-відмороз дарує безсюрпризну радість тільки кіндерам. Не вистачає йому іронічного азарту "Take On Me" та катарсисного прориву "Hunting High And Low". З цим намагається боротись "Shadowside", але й їй не вистачає гостроти та несподіваності брендової фінки. a-ha наближається до вершини своєї північної нірвани, де хітові мелодії вважаються гріховними (занадто емоційними) в царстві сніжної королеви. Які хіти можуть бути на вершині перфекціонізму ("Mother Nature Goes To Heaven")? Тут вже діють зовсім інші критерії краси. Така от сонячна містерія.

Лише пів-краплини бруталу. Тільки натяк на інваріантність рольових ігор – і це б вже був зовсім інший альбом. Хоча, чого ще прагнути на вершині? Для нірвани – саме то.

1. The Bandstand
2. Riding The Crest
3. What There Is
4. Foot Of The Mountain
5. Real Meaning
6. Shadowside
7. Nothing Is Keeping You Here
8. Mother Nature Goes To Heaven
9. Sunny Mystery
10. Start The Simulator